оплачивала картой 
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  A-Z

 


щастить - таки людям,
задер ноги,i нiякого тобi клопоту,
востанне блиснув голими стегнами покiйника,
а свiт хай собi ходить хоч на головi.
Та коли ми прийшли на цвинтар,
побачили стiльки машин,фургонiв,катафалкiв -
не те пiдступитися
голови встромити немае де.
Стояла величезна черга за ямами.
Кожен намагався захопити шмат землi
( на руки давали 1,5 х 2 метри ).
Наша черга була вiсiмсот шiстдесят третя.
Де його було дочекатися
коли полiзло стiльки горлохватiв
той iнвалiд першоi групи
в того право в тiеi немовля на руках
а той просто так - залляв з самого ранку слiпи
i суне куди втрапить
байдуже за капустою чи по смерть
Мали вже повертатися додому нi з чим
Думаю собi : приiдемо назад
я й кину покiйниковi як з кiлочка,
буде тобi вилежуватись,уставай-но
потерпи днiв зо три зо чотири
поки той плав спливе
однак спiшити - якого чорта
Аж тут пiдступаеться до нас
баба з двома кошиками
( на цвинтарi випродуе городину )
вам ями треба питае
можу вiдступити свою
карбованцiв за сто п"ятдесят
Воно можна знайти й дешевше
але ж то тiльки звання що яма
а в мене просто тобi перина -
i полежати i виспатись
там самому чи й з молодицею
( у баби весь металевий рот,
що називаеться озброена до зубiв )
Я вiдразу збагнув що це перекупка -
скуповуе й перепродуе цi ями
але не торгуючись
вийняв з кишенi грошi й вiддав -
на,щоб ти землi сироi наiлась.

13. Пам"ятi А.Г. *
Ярiй,душе.Ярiй,а не ридай.
У бiлiй стужi сонце Украiни.
А ти шукай - червону тiнь калини
на чорних водах - тiнь ii шукай,
де жменька нас.Малесенька шопта
лише для молитов i сподiвання.
Усiм нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров - така ж крута,
вона така ж терпка,як в наших жилах.
У сивiй завiрюсi голосiнь
цi грона болю,що падуть в глибiнь,
безсмертною бiдою окошились.
------
* Вiрш пам"ятi художницi Алли Горськоi,по-звiрячому
вбитою при загадкових обставинах 1970 р.

14.
Попереду,нарештi,порожнеча
I довгождана.Вiчнiсть пiзнаю,
даровану годиною лихою.
А бiлий свiт - без кольору i звуку,
нi форми,нi ваги,анi смаку,
розлився безберегою водою.
Цей бенкет смертi в образi життя
щасливого вiдстрашуе i врочить :
устромиш ногу в воду - i помреш.
15.
Вони сидять за столом,
поклавши перед собою жилавi руки.
Ось сухi i нервовi - маминi,
ось татовi - важкi наче гирi,
сидить сестра - таемнича усмiшка
сновигае ii непевним обличчям,
усмiхаючись вона думае про свое.
Маленька племiнничка шестилiтня
навдивовижу вiдкритим поглядом,
пласким,як медуза,
по черзi прилiплюеться до брата,
матерi,тiтки,
сидить мiй син,
вибавляючись наостанок
увагою присутнiх,
купаючись у нiй,
як у розкошах.
- Час,каже тато
i помалу пiдводиться з-за стiльця,
мамине обличчя тьмянiшае,
нiкому зачепитись
нiзащо.
В кишенi я маю телеграму,
що через чотири години
лiтак прилетить до Жулян
I я почую
найрадiснiше i найздивованiше
" таточку ! ",
щасливий крик дитинчати,
не призвиклого до життьових перепадiв,
вогню й морозу,
ночi й дня,
радощiв i горя
( скiльки то йому треба ще
обiрвати натужних жил,
аби збагнути рiзницю ).
В кишенi я мав телегpаму
i,впpавний pежисеp,
пpимушую pухатись
своiх piдних далеких доpогих
так,як менi заманеться.
Я тоpжествую,маленький Бог,
окpiм телегpами
в кишенi у мене лiтак,
дpужина з усiма доpожнiми бебехами
i син пpинишкло-гpайливий,
як довipливе зайча.
Я насалоджуюсь надутою певнiстю,
адже пpотягом тpьох годин чекання
я можу бути певним,
що свiт не збожеволiв.
16.
Сповнений почуття вдячностi,
вiн захотiв переповiсти менi
всю свою iсторiю,
але виявилось,
що iсторii нема,
i вiн мусив був обмежитись
самими словами вдячностi.
17.
Я знав майже напевно,
що вiн обiкрав моiх друзiв,
зробив нещасною мою матiр,
а дружину призвiв до сухот.
I сповнений рiшучостi,
я подався до нього на розплату.
- Де ти,мiй кате?
гукнув я на весь знелюднiлий зал,
в якому кат проживае.
У вiдповiдь чотири реви,
одбитi од стiн,
вдарилися об стелю
i,мертвi,впали до моiх нiг.
- Де ти,мiй кате?
гукав я удруге i втрете,
чотири реви воскресали iз мертвих,
пiдводились догори i падали об землю.
Невже вiн здох 1 вирiшив я зрадiло.
Але повертаючись додому,
Побачив,що бiля моiх дверей
зупинилися двi ноги,двi руки й тулуб
( голови не було ).
- Ти що тут робиш i я застукав його зненацька,
I з переляку двi руки,двi ноги й тулуб
збiглися в тiло без голови.
Вхопивши тiло без голови,
я гукнув у порожню рурку шиi :
- Скажи менi,де мiй кат.
- Не бий мене,попросила рурка,
Йди до того будинку,де був,
у першiй кiмнатi сидiтимуть люди без голови,
в другiй - ще й без нiг,
у третiй - ще й без рук,
у четвертiй побачиш самi тулуби,
а в п"ятiй нiчого не побачиш -
там i е твiй кат.
Але повторюй i повторюй до безкiнця
все,що хочеш йому сказати.
тiльки не вiр своiм очам :
Вiн там,де його немае.

18. Пам"ятi М.К. Зерова.
Колеса глухо стукотять,
мов хвиля об паром,
стрiчай товаришу Хароне,
з лихом i з добром.
Колеса б"ють,колеса б"ють,
кудись торують путь,
уже й додому не вернуть,
додому - не вернуть.
Колеса глухо стукотять,
колеса стукотять
в христа,в вождя,в усiх божат
i в мать i в перемать.
Москва,гора Ведмежа,Кем
i Попiв-острiв - шлях
за гратами,за вартами,
розбухлий на сльозах.
I знову Вятка,Котлас,Усть -
Вим.Далi - до Чиб"ю.
рад-соц-концтаборiв союз,
котрий господь забув.
Диявол теж забув.Тепер
тут править iнший бог :
марксист,расист i людожер
один - за трьох.
Москва - Чиб"ю,Москва - Чиб"ю,
печорский концентрак
споруджуе нову добу
на кровi i кiстках.
19.
Так явно свiт тобi належать став,
що,вражений дарованим багатством
оцього дня,вiдчув як святотатство :
блукати лiсом,йти межи отав,
топтати ряст,аби спiзнати в зорi
наближення своiх грiховних прав.
Рушай вперед.I добротою хворий,
розтань росою димною мiж трав.

20.
Ця п"еса почалася вже давно,
I лиш тепер збагнув я : то вистава,
де кожен,власну сутнiсть загубивши,
i дивиться,i грае.Не живе.
Отож менi найщасливiша роль
дiсталася в цiй незнайомiй п"есi,
в якiй я слова жодного не вчив
( сувора таемниця ). Автор теж
лишаеться iнкогнiто.Актори
чи е чи нi - не знаю .Монолог ?
Але без слiв ? Бо промовляють жести
непевнi.Що то - сон ачи ява ?
Чи химороднi вигадки каббали ?
Чи маячня i тiльки ?
Стежу оком
за тим,що наш глухонiмий суфлер
показуе на мигах.Не збагну я:
захочу стати - вiн накаже: йди,
а йти почну - примушуе стояти,
у обрiй декорований вдивляюсь -
велить склепити очi.Мружусь - вiн:
у свiтле майбуття свое вглядайся.
Сiдаю - каже,встань.Отетерiлий,
вирiшую : найщасливiша роль
дiсталась iншому комусь.Ти граеш
несповна розуму.
Й одразу входжу в роль,
загравши навпаки.Менi б смiятись -
я плачу.Груди розпирае гнiв
( маленьке перебiльшення : сновиди
навiки врiвноваженi в чуттях ) -
а я радiю. Рушив катафалк -
а я втiшаюсь. Вилiзши на повiз,
шаленствую : хай славиться життя.
Захоплений суфлер не сходить з дива
i тiльки пiдбадьорюе : вiват.
Поскрипують стiльцi в порожнiй залi,
единi глядачi цiеi сцени,
i мудро так вглядаються крiзь мене
у порожнечу,видну тiльки iм.
Так голова болить.I так нестерпно
прожекторна освiтлюе пiтьму,
неначе тьмавий зал перетворився
на снiп вогню пекельного.
Суфлер
наказуе нарештi зупинитись.
I я вганяюся з розгону в зал.
I все.Скiнчилося.Вистава щезла.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15
 итальянские зеркала для ванной комнаты 

 Леонардо Стоун Мадрид