швидкими темпами зростала еміграція.
Йдеться про початок масової еміграції українських селян до
Америки, здебільшого Канади і США, у менших розмірах —
до Бразилії та Аргентини, де ще було чимало неосвоєних те-
риторій і уряди цих країн заохочували масове переселення з-
за кордону. Окрім того, місцеве селянство виїжджало на се-
зонні заробітки до Німеччини, Чехії, Румунії, Данії та у при-
кордонні російські губернії. Ті, хто бажав працювати, щоб мати
постійний заробіток, і не боявся важкої роботи, влаштовува-
лися чорноробами на заводах, шахтах, будівництві. Споконвічні
селяни наиоільше прагнули одержати земельні ділянки для
сільськогосподарського обробітку з фондів державної влас-
ності.
Масштаби еміграції особливо зросли на початку XX ст.
Якщо в 1890—1900 рр. з Галичини емігрувало 78 000 чол., то
за перше десятиріччя XX ст. виїхало понад 224 000 чол.
Еміграція полегшила становище селян, оскільки вона дещо по-
м'якшила проблему аграрного перенаселення. Підраховано, що
з 1890 по 1913 р. число емігрантів дорівнювало майже тре-
тині всього приросту населення за цей період. Окрім того, аме-
риканські емігранти і європейські сезонні робітники велику
частину заощадженого заробітку переказували додому. У ре-
зультаті вперше у західноукраїнських селян з'явилися гроші,
на які вони почали скуповувати головне багатство — землю.
Отже з початком XX ст. становище селян стало потрохи
покращуватися і не було вже таким безрадісним, як декілька
десятиліть тому. "Наш бідний, довгі роки систематично гноб-
лений і оглуплюваний народ власною силою й енергією піді-
ймив себе з понижаючого стану... та з радісною певненістю
глядить у свою кращу будучність", — писав І. Франко у 1907 р.
про цю важливу переміну в селянському житті.
3. Зародження і розвиток кооперативного руху
У новітню епоху великих соціально-економічних перетво-
рень український народ вступив без власної держави. Він був
об'єктом жорстокого колоніального гноблення. Іноземні по-
неволювачі безсоромно грабували багаті землі, природні ресурси
України. Тяжке становище трудового люду, особливо селян-
ства, посилювалося його соціальною та політичною незахище-
ністю.
Після скасування кріпосного права в Україні виникають
різні форми економічної самооборони громадянства, які ґрун-
тувалися на багатовікових народних традиціях. Найважливі-
шою з них стає кооперація, як рух самооборони економічно
слабких і соціальне принижених верств населення. Перший
споживчий кооператив в Україні був створений у 1866 р. в
Харкові. З самого початку товариство налічувало 64 члени з
повним (50 крб.) та 292 члени з неповним паєм. Крім торгівлі
предметами широкого вжитку, товариство мало свою
пекарню, фабрику овочевих напоїв, забезпечувало своїх членів
паливом. Товариство ознайомлювалося з кооперативним ру-
хом на Заході, його представники побували у Великобританії,
Франції та Німеччині, підтримували зв'язки із зарубіжними
кооперативними організаціями.
Протягом 1866—1870 рр. в Україні діяло 20 споживчих
кооперативів (загальна кількість їх в Російській імперії тоді
становила 63). Серед провідних діячів кооперативного руху тоді
були найвидатніші представники українського національно-
го руху, відомі науковці В. Антонович, О. Кістяківський, М. Яс-
нопольський, М. Зібер, М. Драгоманов таін.
Однак перші українські кооперативи проіснували лише
кілька років, їхній занепад був зумовлений рядом причин.
Насамперед погано був підготовлений соціальний ґрунт для
кооперативної діяльності. Переважна більшість громадян ще
не розуміла суті та значення кооперації. Високі як на ті часи
внески (25—50 крб.) не давали змоги вступати у кооперативи
менш заможному населенню. Через матеріальну незабезпе-
ченість кооперативи не могли конкурувати з приватними тор-
гівцями, які до того ж не гребували засобами, щоб їх знищити.
Вбачаючи в кооперації опозиційну силу, державна адмініст-
рація вороже ставилась до неї. Організатори перших спожив-
чих товариств не мали практичного досвіду.
У 1890-х роках кооперативна діяльність пожвавилася, що
було пов'язано з діяльністю відомого українського кооперато-
ра, "артільного батька" М. Левитського. Завдяки його енер-
гійним зусиллям 29 вересня 1894 р. в с. Февар на Херсон-
щині утворилась перша хліборобська спілка, так звана артіль,
її члени об'єднали свої земельні ділянки, робочу худобу, рема-
нент. Спільними зусиллями вони вели господарство, а прибут-
ки розподіляли відповідно до кількості працюючих та площі
землі. Артіллю керував староста, якого обирали голосуванням.
З Херсонщини артільний рух швидко поширився на Ка-
теринославщину, Полтавщину, Чернігівщину, Київщину та До-
неччину. Проте усі ці спілки, об'єднуючи в основному 15—20
господарств, не мали значного впливу на сільське господарство
і проіснували не більше трьох років. Об'єднані у них селяни
не були підготовлені до ведення спільного господарства та
розрахунків між собою. Тому М. Левитський з 1903 р. зосере-
див основну увагу на організації ремісничих артілей у містах.
Він, зокрема, організував артілі у Єлизаветі, Одесі, Києві, Балті
Вінниці. У 1912 р. на Надніпрянщині діяло всього 2500 спо-
живчих кооперативів, тоді як у всій Російській імперії — 6700.
У 1908 р. був заснований Київський союз споживчої коо-
перації. За два перших роки існування він об'єднав 220 спо-
живчих товариств на Київщині, Поділлі, Чернігівщині. Київ-
ський союз розгорнув активну діяльність, скликав кооперативні
з'їзди і наради, став провідним осередком проти Московсько-
го союзу. Та після фінансового краху в 1913 р. його було
ліквідовано.
З початком українського кооперативного руху виникали
також кредитні товариства. Вже в 1901 р. виник перший
на українських землях Союз кредитних кооперативів у м. Бер-
дянську. У 1903 р. виник другий такий союз у Мелітополі.
Ці союзи були лише організаційно-ревізійними надбудовами
без права вести банківські операції. Проте це вже був крок
вперед, адже вони надавали практичну допомогу низовим, об'єд-
наним у них, кооперативам.
В 1911 р. розпочав свою діяльність реорганізований Київ-
ський кредитний банк — Союзбанк, який очолював X. Бара-
новський. Союзбанк швидко став важливим організаційним
та фінансовим осередком не тільки Київщини, а й всієї Над-
дніпрянської України. Він здійснював банківські та торгово-
посередницькі операції, організовував промислові підприємства,
проводив видавничу діяльність, скликав кооперативні наради.
Перед західноукраїнською кооперацією від самого почат-
ку її заснування було поставлено завдання — створити вну-
трішній ринок для національних товаровиробників. Перше
західноукраїнське кооперативне товариство — торгове підприєм-
ство "Народна торгівля" було організоване у 1883 р. у Львові
за ініціативи В. Нагірного. Діяльність "Народної торгівлі"
спочатку зводилась виключно до підтримки української при-
ватної торгівлі. Проте вже у 1907 р. вона перетворилась на
союзне об'єднання споживчих кооперативів. Відповідно до
статуту "Народна торгівля" мала організовувати торгові коо-
перативи, перевіряти їхню діяльність та бути для них цент-
ральною організацією.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81
Йдеться про початок масової еміграції українських селян до
Америки, здебільшого Канади і США, у менших розмірах —
до Бразилії та Аргентини, де ще було чимало неосвоєних те-
риторій і уряди цих країн заохочували масове переселення з-
за кордону. Окрім того, місцеве селянство виїжджало на се-
зонні заробітки до Німеччини, Чехії, Румунії, Данії та у при-
кордонні російські губернії. Ті, хто бажав працювати, щоб мати
постійний заробіток, і не боявся важкої роботи, влаштовува-
лися чорноробами на заводах, шахтах, будівництві. Споконвічні
селяни наиоільше прагнули одержати земельні ділянки для
сільськогосподарського обробітку з фондів державної влас-
ності.
Масштаби еміграції особливо зросли на початку XX ст.
Якщо в 1890—1900 рр. з Галичини емігрувало 78 000 чол., то
за перше десятиріччя XX ст. виїхало понад 224 000 чол.
Еміграція полегшила становище селян, оскільки вона дещо по-
м'якшила проблему аграрного перенаселення. Підраховано, що
з 1890 по 1913 р. число емігрантів дорівнювало майже тре-
тині всього приросту населення за цей період. Окрім того, аме-
риканські емігранти і європейські сезонні робітники велику
частину заощадженого заробітку переказували додому. У ре-
зультаті вперше у західноукраїнських селян з'явилися гроші,
на які вони почали скуповувати головне багатство — землю.
Отже з початком XX ст. становище селян стало потрохи
покращуватися і не було вже таким безрадісним, як декілька
десятиліть тому. "Наш бідний, довгі роки систематично гноб-
лений і оглуплюваний народ власною силою й енергією піді-
ймив себе з понижаючого стану... та з радісною певненістю
глядить у свою кращу будучність", — писав І. Франко у 1907 р.
про цю важливу переміну в селянському житті.
3. Зародження і розвиток кооперативного руху
У новітню епоху великих соціально-економічних перетво-
рень український народ вступив без власної держави. Він був
об'єктом жорстокого колоніального гноблення. Іноземні по-
неволювачі безсоромно грабували багаті землі, природні ресурси
України. Тяжке становище трудового люду, особливо селян-
ства, посилювалося його соціальною та політичною незахище-
ністю.
Після скасування кріпосного права в Україні виникають
різні форми економічної самооборони громадянства, які ґрун-
тувалися на багатовікових народних традиціях. Найважливі-
шою з них стає кооперація, як рух самооборони економічно
слабких і соціальне принижених верств населення. Перший
споживчий кооператив в Україні був створений у 1866 р. в
Харкові. З самого початку товариство налічувало 64 члени з
повним (50 крб.) та 292 члени з неповним паєм. Крім торгівлі
предметами широкого вжитку, товариство мало свою
пекарню, фабрику овочевих напоїв, забезпечувало своїх членів
паливом. Товариство ознайомлювалося з кооперативним ру-
хом на Заході, його представники побували у Великобританії,
Франції та Німеччині, підтримували зв'язки із зарубіжними
кооперативними організаціями.
Протягом 1866—1870 рр. в Україні діяло 20 споживчих
кооперативів (загальна кількість їх в Російській імперії тоді
становила 63). Серед провідних діячів кооперативного руху тоді
були найвидатніші представники українського національно-
го руху, відомі науковці В. Антонович, О. Кістяківський, М. Яс-
нопольський, М. Зібер, М. Драгоманов таін.
Однак перші українські кооперативи проіснували лише
кілька років, їхній занепад був зумовлений рядом причин.
Насамперед погано був підготовлений соціальний ґрунт для
кооперативної діяльності. Переважна більшість громадян ще
не розуміла суті та значення кооперації. Високі як на ті часи
внески (25—50 крб.) не давали змоги вступати у кооперативи
менш заможному населенню. Через матеріальну незабезпе-
ченість кооперативи не могли конкурувати з приватними тор-
гівцями, які до того ж не гребували засобами, щоб їх знищити.
Вбачаючи в кооперації опозиційну силу, державна адмініст-
рація вороже ставилась до неї. Організатори перших спожив-
чих товариств не мали практичного досвіду.
У 1890-х роках кооперативна діяльність пожвавилася, що
було пов'язано з діяльністю відомого українського кооперато-
ра, "артільного батька" М. Левитського. Завдяки його енер-
гійним зусиллям 29 вересня 1894 р. в с. Февар на Херсон-
щині утворилась перша хліборобська спілка, так звана артіль,
її члени об'єднали свої земельні ділянки, робочу худобу, рема-
нент. Спільними зусиллями вони вели господарство, а прибут-
ки розподіляли відповідно до кількості працюючих та площі
землі. Артіллю керував староста, якого обирали голосуванням.
З Херсонщини артільний рух швидко поширився на Ка-
теринославщину, Полтавщину, Чернігівщину, Київщину та До-
неччину. Проте усі ці спілки, об'єднуючи в основному 15—20
господарств, не мали значного впливу на сільське господарство
і проіснували не більше трьох років. Об'єднані у них селяни
не були підготовлені до ведення спільного господарства та
розрахунків між собою. Тому М. Левитський з 1903 р. зосере-
див основну увагу на організації ремісничих артілей у містах.
Він, зокрема, організував артілі у Єлизаветі, Одесі, Києві, Балті
Вінниці. У 1912 р. на Надніпрянщині діяло всього 2500 спо-
живчих кооперативів, тоді як у всій Російській імперії — 6700.
У 1908 р. був заснований Київський союз споживчої коо-
перації. За два перших роки існування він об'єднав 220 спо-
живчих товариств на Київщині, Поділлі, Чернігівщині. Київ-
ський союз розгорнув активну діяльність, скликав кооперативні
з'їзди і наради, став провідним осередком проти Московсько-
го союзу. Та після фінансового краху в 1913 р. його було
ліквідовано.
З початком українського кооперативного руху виникали
також кредитні товариства. Вже в 1901 р. виник перший
на українських землях Союз кредитних кооперативів у м. Бер-
дянську. У 1903 р. виник другий такий союз у Мелітополі.
Ці союзи були лише організаційно-ревізійними надбудовами
без права вести банківські операції. Проте це вже був крок
вперед, адже вони надавали практичну допомогу низовим, об'єд-
наним у них, кооперативам.
В 1911 р. розпочав свою діяльність реорганізований Київ-
ський кредитний банк — Союзбанк, який очолював X. Бара-
новський. Союзбанк швидко став важливим організаційним
та фінансовим осередком не тільки Київщини, а й всієї Над-
дніпрянської України. Він здійснював банківські та торгово-
посередницькі операції, організовував промислові підприємства,
проводив видавничу діяльність, скликав кооперативні наради.
Перед західноукраїнською кооперацією від самого почат-
ку її заснування було поставлено завдання — створити вну-
трішній ринок для національних товаровиробників. Перше
західноукраїнське кооперативне товариство — торгове підприєм-
ство "Народна торгівля" було організоване у 1883 р. у Львові
за ініціативи В. Нагірного. Діяльність "Народної торгівлі"
спочатку зводилась виключно до підтримки української при-
ватної торгівлі. Проте вже у 1907 р. вона перетворилась на
союзне об'єднання споживчих кооперативів. Відповідно до
статуту "Народна торгівля" мала організовувати торгові коо-
перативи, перевіряти їхню діяльність та бути для них цент-
ральною організацією.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81