чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимогола, корсь, нарова, лiб. Цi мають свою мову, (походять) вiд ко
лiна Яфетового, бо живуть
у пiвнiчних краях.
Коли ж словянський народ, як ото ми сказали, жив на Дунає, то прийшли од землi скiфiв, себто вiд хозар, так званi болгари,
i сiли вони по Дунаувi, (i) були насильники словян. :
I жили в мирi поляни, i древляни, i сiверяни, i радимичi, i вятичi, i хорвати. Дулiби тодi жили по Бугу, де нинi волиняни,
а уличi (й) тиверцi сидiли по (другому) Бугу i до Днiпру; сидiли вони також поблизу Дунаю. I було множество єх, бо сидiли вони по Буговi й до Днiпру аж до моря, i усть городи єх i до сьогоднi. Через те називали єх греки "Велика Скiфiя".
(Усi племена) мали ж своє обичає, i закони предкiв своєх,
i заповiти, кожне - свiй норов. Так, поляни мали звичай своєх предкiв, тихий i лагiдний, i поштивiсть до невiсток своєх, i до сестер, i до матерiв своєх, а невiстки до свекрiв своєх i до дiверiв велику пошану мали. I весiльний звичай мали вони: не хо
див жених по молоду, а приводили (єє) ввечерi; а назавтра приносили (для єє родини те), що за нею дадуть. А деревляни жили подiбно до звiрiв, жили по-скотськи: i вбивали вони один одного, (i) єли все нечисте, i весiль у них не було, а умикали вони дi
вчат коло води. А радимичi, i вятичi, i сiверяни один обичай мали: жили вони в лiсi, як ото всякий звiр, єли все нечисте, i срамословя (було) в них перед батьками i перед невiстками. I весiль не було в них, а iгрища межi селами. I сходилися вони на
iгрища, на пляси i на всякi бiсiвськi пiснi, i тут умикали жiнок собi,- з якою ото хто умовився. Мали ж вони по двi i по три жони: А коли хто вмирав - чинили вони тризну над ним, а потiм розводили великий вогонь i, поклавши на вогонь мерця, спалювали
(його). А пiсля цього, зiбравши костi, вкладали (єх) у невеликий посуд i ставили на придорожньому стовпi, як (це) роблять вятичi
i нинi. Сей же обичай держали i кривичi, й iншi погани, не вiдаючи закону божого, бо творили вони самi собi закон.
Говорить Георгiй (Амартол) у лiтопису, що "кожному народовi (дано) закон. В одних у писаний, а в других - звичай, який тi, що не мають (писаного) закону, вважають отчим законом. Серед них же - це насамперед сiри, якi живуть на краю Землi. Вони мають
закон отцiв своєх i звичай: не розпутствувати, не прелюбствувати, не красти, не обмовляти, чи убивати, чи загалом усiм дiяти зло. :
У рiк 6 496 (988) пiшов Володимир з вiйськом на Корсунь, город грецький1. Та заперлися корсуняни в городi, i став Володимир з одного боку города в гаванi, на вiддалi одного польоту стрiли од города, i боролися крiпко городяни з ними. :
I ввiйшов Володимир у город, i дружина його. :
А за божим приреченням в сей час розболiвся Володимир очима. I не бачив вiн нiчого, i тужив вельми, i не догадувався, що зробити. I послала до нього цесариця (посла), кажучи: "Якщо ти хочеш болiстi сеє позбутися, то вiдразу охрестись. Якщо ж нi, - то
не позбудешься сього". I, це почувши, Володимир сказав: "Якщо буде се правда, - воiстину велик бог християнський".
I повелiв вiн охрестити себе.
I тодi упiскоп корсунський з попами цесарициними, огласивши його1, охрестили Володимира. I коли возложив (упiскоп) руку на нього, - вiн одразу прозрiв. Як побачив Володимир це раптове зцiлення, вiн прославив бога, сказавши: "Тепер узнав я бога iстинн
ого". А коли побачила це дружина його, - многi охрестилися. :
Володимир же, взявши цесарицю (Анну) i Анастаса, i попiв корсунських, мощi святого Климента i Фiва, ученика його, узяв також начиння церковне (й) iкони на благословення собi. :Узяли ж вони, iдучи (в Русь), двох мiдяних iдолiв i чотирьох коней мiдяних
, якi й нинi стоять за святою Богородицею (Десятинною?); про них, не знаючи, думають, що вони мармуровi у. Корсунь же вiн оддав грекам як вiно за цесарицю, а сам вернувся до Киува.
I коли (Володимир) прибув, повелiв вiн поскидати кумiрiв - тих порубати, а других вогню оддати. :
Потiм же Володимир послав посланцiв своєх по всьому городу, говорячи: "Якщо не зявиться хто завтра на рiцi - багатий чи убогий, чи старець, чи раб,- то менi той противником буде". I, це почувши, люди з радiстю йшли, радуючись говорили: "Якби се не д
обро було, князь i бояри сього б не прийняли". А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними i корсунськими на Днiпро. I зiйшлося людей без лiку, i влiзли вони у воду, i стояли - тi до шиє, а другiя-ядо грудей. Дiти ж (не вiдходили) од берега,
а iншi немовлят держали. Дорослi ж бродили (у водi), а попи стоячи, молитви творили.
I було видiти радiсть велику на небi й на землi, що стiльки душ спасауться. :
Люди ж, охрестившись, iшли кожен у дома своє.
А Володимир, рад бувши, що пiзнав вiн бога сам i люди його,
i глянувши на небо, сказав: "Боже великий, що сотворив небо
i землю! Поглянь на новiє люди своє! Дай же єм, господи, узнати тебе, iстинного бога, як ото узнали землi християнськiє, i утверди в них вiру правдиву i незмiнную. (А) менi поможи, господи, проти врага-диявола, щоб, надiючись на тебе i на твою силу,
одолiв я пiдступи його".
I се сказавши, повелiв вiн робити церкви i ставити (єх) на мiсцях, де ото стояли кумiри. I поставив вiн церкву святого Василiя (Великого) на пагорбi, де ото стояли кумiри Перун та iншi i де жертви приносили князь i люди. I почав вiн ставити по города
х церкви, i попiв (настановляти), i людей на хрещення приводити по всiх городах i селах. I, пославши (мужiв своєх), став вiн у знатних людей дiтей забирати i оддавати єх на учення книжне. А матерi ж дiтей своєх оплакували, бо iще не укрiпилися вони б
ули вiрою
i, як померлого, вони оплакували. :
Благословен господь Iсус Христос, що возлюбив новiє люди, Руськую землю, i просвiтив єє хрещенням святим. :
У рiк 6545 (1037). Заложив Ярослав (Мудрий. - Уклад.) город великий Києв, а в города сього ворота у Золотi. Заложив вiн також церкву святоє Софiє, премудростi божоє, метрополiю, а потiм церкву на Золотих воротах, камяну, Благовiщення святоє богороди
цi. :
I при нiм стала вiра християнська плодитися в Русi i розширятися, i чорноризцi стали множитися, i монастирi почали зявлятися. I любив Ярослав церковнi устави, i попiв любив вiн велико, а понад усе любив чорноризцiв. I до книг вiн мав нахил, читаючи
(єх) часто вдень i вночi. I зiбрав вiн писцiв многих, i перекладали вони з гречизни на словянську мову i письмо (святеу), i списали багато книг. I придбав вiн (книги), що ними поучаються вiруючi люди i втiшаються ученням божественного слова. Бо як о
то хто-небудь землю зоре, а другий засiу, а iнши пожинають i єдять поживу вдосталь,- так i сей. Отець бо його Володимир землю зорав
i розмякшив, себто хрещенням просвiтив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирiв, засiяв книжними словами серця вiруючих людей, а ми пожинаум, учення приймаючи книжнеу. :
У рiк 6562 (1054). Преставився великий князь руський Ярослав. А коли ще вiн був живий, наставив вiн синiв своєх, сказавши єм: "Осе я одходжу зi свiту сього. А ви, сини моє, майте межи собою любов, бо ви усте брати вiд одного отця i одноє матерi. I як
що будете ви в любовi межи собою, то й бог буде в вас, i покорить вiн вам противникiв пiд вас, i будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненавистi жити, у роздорах сварячись, то й самi погiбнете,
i землю отцiв своєх i дiдiв погубите, що єє надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я,- замiсть себе,- стiл свiй Києв, найстаршому синовi своуму, брату вашому Iзяславу. Слухайтесь його, як ото слухал
ись ви мене, нехай вiн сам буде замiсть мене".
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344
лiна Яфетового, бо живуть
у пiвнiчних краях.
Коли ж словянський народ, як ото ми сказали, жив на Дунає, то прийшли од землi скiфiв, себто вiд хозар, так званi болгари,
i сiли вони по Дунаувi, (i) були насильники словян. :
I жили в мирi поляни, i древляни, i сiверяни, i радимичi, i вятичi, i хорвати. Дулiби тодi жили по Бугу, де нинi волиняни,
а уличi (й) тиверцi сидiли по (другому) Бугу i до Днiпру; сидiли вони також поблизу Дунаю. I було множество єх, бо сидiли вони по Буговi й до Днiпру аж до моря, i усть городи єх i до сьогоднi. Через те називали єх греки "Велика Скiфiя".
(Усi племена) мали ж своє обичає, i закони предкiв своєх,
i заповiти, кожне - свiй норов. Так, поляни мали звичай своєх предкiв, тихий i лагiдний, i поштивiсть до невiсток своєх, i до сестер, i до матерiв своєх, а невiстки до свекрiв своєх i до дiверiв велику пошану мали. I весiльний звичай мали вони: не хо
див жених по молоду, а приводили (єє) ввечерi; а назавтра приносили (для єє родини те), що за нею дадуть. А деревляни жили подiбно до звiрiв, жили по-скотськи: i вбивали вони один одного, (i) єли все нечисте, i весiль у них не було, а умикали вони дi
вчат коло води. А радимичi, i вятичi, i сiверяни один обичай мали: жили вони в лiсi, як ото всякий звiр, єли все нечисте, i срамословя (було) в них перед батьками i перед невiстками. I весiль не було в них, а iгрища межi селами. I сходилися вони на
iгрища, на пляси i на всякi бiсiвськi пiснi, i тут умикали жiнок собi,- з якою ото хто умовився. Мали ж вони по двi i по три жони: А коли хто вмирав - чинили вони тризну над ним, а потiм розводили великий вогонь i, поклавши на вогонь мерця, спалювали
(його). А пiсля цього, зiбравши костi, вкладали (єх) у невеликий посуд i ставили на придорожньому стовпi, як (це) роблять вятичi
i нинi. Сей же обичай держали i кривичi, й iншi погани, не вiдаючи закону божого, бо творили вони самi собi закон.
Говорить Георгiй (Амартол) у лiтопису, що "кожному народовi (дано) закон. В одних у писаний, а в других - звичай, який тi, що не мають (писаного) закону, вважають отчим законом. Серед них же - це насамперед сiри, якi живуть на краю Землi. Вони мають
закон отцiв своєх i звичай: не розпутствувати, не прелюбствувати, не красти, не обмовляти, чи убивати, чи загалом усiм дiяти зло. :
У рiк 6 496 (988) пiшов Володимир з вiйськом на Корсунь, город грецький1. Та заперлися корсуняни в городi, i став Володимир з одного боку города в гаванi, на вiддалi одного польоту стрiли од города, i боролися крiпко городяни з ними. :
I ввiйшов Володимир у город, i дружина його. :
А за божим приреченням в сей час розболiвся Володимир очима. I не бачив вiн нiчого, i тужив вельми, i не догадувався, що зробити. I послала до нього цесариця (посла), кажучи: "Якщо ти хочеш болiстi сеє позбутися, то вiдразу охрестись. Якщо ж нi, - то
не позбудешься сього". I, це почувши, Володимир сказав: "Якщо буде се правда, - воiстину велик бог християнський".
I повелiв вiн охрестити себе.
I тодi упiскоп корсунський з попами цесарициними, огласивши його1, охрестили Володимира. I коли возложив (упiскоп) руку на нього, - вiн одразу прозрiв. Як побачив Володимир це раптове зцiлення, вiн прославив бога, сказавши: "Тепер узнав я бога iстинн
ого". А коли побачила це дружина його, - многi охрестилися. :
Володимир же, взявши цесарицю (Анну) i Анастаса, i попiв корсунських, мощi святого Климента i Фiва, ученика його, узяв також начиння церковне (й) iкони на благословення собi. :Узяли ж вони, iдучи (в Русь), двох мiдяних iдолiв i чотирьох коней мiдяних
, якi й нинi стоять за святою Богородицею (Десятинною?); про них, не знаючи, думають, що вони мармуровi у. Корсунь же вiн оддав грекам як вiно за цесарицю, а сам вернувся до Киува.
I коли (Володимир) прибув, повелiв вiн поскидати кумiрiв - тих порубати, а других вогню оддати. :
Потiм же Володимир послав посланцiв своєх по всьому городу, говорячи: "Якщо не зявиться хто завтра на рiцi - багатий чи убогий, чи старець, чи раб,- то менi той противником буде". I, це почувши, люди з радiстю йшли, радуючись говорили: "Якби се не д
обро було, князь i бояри сього б не прийняли". А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними i корсунськими на Днiпро. I зiйшлося людей без лiку, i влiзли вони у воду, i стояли - тi до шиє, а другiя-ядо грудей. Дiти ж (не вiдходили) од берега,
а iншi немовлят держали. Дорослi ж бродили (у водi), а попи стоячи, молитви творили.
I було видiти радiсть велику на небi й на землi, що стiльки душ спасауться. :
Люди ж, охрестившись, iшли кожен у дома своє.
А Володимир, рад бувши, що пiзнав вiн бога сам i люди його,
i глянувши на небо, сказав: "Боже великий, що сотворив небо
i землю! Поглянь на новiє люди своє! Дай же єм, господи, узнати тебе, iстинного бога, як ото узнали землi християнськiє, i утверди в них вiру правдиву i незмiнную. (А) менi поможи, господи, проти врага-диявола, щоб, надiючись на тебе i на твою силу,
одолiв я пiдступи його".
I се сказавши, повелiв вiн робити церкви i ставити (єх) на мiсцях, де ото стояли кумiри. I поставив вiн церкву святого Василiя (Великого) на пагорбi, де ото стояли кумiри Перун та iншi i де жертви приносили князь i люди. I почав вiн ставити по города
х церкви, i попiв (настановляти), i людей на хрещення приводити по всiх городах i селах. I, пославши (мужiв своєх), став вiн у знатних людей дiтей забирати i оддавати єх на учення книжне. А матерi ж дiтей своєх оплакували, бо iще не укрiпилися вони б
ули вiрою
i, як померлого, вони оплакували. :
Благословен господь Iсус Христос, що возлюбив новiє люди, Руськую землю, i просвiтив єє хрещенням святим. :
У рiк 6545 (1037). Заложив Ярослав (Мудрий. - Уклад.) город великий Києв, а в города сього ворота у Золотi. Заложив вiн також церкву святоє Софiє, премудростi божоє, метрополiю, а потiм церкву на Золотих воротах, камяну, Благовiщення святоє богороди
цi. :
I при нiм стала вiра християнська плодитися в Русi i розширятися, i чорноризцi стали множитися, i монастирi почали зявлятися. I любив Ярослав церковнi устави, i попiв любив вiн велико, а понад усе любив чорноризцiв. I до книг вiн мав нахил, читаючи
(єх) часто вдень i вночi. I зiбрав вiн писцiв многих, i перекладали вони з гречизни на словянську мову i письмо (святеу), i списали багато книг. I придбав вiн (книги), що ними поучаються вiруючi люди i втiшаються ученням божественного слова. Бо як о
то хто-небудь землю зоре, а другий засiу, а iнши пожинають i єдять поживу вдосталь,- так i сей. Отець бо його Володимир землю зорав
i розмякшив, себто хрещенням просвiтив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирiв, засiяв книжними словами серця вiруючих людей, а ми пожинаум, учення приймаючи книжнеу. :
У рiк 6562 (1054). Преставився великий князь руський Ярослав. А коли ще вiн був живий, наставив вiн синiв своєх, сказавши єм: "Осе я одходжу зi свiту сього. А ви, сини моє, майте межи собою любов, бо ви усте брати вiд одного отця i одноє матерi. I як
що будете ви в любовi межи собою, то й бог буде в вас, i покорить вiн вам противникiв пiд вас, i будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненавистi жити, у роздорах сварячись, то й самi погiбнете,
i землю отцiв своєх i дiдiв погубите, що єє надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я,- замiсть себе,- стiл свiй Києв, найстаршому синовi своуму, брату вашому Iзяславу. Слухайтесь його, як ото слухал
ись ви мене, нехай вiн сам буде замiсть мене".
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 198 199 200 201 202 203 204 205 206 207 208 209 210 211 212 213 214 215 216 217 218 219 220 221 222 223 224 225 226 227 228 229 230 231 232 233 234 235 236 237 238 239 240 241 242 243 244 245 246 247 248 249 250 251 252 253 254 255 256 257 258 259 260 261 262 263 264 265 266 267 268 269 270 271 272 273 274 275 276 277 278 279 280 281 282 283 284 285 286 287 288 289 290 291 292 293 294 295 296 297 298 299 300 301 302 303 304 305 306 307 308 309 310 311 312 313 314 315 316 317 318 319 320 321 322 323 324 325 326 327 328 329 330 331 332 333 334 335 336 337 338 339 340 341 342 343 344