неплохой сервис 
А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  A-Z

 


















* Вiрш пам"ятi художницi Алли Горськоi,по-звiрячому
вбитою при загадкових обставинах 1970 р.




Попереду,нарештi,порожнеча
I довгождана.Вiчнiсть пiзнаю,
даровану годиною лихою.
А бiлий свiт - без кольору i звуку,
нi форми,нi ваги,анi смаку,
розлився безберегою водою.
Цей бенкет смертi в образi життя
щасливого вiдстрашуе i врочить :
устромиш ногу в воду - i помреш.





Сповнений почуття вдячностi,
вiн захотiв переповiсти менi
всю свою iсторiю,
але виявилось,
що iсторii нема,
i вiн мусив був обмежитись
самими словами вдячностi.


Я знав майже напевно,
що вiн обiкрав моiх друзiв,
зробив нещасною мою матiр,
а дружину призвiв до сухот.
I сповнений рiшучостi,
я подався до нього на розплату.
- Де ти,мiй кате?
гукнув я на весь знелюднiлий зал,
в якому кат проживае.
У вiдповiдь чотири реви,
одбитi од стiн,
вдарилися об стелю
i,мертвi,впали до моiх нiг.
- Де ти,мiй кате?
гукав я удруге i втрете,
чотири реви воскресали iз мертвих,
пiдводились догори i падали об землю.
Невже вiн здох 1 вирiшив я зрадiло.
Але повертаючись додому,
Побачив,що бiля моiх дверей
зупинилися двi ноги,двi руки й тулуб
( голови не було ).
- Ти що тут робиш i я застукав його зненацька,
I з переляку двi руки,двi ноги й тулуб
збiглися в тiло без голови.
Вхопивши тiло без голови,
я гукнув у порожню рурку шиi :
- Скажи менi,де мiй кат.
- Не бий мене,попросила рурка,
Йди до того будинку,де був,
у першiй кiмнатi сидiтимуть люди без голови,
в другiй - ще й без нiг,
у третiй - ще й без рук,
у четвертiй побачиш самi тулуби,
а в п"ятiй нiчого не побачиш -
там i е твiй кат.
Але повторюй i повторюй до безкiнця
все,що хочеш йому сказати.
тiльки не вiр своiм очам :
Вiн там,де його немае.





Пам"ятi М.К. Зерова.




Колеса глухо стукотять,
мов хвиля об паром,
стрiчай товаришу Хароне,
з лихом i з добром.
Колеса б"ють,колеса б"ють,
кудись торують путь,
уже й додому не вернуть,
додому - не вернуть.
Колеса глухо стукотять,
колеса стукотять
в христа,в вождя,в усiх божат
i в мать i в перемать.
Москва,гора Ведмежа,Кем
i Попiв-острiв - шлях
за гратами,за вартами,
розбухлий на сльозах.
I знову Вятка,Котлас,Усть -
Вим.Далi - до Чиб"ю.
рад-соц-концтаборiв союз,
котрий господь забув.
Диявол теж забув.Тепер
тут править iнший бог :
марксист,расист i людожер
один - за трьох.
Москва - Чиб"ю,Москва - Чиб"ю,
печорский концентрак
споруджуе нову добу
на кровi i кiстках.




Так явно свiт тобi належать став,
що,вражений дарованим багатством
оцього дня,вiдчув як святотатство :
блукати лiсом,йти межи отав,
топтати ряст,аби спiзнати в зорi
наближення своiх грiховних прав.
Рушай вперед.I добротою хворий,
розтань росою димною мiж трав.


Ця п"еса почалася вже давно,
I лиш тепер збагнув я : то вистава,
де кожен,власну сутнiсть загубивши,
i дивиться,i грае.Не живе.
Отож менi найщасливiша роль
дiсталася в цiй незнайомiй п"есi,
в якiй я слова жодного не вчив
( сувора таемниця ). Автор теж
лишаеться iнкогнiто.Актори
чи е чи нi - не знаю .Монолог ?
Але без слiв ? Бо промовляють жести
непевнi.Що то - сон ачи ява ?
Чи химороднi вигадки каббали ?
Чи маячня i тiльки ?
Стежу оком
за тим,що наш глухонiмий суфлер
показуе на мигах.Не збагну я:
захочу стати - вiн накаже: йди,
а йти почну - примушуе стояти,
у обрiй декорований вдивляюсь -
велить склепити очi.Мружусь - вiн:
у свiтле майбуття свое вглядайся.
Сiдаю - каже,встань.Отетерiлий,
вирiшую : найщасливiша роль
дiсталась iншому комусь.Ти граеш
несповна розуму.
Й одразу входжу в роль,
загравши навпаки.Менi б смiятись -
я плачу.Груди розпирае гнiв
( маленьке перебiльшення : сновиди
навiки врiвноваженi в чуттях ) -
а я радiю. Рушив катафалк -
а я втiшаюсь. Вилiзши на повiз,
шаленствую : хай славиться життя.
Захоплений суфлер не сходить з дива
i тiльки пiдбадьорюе : вiват.
Поскрипують стiльцi в порожнiй залi,
единi глядачi цiеi сцени,
i мудро так вглядаються крiзь мене
у порожнечу,видну тiльки iм.


Так голова болить.I так нестерпно
прожекторна освiтлюе пiтьму,
неначе тьмавий зал перетворився
на снiп вогню пекельного.
Суфлер
наказуе нарештi зупинитись.
I я вганяюся з розгону в зал.
I все.Скiнчилося.Вистава щезла.
Завiса впала.Я вже не актор -
глядач. А скiльки покотом у залi
лежить живих мерцiв,старих акторiв,
обпалених огнем шалених рамп.
I всi вони до мене простягають
осклiлi руки :
- О,щасливий Йорику,
твiй номер тут сто тридцять п"ять. По ньому
шукай подушку,ковдру i матрац,
I можеш спочивати,скiльки хочеш.
Тут час стоiть.Тут роки не минають.
Бо тут життя - з обiрваним кiнцем,
як у виставi. Тiльки е початок.
Кiнця ж нема.
- Як ця вистава зветься ?
- Щасливий Йорик.
- Тобто,я герой,
як кажуть заголовний ?
- Був героем,
тепер - скiнчилося.
Ми теж колись б у л и.
- А що за п"еса ?
- Варiант удатний
давно вже призабутого Шекспiра,
ii створив славетний драматург.
- А як його на прiзвище ?
- Нема в нас прiзвища.
- То як же так ?
- Iм"я годиться тiльки тим,
котрi iснують.
- А ви ?
- Ми всi однаково щасливi!
- А Йорик - божевiльний ?
- Нi.Щасливий.



Щасливий ? Так ? А я кретина грав.
- То що тебе дивуе ? Хай кретин,
розумний,генiальний чи щасливий
або нещасний - то пустi слова,
що правлять для розрiзнення та й тiльки.
А тут немае родових одмiн.
Бо кожен з нас - актор обо глядач
А це одне i те ж. Бо глядачевi
так само треба грати глядача,
I то - захопленого. А наймення
У нас нема свого. Нинi - Йорик,
а завтра вже н i х т о.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15
 https://sdvk.ru/Sanfayans/Unitazi/S_vertikalnym_vypuskom/ 

 latina thai