https://www.dushevoi.ru/brands/BelBagno/amara/ 
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  A-Z

 


Частенько на соломі спала,
В шинелі сірій щеголяла,
Походом на візку тряслась;
Манишки офіцерські прала,
З стрючком горілку продавала
І мерзла вніч, а вдень пеклась.
Венера по-драгунськи – сміло
К Зевесу в витяжку іде,
Начавши говорити діло,
Очей з Зевеса не зведе:
«О тату сильний, величавий!
Ти всякий помисл зриш лукавий,
Тебе ніхто не проведе;
Ти оком землю назираєш,
Другим за нами приглядаєш,
Ти знаєш, що, і як, і де.
[8] Ти знаєш, для чого троянців
Злим грекам попустив побить;
Енея з пригорщею ланців
Велів судьбам не потопить;
Ти знаєш лучче всіх причину,
Чого Еней приплив к Латину
І біля Тібра поселивсь?
Ти ж словом що опреділяєш,
Того вовік не одміняєш;
Відкіль же Турн тут притуливсь?
І що такеє Турн за свято,
Що не вважає і тебе?
Фрігійське плем’я не проклято,
Що всякий єретик скубе;
Твої закони б ісполнялись,
Коли б олімпські не мішались
І не стравляли би людей.
Твоїх приказів не вважають,
Нарошно Турну помагають;
Бо, бач, Венерин син Еней.
Троянців бідних і Енея
Хто не хотів, той не пужав;
Терпіли гірше Прометея,
На люльку що огню украв.
Нептун з Еолом з перепросу
Дали такого перечосу,
Що й досі зашпори щемлять.
Другії ж боги… що казати?
Діла їх лучче мусиш знати,
Енея тілько не з’їдять.
[11] О Зевс! О батечку мій рідний!
Огляньсь на плач дочки своєй;
Спаси народ фрігійський бідний,
Він діло єсть руки твоєй.
Як маєш ти кого карати,
Карай мене, – карай! я мати,
Я все стерплю ради дітей!
Услиш Венеру многогрішну!
Скажи мні річ твою утішну:
Щоб жив Іул, щоб жив Еней!»
«Мовчать! Прескверна пащекухо!
Юнона злобна порощить. –
Фіндюрко, ящірко, брехухо!
Як дам – очіпок ізлетить!
Ти смієш, кошеня мерзенне,
Зевесу доносить на мене,
Щоб тим нас привести в розлад;
За кого ти мене приймаєш?
Хіба ж ти, сучище, не знаєш,
Що Зевс мій чоловік і брат?
Тобі ж, Зевес, скажи, не стидно,
Що пред тобою дрянь і прах
Базіка о богах обидно,
Мудрує о твоїх ділах?..
Який ти світа повелитель
І наш олімпський предводитель,
Коли проти фіндюрки пас?..
Всесвітня волоцюга, мерзька,
Нікчемна зводниця цітерська,
Для тебе луччая од нас.
А з Марсом чи давно піймавши,
Вулкан їй пелену відтяв;
Різками добре одідравши,
Як сучку, в ретязку держав.
Но ти того буцім не знаєш,
Як чесную її приймаєш
І все робить для неї рад.
Вона і Трою розорила,
Вона Дідону погубила;
Но все іде для неї в лад.
Де ся підтіпанка вмішалась,
То верб’я золоте росло;
Земля б щасливою назвалась,
Коли б таке пропало зло!
Чрез неї вся Латинь возстала
І на троян її напала,
І Турн зробивсь Енею враг.
Не можна бід всіх ізлічити,
Яких успіла наробити
На небі, на землі, в водах.
Тепер же на мене звертає,
Сама наброївши біди;
І так Зевеса умоляє,
Мов тілько вилізла з води.
Невинничаєть, мов Сусанна;
Незаймана ніколи панна,
Що в хуторі зжила ввесь вік.
Не діждеш з бабкою своєю –
Я покажу твому Енею…
Богиня я! – він чоловік».
Венера лайки не стерпіла,
Юнону стала кобенить;
І перепалка закипіла,
Одна одну хотіла бить.
Богині в гніві также баби
І также на утори слабі,
З досади часом і брехнуть;
І, як перекупки, горланять,
Одна другу безчестять, ганять
І рід ввесь з потрухом кленуть.
«Та цитьте, чортові сороки! –
Юпітер грізно закричав. –
Обом вам обіб’ю я щоки;
Щоб вас, бублейниць, враг побрав!
Не буду вас карать громами;
По п’ятах виб’ю чубуками,
Олімп заставлю вимітать;
Я вас умію усмирити,
Заставлю чесно в світі жити
І зараз дам себе вам знать.
[19] Занишкніть, уха наставляйте
І слухайте, що я скажу;
Мовчіть! роти пороззявляйте,
Хто писне – морду розміжжу.
Проміж латинців і троянців
І всяких Турнових поганців
Не сікайся ніхто в війну;
Ніхто ніяк не помагайте,
Князьків їх также не займайте,
Побачим, здасться хто кому».
Замовк Зевес, моргнув бровами
І боги врозтіч всі пішли,
І я прощаюсь з небесами,
Пора спуститись до землі
І стать на Шведськую могилу,
Щоб озирнуть воєнну силу
І битву вірно описать;
Купив би музі на охвоту,
Щоб кончить помогла роботу,
Бо нігде рифм уже достать.
[21] Турн осушивсь після купання
І ганусною підкрепивсь,
З намету виїхав зарання,
На кріпость сентябрем дививсь.
Трубить в ріжок! – оп’ять тривога!
Кричать, біжать, спішать якмога;
Великая настала січ!
Троянці дуже славно бились,
Рутульці трохи поживились,
Насилу розвела їх ніч.
В сю ніч Еней уже зближався
До городка, що Турн обліг;
З Паллантом в човні частувався,
Поїв всю старшину, як міг.
В розказах чванився ділами,
Як храбровав з людьми, з богами,
Як без розбору всіх тузив.
Паллант і сам був зла брехачка,
Язик його тож не клесачка,
В брехні Енею не вступив.
Ану, старая цар-дівице,
Сідая музо, схаменись!
Прокашляйсь, без зубів сестрице,
До мене ближче прихились!
Кажи: якії там прасунки
В Енеєві пішли вербунки,
Щоб проти Турна воювать.
Ти, музо, кажуть всі, письменна,
В Полтавській школі наученна,
Всіх мусиш поіменно знать.
Читайте ж, муза що бормоче:
Що там з Енеєм плив Массик,
Лінтяй, ледащо неробоче,
А сильний і товстий, мов бик.
Там правив каюком Тигренко,
Із Стехівки то шинкаренко,
І віз з собою сто яриг.
Близ сих плили дуби Аванта,
Він був страшнійший од сержанта;
Бо всіх за все по спині стриг.
Поодаль плив байдак Астура,
Сей лежнем в винницях служив;
На нім була свиняча шкура,
Котору він як плащ носив.
За ним Азиллас плив на барці,
Се родич нашій паламарці, –
Недавно з кошельком ходив;
Но, бач, безокая фортуна
Зробила паном із чупруна.
Таких немало бачим див!
[26] А то на легкому дубочку,
Що роззолочений ввесь впрах,
Сидить, розхриставши сорочку,
З турецьким чубуком в зубах?
То Цінарис, цехмістр картьожний,
Фігляр, обманщик, плут безбожний,
З собой всіх шахраїв веде;
Коли, бач, Турна не здоліють,
То картами уже подіють,
Що між старці Турн попаде.
А то сидить в брилі, в кереї
З товстою книжкою в руках,
І всім, бач, гонить ахинеї,
І спорить о своїх правах?
То родом з Глухова юриста,
Він має чин канцеляриста
І єсть добродій Купавон.
Щоб значкового дослужиться
І на війні чим поживиться,
Вступив в Енеїв легіон.
[28] А то беззубий, говорливий,
Сухий, невірний, як шкелет,
І лисий, і брехун сварливий?
То вихрест із жидів, Авлет.
Недавно на другій женився,
Та, бач, в рахунку помилився,
Із жару в полом’я попав;
Щоб од яги як одв’язатись,
То мусив в військо записатись
І за шпигона на год став.
Іще там єсть до півдесятка,
Но дріб’язок і гольтіпа;
В таких не буде недостатка,
Хоть в день їх згине і копа.
А скілько ж всіх? – того не знаю,
Хоть муза я – не одгадаю,
По пальцям тож не розлічу;
Бігме! на щотах не училась,
Над карбіжем тож не трудилась,
Я що було, те лепечу.
Уже Волосожар піднявся,
Віз на небі вниз повертавсь,
І дехто спати укладався,
А хто під буркой витягавсь.
Онучі інші полоскали,
Другії лежа розмовляли,
А хто прудився у кабиць.
Старші, підпивши, розійшлися
І дома за люльки взялися,
Лежали боком, навзнич, ниць.
[31] Еней один не роздягався,
Еней один за всіх не спав;
Він думав, мислив, умудрявся
(Бо сам за всіх і одвічав),
Як Турна-ворога побити,
Царя Латина ускромнити
І успокоїти народ.
В сій думці смутно походжая
І мислю богзна-де літая,
Під носом бачить коровод.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35
 https://sdvk.ru/Polotentsesushiteli/Sunerzha/ 

 кафельная плитка в ванную