Складовими частинами системи управління принцепса стає «рада друзів», яка згодом перетворюється на постійний орган — консиліум, до якого вво-
54
55
Частина перша
/Історія дерзісави і права _______Стародавнього світу
Держава і право античного світу
\
Розділ II
дять юристів. Поряд зі старою римською скарбницею — ерарієм, якою розпоряджається сенат, з'являється окрема імператорська скарбниця — фіск. Сенатська скарбниця мала право карбувати мідну монету, а фіск принцепса—срібну і золоту. Створюється канцелярія принцепса з різними відділами: фінансовим, відділом, що провадив розслідування різних справ, та ін. їх очолювали прокуратори або магістри, яких призначав імператор за власним розсудом. Провадиться розподіл провінцій, які були розбиті тепер на дві категорії: імператорські і сенатські. Імператорськими провінціями управляли намісники, яких призначав сам принцепс, а сенатськими — проконсули або пропретори, призначені сенатом.
Імператор стає головнокомандувачем усіма збройними силами Риму, в його розпорядженні "знаходиться привілейована преторіанська гвардія, яка охороняла імператора і підтримувала внутрішній порядок. Глава преторіанців — префект Преторія, стає довіреною особою принцепса, його найближчим помічником, заступником принцепса-імператора.
У той час як республіканське управління занепадає, апарат принцепса безперервно зростає і посилюється. Республіканське прикриття скоро стає вже непотрібним.
У III столітті широкі політичні кола Риму проймаються почуттям необхідності встановлення міцної централізованої влади, свого роду необмеженої монархії. Така влада і була встановлена в 284 році, коли римським імператором стає Діоклетіан (284-305 рр.). З цього часу починається новий період в історії римської держави — епоха пізньої імперії—домінат. Імператор — це вже не перша особа в державі, яка очолює низку магістратів, а домінує (владика, господар), звідки і пішла назва всієї системи, встановленої Діоклетіанрм.
Старі республіканські установи зникають. Управління імперією повністю зосереджується в руках імператора, який розглядається тепер як божественна особа. Це знаходить свій вияв у релігійному обожнюванні імператора, складному і пишному придворному етикеті, запозиченому в східних правителів. Присутні, наприклад, під час появи імператора ставали на коліна, цілували край одягу імператора, його взуття.
Серед провідних установ періоду домінату можна вирізнити Державну раду — консисторіум, яка стає головним центром управління країною, фінансове відомство, військове відомство, якими керують призначені імператором і тільки йому підпорядковані чиновники.
Державний лад Риму в період імперії (домінат)
ІМПЕРАТОР
Домінує
Створюється розгалужений державний апарат з великою кількістю чиновників: виняткових, сіятельних, благородних, з'являється низка нових галузевих органів (управлінь, комісій і т.д.). Серед чиновництва існувала найсуворіша ієрархія, були установлені суворі правила про ранги чиновництва, про права, надані кожному рангу, про порядок підвищення по службі.
До вищих чиновників входили, наприклад, квестор священного палацу (глава консисторіуму), начальник імператорської опочивальні, магістр посад, управитель імператорської скарбниці, начальник особистої канцелярії імператора тощо. Сенат зберігся, але роль його була зовсім незначною. Магістрати перетворилися на почесні звання.
Серйозних змін зазнало і місцеве управління. Діоклетіан зробив новий адміністративний поділ імперії. Основною метою реформи була сувора централізація, збільшення кількості чиновників і відокремлення цивільного управління від військового, яке завершив імператор Костянтин, (285-337 рр.). Відтепер вся імперія поділялася на дванадцять діоцезів, що в свою чергу поділялися на провінції, на чолі яких стояли відповідні чиновники. Італія тепер остаточно втратила своє привілейоване становище.
Невідкладного реформування потребували й збройні сили. Діоклетіан розпорядився поділити війська на дві основні категорії: прикордонні, які постійно перебували в певній прикордонній смузі, і
56
57
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
мобільні частини, які можна було переводити з місця на місце. В ] зультаті армія зросла на третину і стала постійним професійним вії ком з найсуворішою дисципліною, особливими привілеями.
Значної уваги за часів імперії приділяли поліції. У період дол ту, крім звичайної поліції, заявляється таємна, чисельність якої неви но зростає. Діють спеціальні агенти для виконання секретних дору заохочується система доносів. Були також створені особлива щ| поліція, поліція для боротьби з пожежами. В розпорядженні пр Риму було спочатку три, а потім шість когорт озброєних поліцейсь Главою поліції стає начальник імператорської канцелярії.
Імператор Костянтин продовжував систему реформ, основи І заклав Діоклетіан. Так, зберігши попередній адміністративний пс на діоцези і провінції, Костянтин утворив ще більші адміністр но-територіальні одиниці — префектури. На чолі префектур ' префекти Преторія, яких призачав імператор. Префектури діл* на діоцези на чолі з вікаріями, діоцези — на провінції на чолі з і торами, провінції — на округи і т.д.
У 324-330 роках на місці грецького міста Візантії Костяї збудував нову столицю Риму, яку назвали його іменем — Коне тинополь. Сюди були переведені із Риму деякі урядові установи.^ 395 році імперія розділяється на дві частини: Західну римську ія рію зі столицею в Римі і Східну — зі столицею в Константиног Кожна з них очолювалась окремим імператором — Августом, обирав собі помічника — цезаря.
Незважаючи на всі ці заходи, Рим з кризи не вийшов, і 476 ] під безперервним натиском варварів Західна римська імперія Східна поклала початок історії феодальної Візантії.
§ 4. Право античних держав
Дерлісава і право античного світу
\
Розділ II
Ігальні риси античного права. Ступені, пс ні тим, що виявилися в розвитку суспільного, економічного і дер ного ладу античних держав, можна знайти і в праві.
У Спарті переважало звичаєве право. Навіть закони, що їх| переказами приписують Лікургу, були викладені в усній формі. То право Спарти характеризується значним збереженням залишків І нулого, пережитків родового устрою.
Відсутність права приватної власності на землю, серйозні у ки в розвитку договірних відносин, заборона громадянам
„ торгівлею, ремеслом, парна сім'я з багатьма специфічни-рисами і елементами групового шлюбу, кримінальне право, нор-якого не встановлювали міри покарання,'а лише вказували на злочинні дії і тому саме покарання обирали судді, — все це свідчило про нерозвиненість права Стародавньої Спаруй.
Афінське право було вже більш розвиненою правовою системою. Спочатку тут також діяло звичаєве право. У У-УІ століттях до н.е. основним джерелом права стає закон, хоч правові звичаї все ще продовжували відігравати досить важливу роль. Найбільш стародавніми були Закони архонта Драконта 621 року до н.е., які були записом діючих норм звичаєвого права. До нас вони не дійшли, але відомо про встановлення ними дуже жорстоких покарань. Так, стратою каралися не тільки святотатство або навмисне вбивство, але й крадіжка овочів, неробство тощо.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128
54
55
Частина перша
/Історія дерзісави і права _______Стародавнього світу
Держава і право античного світу
\
Розділ II
дять юристів. Поряд зі старою римською скарбницею — ерарієм, якою розпоряджається сенат, з'являється окрема імператорська скарбниця — фіск. Сенатська скарбниця мала право карбувати мідну монету, а фіск принцепса—срібну і золоту. Створюється канцелярія принцепса з різними відділами: фінансовим, відділом, що провадив розслідування різних справ, та ін. їх очолювали прокуратори або магістри, яких призначав імператор за власним розсудом. Провадиться розподіл провінцій, які були розбиті тепер на дві категорії: імператорські і сенатські. Імператорськими провінціями управляли намісники, яких призначав сам принцепс, а сенатськими — проконсули або пропретори, призначені сенатом.
Імператор стає головнокомандувачем усіма збройними силами Риму, в його розпорядженні "знаходиться привілейована преторіанська гвардія, яка охороняла імператора і підтримувала внутрішній порядок. Глава преторіанців — префект Преторія, стає довіреною особою принцепса, його найближчим помічником, заступником принцепса-імператора.
У той час як республіканське управління занепадає, апарат принцепса безперервно зростає і посилюється. Республіканське прикриття скоро стає вже непотрібним.
У III столітті широкі політичні кола Риму проймаються почуттям необхідності встановлення міцної централізованої влади, свого роду необмеженої монархії. Така влада і була встановлена в 284 році, коли римським імператором стає Діоклетіан (284-305 рр.). З цього часу починається новий період в історії римської держави — епоха пізньої імперії—домінат. Імператор — це вже не перша особа в державі, яка очолює низку магістратів, а домінує (владика, господар), звідки і пішла назва всієї системи, встановленої Діоклетіанрм.
Старі республіканські установи зникають. Управління імперією повністю зосереджується в руках імператора, який розглядається тепер як божественна особа. Це знаходить свій вияв у релігійному обожнюванні імператора, складному і пишному придворному етикеті, запозиченому в східних правителів. Присутні, наприклад, під час появи імператора ставали на коліна, цілували край одягу імператора, його взуття.
Серед провідних установ періоду домінату можна вирізнити Державну раду — консисторіум, яка стає головним центром управління країною, фінансове відомство, військове відомство, якими керують призначені імператором і тільки йому підпорядковані чиновники.
Державний лад Риму в період імперії (домінат)
ІМПЕРАТОР
Домінує
Створюється розгалужений державний апарат з великою кількістю чиновників: виняткових, сіятельних, благородних, з'являється низка нових галузевих органів (управлінь, комісій і т.д.). Серед чиновництва існувала найсуворіша ієрархія, були установлені суворі правила про ранги чиновництва, про права, надані кожному рангу, про порядок підвищення по службі.
До вищих чиновників входили, наприклад, квестор священного палацу (глава консисторіуму), начальник імператорської опочивальні, магістр посад, управитель імператорської скарбниці, начальник особистої канцелярії імператора тощо. Сенат зберігся, але роль його була зовсім незначною. Магістрати перетворилися на почесні звання.
Серйозних змін зазнало і місцеве управління. Діоклетіан зробив новий адміністративний поділ імперії. Основною метою реформи була сувора централізація, збільшення кількості чиновників і відокремлення цивільного управління від військового, яке завершив імператор Костянтин, (285-337 рр.). Відтепер вся імперія поділялася на дванадцять діоцезів, що в свою чергу поділялися на провінції, на чолі яких стояли відповідні чиновники. Італія тепер остаточно втратила своє привілейоване становище.
Невідкладного реформування потребували й збройні сили. Діоклетіан розпорядився поділити війська на дві основні категорії: прикордонні, які постійно перебували в певній прикордонній смузі, і
56
57
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
мобільні частини, які можна було переводити з місця на місце. В ] зультаті армія зросла на третину і стала постійним професійним вії ком з найсуворішою дисципліною, особливими привілеями.
Значної уваги за часів імперії приділяли поліції. У період дол ту, крім звичайної поліції, заявляється таємна, чисельність якої неви но зростає. Діють спеціальні агенти для виконання секретних дору заохочується система доносів. Були також створені особлива щ| поліція, поліція для боротьби з пожежами. В розпорядженні пр Риму було спочатку три, а потім шість когорт озброєних поліцейсь Главою поліції стає начальник імператорської канцелярії.
Імператор Костянтин продовжував систему реформ, основи І заклав Діоклетіан. Так, зберігши попередній адміністративний пс на діоцези і провінції, Костянтин утворив ще більші адміністр но-територіальні одиниці — префектури. На чолі префектур ' префекти Преторія, яких призачав імператор. Префектури діл* на діоцези на чолі з вікаріями, діоцези — на провінції на чолі з і торами, провінції — на округи і т.д.
У 324-330 роках на місці грецького міста Візантії Костяї збудував нову столицю Риму, яку назвали його іменем — Коне тинополь. Сюди були переведені із Риму деякі урядові установи.^ 395 році імперія розділяється на дві частини: Західну римську ія рію зі столицею в Римі і Східну — зі столицею в Константиног Кожна з них очолювалась окремим імператором — Августом, обирав собі помічника — цезаря.
Незважаючи на всі ці заходи, Рим з кризи не вийшов, і 476 ] під безперервним натиском варварів Західна римська імперія Східна поклала початок історії феодальної Візантії.
§ 4. Право античних держав
Дерлісава і право античного світу
\
Розділ II
Ігальні риси античного права. Ступені, пс ні тим, що виявилися в розвитку суспільного, економічного і дер ного ладу античних держав, можна знайти і в праві.
У Спарті переважало звичаєве право. Навіть закони, що їх| переказами приписують Лікургу, були викладені в усній формі. То право Спарти характеризується значним збереженням залишків І нулого, пережитків родового устрою.
Відсутність права приватної власності на землю, серйозні у ки в розвитку договірних відносин, заборона громадянам
„ торгівлею, ремеслом, парна сім'я з багатьма специфічни-рисами і елементами групового шлюбу, кримінальне право, нор-якого не встановлювали міри покарання,'а лише вказували на злочинні дії і тому саме покарання обирали судді, — все це свідчило про нерозвиненість права Стародавньої Спаруй.
Афінське право було вже більш розвиненою правовою системою. Спочатку тут також діяло звичаєве право. У У-УІ століттях до н.е. основним джерелом права стає закон, хоч правові звичаї все ще продовжували відігравати досить важливу роль. Найбільш стародавніми були Закони архонта Драконта 621 року до н.е., які були записом діючих норм звичаєвого права. До нас вони не дійшли, але відомо про встановлення ними дуже жорстоких покарань. Так, стратою каралися не тільки святотатство або навмисне вбивство, але й крадіжка овочів, неробство тощо.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128