О свiте свiте свiте мiй,
Iй-бо, нiяк не звикну:
невже твiй син - то тiльки злий,
а добрий - то калiка?
А все немудре. Доживу
вiка, докалiчiю,
Допоки жили не зiрву
чи не зламаю шиi.

26. В е р т а н н я .
Перерiзане свiтлом вiкно
вулицi - бiле по бiлому
аж до болю.
Насип.
Далеке шосе.
Машини.
I небо вологе - над.
Шлях у себе:
вабить ( уже закритий ),
вiдкриваеться ( на розлуцi ).
Темiнь. Шукай.
Що там? Снiг,
бором - кукурудзиння.
Досвiтнi таемницi.
Терикон.
Смердюча рiчка
глибом випахла.
Нехитрi подорожi
ставком.
Дитяча зверхнiсть,
невимовлене зрiднення
з кригою, з вiтром.
Душе, шалiй.
Скiльки не повертайся
( черга даремних спроб ) -
ось воно, зачудоване:
перерiзане свiтлом вiкно
вулицi - бiле по бiлому.
Аж до болю.
Насип.
Далеке шосе.
Машини. I небо вологе - над.

27.
Молочною рiкою довго плив:
об мене бились бiлостегнi риби,
стояв нестерпний свiт, як круча здиблений,
а попiд кручу зяяв чорний рiв.
Оце. Оце воно. Оце воно -
лиш ти i я. I здиблений, мов круча,
високий свiт. Ану ж, тебе я тручу,
аби з тобою запiзнати дно,
де лiтеплена рiчка молока
потьмариться до вигусклоi спеки,
день збрижиться, утеклий i далекий,
i ледве висхла, наче вiск, рука
малу об"яснить свiчку. Мов живиця,
спижово-згускла обтiкае нiч,
по краплi скапуючи.
Хай святиться
ця маячня, що стала при вiкнi
i бiлою, мов немiч, головою
об шибу б"еться. Хай святиться сон
i роками проритий, як прокльон,
цей спогад, що спотворений явою.
28.
Рятуючись од сумнiвiв,
б"ю телеграму собi самому:
вчасколивесьрадянськийнарод
iвсепрогресивнелюдствоготуеть
сягiднозустрiтичерговийз"iздкпрс,
бажаю тобi великих успiхiв,
щиро заздрю, що ось уже тридцять рокiв
ти живеш у найщасливiшiй у свiтi краiнi.
Але й пiсля цього досада не минае.
Тодi я примушую себе пригадати,
що мiжнародна обстановка
сьогоднi складна як нiколи
i заспокоююсь.

29.
Як страшно вiдкриватися добру.
Як страшно зiзнаватись, що людина
Iще не вмерла в нас. Як страшно ждати,
коли вона захована помре
у темрявi, щоб нишком вiдвезти
на цвинтар душ, i щастя запопасти,
якого вже до ран не прикладеш.
Як вабить зло. Як вабить грiх - пiти
свiт-за-очi, повiятися з вiтром
i власноi подоби утекти,
мов чорта лисого. Кульгавий день
увiйде в темiнь, гляне по криiвках
i завагаеться. Бо шкода працi:
сидить при ватрi плем"я самоiдiв,
щасливо позiхае. На вогнi
печеться м"ясо. В казанi окрiп
переливаеться. Сьорбають юшку
i, повнi фiлософських резигнацiй,
мiзкують, з кого б смажити печеню,
щоб стало на снiданок i обiд.
Кульгавий день вiдходить, бо печерний
iкластий лютийсмерк не западе,
допоки аж останнiй самоiд
не з"iсть себе самого i помре
Iз фiлософським виразом. Мовляв,
Життя коротке, а - забракло м"яса.
30.
Напередоднi свята,
коли люди метнулися по крамницях,
виносячи звiдти шпроти, смажену рибу,
шинку i горiлку з перцем,
якийсь дивак, обутий в моднi черевики
( такi тиждень тому були викинули
в унiвермазi " Украiна " - двадцять два
п"ятдесят з навантаженням - дитячi штанцi
вiсiмнадцятого розмiру ), облився чортiвнею
i пiдпалив себе.
О, вiн горiв, як порося, смажене примусом,-
налетiв на людей, що культурно собi стояли
в черзi за цитринами.
Порозбiгалися усi як один:
вiд нього так несло смаленим -
носа було навернути нiяк.
На щастя узялося кiлька мiлiцiонерiв,
одразу вкинули його в машину
i помчали в бiк Лук"янiвки.
А черги ми таки достоялись. Аякже:
що то за святковий стiл без цитрин?
31.
Сьогоднi свято.
Спереду трамвая
вчепили шмат полотна з написом:
" Хай живе рiдна КПРС !".
На зупинцi, обступивши вагон,
один з-перед другого
люди пхаються у дверi,
а старий чоловiк,
геть обвiшаний медалями,
лишився в кiнцi натовпу
i лаеться на чому свiт стоiть.
Вiн набрався ще зранку
I ледве тримаеться на ногах.
32.
Утрачено останнi сподiвання,
Нарештi - вiльний, вiльний, вiльний ти.
Тож приспiшись, йдучи в самовигнання:
безжально спалюй дорогi листи,
i вiршi спалюй, душу спалюй, спалюй
свiй найчистiший горнiй бiль - пали.
Тепер, упертий, безвiсти одчалюй,
бездомного озувши постоли.
Що буде завтра? Дасть бiг день i хлiба.
А що, коли не буде того дня?
Тодi вже гибiй. Отодi вже - гибiй,
Простуючи до смертi навмання.
33.
Цей корабель виготовили з людських тiл.
Геть усе: палуба, трюм, щогли
I навiть машинне вiддiлення.
Морока була з обшивкою -
особливо погано держали воду мiсця,
де попадалися людськi голови.
Коли утворювалася потужна водотеча,
дiру затикали кимось з екiпажу,
в той час як решта
шукала щасливоi пристанi
у вiдкритому морi.
34.
У Прохорiвцi - сни, мов рiки
напровеснi: об груди б"ють,
як об пороги. Думи йдуть,
неначе дзвони. I великi
тумани в головах ростуть.
У Прохорiвцi сни, мов рiки.
Так увижаеться не раз:
заснеш - не чути й третiх пiвнiв,
i сновигають тiнi дивнi -
то Максимович i Тарас
бредуть Михайловим узвозом
угору й гору - аж до хмар,
де виткався Волосожар,
де марення чумацьким возом
пускаються у Крим по сiль.
А потiм враз оступить бiль
натужну душу - й не дихнути.
Iдеш у визорену нiч,
поки зблукаеш межи рути,
вiддавшись довгiй маячнi.
У Прохорiвцi сни, мов рiки.
35.
Чоловiк пiдiйшов до меморiуму
i прочитав на ньому власне iм"я:
вiчна слава героям,
що полягли за незалежнiсть Вiтчизни.
Йому приемно й боляче.
Пiд однiею сорочкою Колима i Ташкент.
Та мешканцi мiста зiгнорували його:
хто повiрить цiй байцi?
Якщо ти й живий - тим гiрше для тебе:
вшановуем тiльки мертвих.
Весь клопiт скiнчився, коли видали довiдку:
" Пред"явника вважати за мерця ".
36.
Я сидiв на весiллi
серед поважних молодикiв -
у того голос, наче в диякона,
той остаточно схрип вiд горiлки й спiву,
а та в котрий вже раз переконувала присутнiх,
що не така вже й дурепа,
як здаеться на перший погляд.
Я вигукував з усiма " гiрко ! "
i думав про Валентина Мороза,
згадував його лоб i волосся й очi
i переконувався знову й знову,
що горiшньою частиною обличчя
вiн скидаеться на пророка.
Всi жували, пиячили, удавали з себе веселих,
I я жував, пиячив, удавав з себе веселого,
але так було гiрко на душi,
так несподiвано пронизливо гiрко,
що побачивши, як дружина моргае
менi " ходiм ",
з полегкiстю вiдiтхнув
i схопився за втечу,
як потопельник за соломину.
37.
Сидимо бiля погаслого вогнища,
перетрушуемо в долонях попiл,
розтираемо витухлi геть вуглини:
а що як зажеврiе раптом жар?
Тут темно i темно там i ще далi темно,
але жар нiби жеврiе.
Ось вiн ! задумано каже друг,
очi його туманiють страхом.
Бачу, вiдказую скорбно друговi,
придивляючись до нiчних свiтлячкiв.
Сидимо бiля погаслого вогнища -
столiття, друге, трете,
жар не стухае, не гасне.
Такщо друг, коли невiра його нестерпна,
називае купину вiчним вогнем
i просить сiрника,
щоб запалити цигарку.

38.
То все не так. Бо ти не ти,
I не живий. А тiльки згадка
минулих лiт. Черед мости
вiкiв блага маленька кладка.
А небо корчиться в тобi
своiм надсадним загасанням,
яке ти тiльки звеш стражданням.
Цi роки, збавленi в ганьбi,-
то так судилося ...
---------
39.
Спочатку вони вбивали людину,
потiм вбитого оживляли.
Реанiмацiею займалися
в косметичних кабiнетах
( малярi - замiсть лiкарiв ).
Справi оживлення
вiддавали життя
цiлi династii майстрiв пензля.
Зате й вiдрiзнити живого вiд мертвого
було неможливо.
40.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15