Пiтьмою - хоч залийсь .
Лиш тремтить , як вiра в спроневiрi ,
копiйчана свiчка на столi
та шугають люто по квартирi ,
нiби кажани , твоi жалi .
Шурхоти i шепоти i щеми
то твого спогадування днi ,
хлюпотять пiд веслами триреми ,
що горить в антоновiм огнi .
Все життя - неначе озирання
у минулий вiк . Через плече .
Нi страху , нi болю , нi вагання
перед смертю . А господь рече :
вiдшукай навпомац давню кладку ,
походи i виспокiйся в нiм ,
у забутiм вiцi . Тепла згадка
Ще придасться на судi страшнiм .
62.
Людям ,
рокованим на смерть ,
видали рушницi
/ вволили iхне останне бажання /
I вони стали розстрiлювати
iнших рокованих на смерть ,
аби примиритися
iз власною загибеллю .
4 . 1 . 71 .
63.
Дiвчина
довгошия , мов сарна ,
несла яйця
у червоному фартушку
I завороженi
збентеженою
цнотливiстю ,
свiтлiли
похмурi люди
люди ,
даючи iй
дорогу .
18 . 2 . 71 .
64.
Три скелети сидять за кавою
I провадять про фiлософiю Нiцше
до них присiдае рудава бестiя
i починае з одного кпити
що той недоладно грае
справжню людину .
25 . 2 .
65.
З бiлоi потойбiчностi
виринуло чорне сонце
25 . 2 .
66.
Вмiння бути цинiком
даеться i без зусиль
Бути людиною -
дертися по вертикальнiй стiнi
Сiзiфова робота
звичайне глупство
Кому то вдавалося -
дертися по вертикальнiй стiнi
25 . 2 .
67. Еволюцiя поета
Генiальний поет
роздвоiвся / на себе i страх ! /
пiвпоета роздвоiлося
/ на чвертьпоета i страх ! /
Чвертьпоета роздвоiлося
/ на осьмуху i страх /
Осьмуха поета роздвоiлася
/ на понюху i страх /
Тепер , коли вiн проходив вулицею ,
над головою його
висiв бiлий димок
а переляканi зустрiчнi
шанобливо вступали йому дорогу
25 . 2 . 71 .
68. П е р е в и х о в а н н я
Пан - отця
обернули
на войовничого атеiста
Спочатку вiн опирався :
як це пройти
до самого краю свого тiла
аби увiйти в антисебе ?
Все одно , що бути
розстрiляним
Та з часом таки призвичаiвся
Замiсть звичайного хреста
тепер вiн носив хрест
iх впаяними по краях
гривениками
найостаннiшоi чеканки
перевихований
чувся щасливим
вiн легко мирився
з единим клопотом :
найостаннiше
було нескiнченним .
25 . 2 . 71 .
69. В и х о в а н н я
Подолай себе , грiшнику ,
Правили вихователi ,
Шмагаючи йому спину
канчуками
I бiдолашний не витримав
добре натужився
i посунувся з себе
поминаючи грiшну плоть
Вiдбiгши на кiлькадесят метрiв ,
iще чуючи ляскання батогiв ,
вiн украй розгубився :
куди йому бiгти -
уперед чи назад
Повертати йому зовсiм не кортiло ,але залишатися
без шкiри не вабило теж
Можеш бiгати навколо своеi шкiри
як дикун коло забитого ведме -
дя i справляти ритуальний танок
своеi подоланостi
Нещасний був у захватi :
йому таки дозволили iснувати в собi
хоч i на вiдстанi .
Над осiннiм озером.
Цей став повiсплений,осiннiй чорний став,
як антрацит видiнь i кремiнь крику,
виблискуе Люципера очима.
П"янке бездоння лащиться до нiг.
Криваво рветься з нього вороння
майбутнього.Летить крилатолезо
на вiття виголiле.Рине впрост
на утлу синь,високогорлi сосни
i на пропащу голову мою.
Охриплi очi збiглися в одне -
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
Неприхищений,
а чуеш,чуеш протяг у душi !
Менi здаеться,що живу не я,
а iнший хтось живе за мене в свiтi
в моiй подобi.
Нi очей,нi вух,
нi рук,нi нiг,нi рота.Очужiлий
в своему тiлi.I,кавалок болю,
I,самозамкнений,у тьмущiй тьмi завис.
Ти,народившись,виголiв лишень,
а не прирiс до тiла.Не дiйшов
своеi плотi.Тiльки перехожий
межисвiтiв,ворушишся на сподi
чужого iснування.
Сто ночей
попереду i сто ночей позаду,
а межi ними - лялечка нiма :
розпечена,аж бiла з самоболю,
як цятка пекла,лаконiчний крик
усесвiту,маленький шротик сонця,
зчужiлий i заблуканий у тiлi.
Ти ждеш iще народження для себе,
а смерть ввiйшла у тебе вже давно.
Порiдшала земна тужава твердь,
мiський мурашник поточив планету.
Мiлiцьйонери,фiзики,поети
вигадливо майструють власну смерть.
Протрухлий украiнський материк
росте,як гриб.Вже навiть немовлятко
й те обiцяе стати нашим катом
i порубати вiковий порiг,
дiдiвським вимшiлий патрiотизмом,
де зрiдка тiльки човгання чобiт
нагадуе : iще iснуе свiт,
справiку заборонений,як схизма.
Ця твердь земна трухлявiе щодня,
а ми все визначаемось.До сутi
доходимо.I господом забутi,
вiтчизни просимо,як подання.
Бiля метро " Хрещатик "
щоранку зупиняеться
дитячий вiзок.
Двiрничка вибирае з чавунних урн
накиданий мотлох -
старi газети.ганчiр"я,
коробки з-пiд сiрникiв,недокурки,
навантажить ними вiзок
i сквером каштанiв рушае далi.
А сьогоднi,напередоднi свята,
вона вбрала найкращу спiдницю з сатину,
новенькi черевики й фуфайку,
навiть вiзок прикрасила
штучними квiтами з поролону.
Усмiшка й задума на ii обличчi
творить рiвновагу щастя.
Посадити деревце -
залишити про себе найкращу пам"ять.
I вони стали насаджувати вздовж колючого дроту
квiти,кущi,дерева.
Дикий виноград обснував гострi шпичаки,
розвiсив лапате листя
i навiть попускав синюватi грона,
повився повiй,
трублячи в поблiдлi сурми нiжностi.
Коло горожi порозпускались такi пiвники,
пiвонii,жоржини,
що заберуть очi i не повернуть.
Начальство,перевiряючи,як вони виконують
взятi соцзобов"язання,
завжди ставило проти графи
"заходи щодо естетичного виховання
ув"язнених" :
ведеться на високому iдейно-полiтичному рiвнi.
Однi тiльки пiдписи високого начальства
Iм нагадували забутi шпичаки дроту.
Iх було двое - прибиральниця i двiрник.
Вони сидiли на Володимирськiй гiрцi -
там,де видно увесь Труханiв острiв,
Дарницю i навiть поближнi трамваi,
i жваво обговорювали замацану статтю
"Як ми готуемо пленум райкому".
Мiж ними спалахнула жвава дискусiя,
в якому районi мiста
пленуми провадяться найкраще.
Двiрник був настирливий,
але прибиральниця не здавалась :
по пам"ятi вона цитувала Брежнева.
Докази ii,майже незаперечливi,
таки справляли враження,
бо двiрник,скiльки не опирався,
мусив був здатися.
З кишенi вiн дiстав
загорнений у газету снiданок -
цибулю,хлiб,кусень сала й пляшку води,
щедро розполовинив,
вiддавши iй бiльшу частину
хлiба,цибулi i навiть сала.
Поiвши i попивши,
прибиральниця дiстала з-за пазухи
зашмарованого вузлика,
висипала в жменю дрiб"язок,
пiднесла до очей
i стала пiдраховувати навпомац.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15
Лиш тремтить , як вiра в спроневiрi ,
копiйчана свiчка на столi
та шугають люто по квартирi ,
нiби кажани , твоi жалi .
Шурхоти i шепоти i щеми
то твого спогадування днi ,
хлюпотять пiд веслами триреми ,
що горить в антоновiм огнi .
Все життя - неначе озирання
у минулий вiк . Через плече .
Нi страху , нi болю , нi вагання
перед смертю . А господь рече :
вiдшукай навпомац давню кладку ,
походи i виспокiйся в нiм ,
у забутiм вiцi . Тепла згадка
Ще придасться на судi страшнiм .
62.
Людям ,
рокованим на смерть ,
видали рушницi
/ вволили iхне останне бажання /
I вони стали розстрiлювати
iнших рокованих на смерть ,
аби примиритися
iз власною загибеллю .
4 . 1 . 71 .
63.
Дiвчина
довгошия , мов сарна ,
несла яйця
у червоному фартушку
I завороженi
збентеженою
цнотливiстю ,
свiтлiли
похмурi люди
люди ,
даючи iй
дорогу .
18 . 2 . 71 .
64.
Три скелети сидять за кавою
I провадять про фiлософiю Нiцше
до них присiдае рудава бестiя
i починае з одного кпити
що той недоладно грае
справжню людину .
25 . 2 .
65.
З бiлоi потойбiчностi
виринуло чорне сонце
25 . 2 .
66.
Вмiння бути цинiком
даеться i без зусиль
Бути людиною -
дертися по вертикальнiй стiнi
Сiзiфова робота
звичайне глупство
Кому то вдавалося -
дертися по вертикальнiй стiнi
25 . 2 .
67. Еволюцiя поета
Генiальний поет
роздвоiвся / на себе i страх ! /
пiвпоета роздвоiлося
/ на чвертьпоета i страх ! /
Чвертьпоета роздвоiлося
/ на осьмуху i страх /
Осьмуха поета роздвоiлася
/ на понюху i страх /
Тепер , коли вiн проходив вулицею ,
над головою його
висiв бiлий димок
а переляканi зустрiчнi
шанобливо вступали йому дорогу
25 . 2 . 71 .
68. П е р е в и х о в а н н я
Пан - отця
обернули
на войовничого атеiста
Спочатку вiн опирався :
як це пройти
до самого краю свого тiла
аби увiйти в антисебе ?
Все одно , що бути
розстрiляним
Та з часом таки призвичаiвся
Замiсть звичайного хреста
тепер вiн носив хрест
iх впаяними по краях
гривениками
найостаннiшоi чеканки
перевихований
чувся щасливим
вiн легко мирився
з единим клопотом :
найостаннiше
було нескiнченним .
25 . 2 . 71 .
69. В и х о в а н н я
Подолай себе , грiшнику ,
Правили вихователi ,
Шмагаючи йому спину
канчуками
I бiдолашний не витримав
добре натужився
i посунувся з себе
поминаючи грiшну плоть
Вiдбiгши на кiлькадесят метрiв ,
iще чуючи ляскання батогiв ,
вiн украй розгубився :
куди йому бiгти -
уперед чи назад
Повертати йому зовсiм не кортiло ,але залишатися
без шкiри не вабило теж
Можеш бiгати навколо своеi шкiри
як дикун коло забитого ведме -
дя i справляти ритуальний танок
своеi подоланостi
Нещасний був у захватi :
йому таки дозволили iснувати в собi
хоч i на вiдстанi .
Над осiннiм озером.
Цей став повiсплений,осiннiй чорний став,
як антрацит видiнь i кремiнь крику,
виблискуе Люципера очима.
П"янке бездоння лащиться до нiг.
Криваво рветься з нього вороння
майбутнього.Летить крилатолезо
на вiття виголiле.Рине впрост
на утлу синь,високогорлi сосни
i на пропащу голову мою.
Охриплi очi збiглися в одне -
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
Неприхищений,
а чуеш,чуеш протяг у душi !
Менi здаеться,що живу не я,
а iнший хтось живе за мене в свiтi
в моiй подобi.
Нi очей,нi вух,
нi рук,нi нiг,нi рота.Очужiлий
в своему тiлi.I,кавалок болю,
I,самозамкнений,у тьмущiй тьмi завис.
Ти,народившись,виголiв лишень,
а не прирiс до тiла.Не дiйшов
своеi плотi.Тiльки перехожий
межисвiтiв,ворушишся на сподi
чужого iснування.
Сто ночей
попереду i сто ночей позаду,
а межi ними - лялечка нiма :
розпечена,аж бiла з самоболю,
як цятка пекла,лаконiчний крик
усесвiту,маленький шротик сонця,
зчужiлий i заблуканий у тiлi.
Ти ждеш iще народження для себе,
а смерть ввiйшла у тебе вже давно.
Порiдшала земна тужава твердь,
мiський мурашник поточив планету.
Мiлiцьйонери,фiзики,поети
вигадливо майструють власну смерть.
Протрухлий украiнський материк
росте,як гриб.Вже навiть немовлятко
й те обiцяе стати нашим катом
i порубати вiковий порiг,
дiдiвським вимшiлий патрiотизмом,
де зрiдка тiльки човгання чобiт
нагадуе : iще iснуе свiт,
справiку заборонений,як схизма.
Ця твердь земна трухлявiе щодня,
а ми все визначаемось.До сутi
доходимо.I господом забутi,
вiтчизни просимо,як подання.
Бiля метро " Хрещатик "
щоранку зупиняеться
дитячий вiзок.
Двiрничка вибирае з чавунних урн
накиданий мотлох -
старi газети.ганчiр"я,
коробки з-пiд сiрникiв,недокурки,
навантажить ними вiзок
i сквером каштанiв рушае далi.
А сьогоднi,напередоднi свята,
вона вбрала найкращу спiдницю з сатину,
новенькi черевики й фуфайку,
навiть вiзок прикрасила
штучними квiтами з поролону.
Усмiшка й задума на ii обличчi
творить рiвновагу щастя.
Посадити деревце -
залишити про себе найкращу пам"ять.
I вони стали насаджувати вздовж колючого дроту
квiти,кущi,дерева.
Дикий виноград обснував гострi шпичаки,
розвiсив лапате листя
i навiть попускав синюватi грона,
повився повiй,
трублячи в поблiдлi сурми нiжностi.
Коло горожi порозпускались такi пiвники,
пiвонii,жоржини,
що заберуть очi i не повернуть.
Начальство,перевiряючи,як вони виконують
взятi соцзобов"язання,
завжди ставило проти графи
"заходи щодо естетичного виховання
ув"язнених" :
ведеться на високому iдейно-полiтичному рiвнi.
Однi тiльки пiдписи високого начальства
Iм нагадували забутi шпичаки дроту.
Iх було двое - прибиральниця i двiрник.
Вони сидiли на Володимирськiй гiрцi -
там,де видно увесь Труханiв острiв,
Дарницю i навiть поближнi трамваi,
i жваво обговорювали замацану статтю
"Як ми готуемо пленум райкому".
Мiж ними спалахнула жвава дискусiя,
в якому районi мiста
пленуми провадяться найкраще.
Двiрник був настирливий,
але прибиральниця не здавалась :
по пам"ятi вона цитувала Брежнева.
Докази ii,майже незаперечливi,
таки справляли враження,
бо двiрник,скiльки не опирався,
мусив був здатися.
З кишенi вiн дiстав
загорнений у газету снiданок -
цибулю,хлiб,кусень сала й пляшку води,
щедро розполовинив,
вiддавши iй бiльшу частину
хлiба,цибулi i навiть сала.
Поiвши i попивши,
прибиральниця дiстала з-за пазухи
зашмарованого вузлика,
висипала в жменю дрiб"язок,
пiднесла до очей
i стала пiдраховувати навпомац.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15