Карл І тікає в Шотландію, але 1647 року шотландці видають його Довгому парламенту. Домовитися з королем парламент не мав змоги. Карл І був відданий до суду і 1649 року страчений. V
Так закінчився перший етап англійської буржуазної революції— період, коли політичне керівництво належало партії пресвітеріан. Було досягнуте обмеження королівської влади. Англія перетворилася на конституційну монархію. На цьому пресвітеріани вважали революцію закінченою і докладали всіх зусиль, щоб не допустити її дальшого розгортання. Отже, цей період відповідає за своїм характером першому етапу буржуазної революції у Франції. На цей час розгорнулася гостра боротьба між основними політичними партіями революції —: пресвітеріанами та індепендентами. Опора на армію, тимчасовий союз з левелерами дозволили індепендентам здобути перемогу і розвивати революцію далі.
Другим етапом буржуазної революції в Англії було проголошення республіки (1649-1653 рр.); Індепенденти вигнали з парламенту пресвітеріан і стали провідною політичною силою. У січні 1649 року палата громад оголосила себе верховною владою англійської держави. Після страти короля Англія у травні 1649 року стає Республікою. Було скасоване королівське звання як небезпечне «для свободи, громадської безпеки і публічного інтересу народу», ліквідована була і палата лордів. (Як сказано в акті від 19 березня 1649 року, тривалий досвід свідчить проте, що продовження існування палати лордів некорисне і небезпечне для англійського народу.)
Верховна влада належала тепер палаті громад. Органом виконавчої влади стала Державна рада, яка відповідала за свою діяльність перед палатою общин. Цей етап нагадує період жирондистського правління у Франції. В Англії це був найвищий етап у розвитку революції.
Класова суть цієї Республіки добре виявилася під час завоювання і пограбування Ірландії. Коли ірландці під впливом англійської буржуазної революції повстали, щоб добитися незалежності, Індепенденти вирішили покарати ірландських заколотників. Улітку 1649 року Кромвель висадився в Ірландії і розпочав жорстоку розправу над повстанцями та грабіж ірландських земель.
З придушенням повстання в Ірландії почався спад англійської буржуазної революції, оскільки революційна армія після кривавої розправи над ірландським народом морально розклалася і переста-
178
179
Частина третя
Історія <)ер,>ІаІІІи і права Нового часу
ГчІІІІкп^нпн
ла бути носієм революційних ідей. Реакційні елементи, які нажилися на придушенні ірландців, набирають тепер особливої сили. Англійська республіка при Кромьслі по сугі розбилась об Ірландію.
11-: цьому етапі індепендентська верхівка — буржуазія і джентрі — бажаючі, завершення революції. Але народні маси те практично нічого істотного не здобули. Незадоволені наслідками революції, вони ладні були продовжити боротьбу за поглиблення революційних перетворень. Однак і левелерІІ, і дигери, які були готові повести незаможне селянство і міські низи на боротьбу проти буржуазії і нового дворянства, були розгромлені і придушені. Ці революційні угруповання не змогли здобути перемоги, нав'язати революції власні інтереси, підкорити її своїй меті, їх сил було обмаль, щоб хоч на короткий сірок взяти владу до своїх рук. Страх перед народним рухом підштовхнув буржуазно-дворянський блок, який був при владі і став уже контрреволюційною силою, до встановлення режиму військової диктатури.
Революція вступила в третій етап свого розвитку — період протекторату Кромвеля (1653-1658 рр.). З квітня 1653 року влада в країні фактично перебувала в руках генерала Кромвеля. Спочатку він намагався знайти підтримку своїм планам у парламенті, використати цей орган у своїх інтересах. Коли ж сподівання не здійснилися, Кромвель розігнав парламент.
Шістнадцятого грудня 1653 року група офіцерів під керівництвом генерала Ламберта подала своєрідну конституцію — «Знаряддя управління», яка й оформила режим протекторату. Відповідно до неї найвища законодавча влада в країні «зосереджується і перебуває в одній особі та народі, представленому в парламенті» (ст. 1).
«Особа», про яку йшлося, діставала найменування лорда-протектора. Йому надавалися надзвичайно широкі повноваження. Він очолював збройні сили, укладав договори з іншими державами, призначав на всі вищі посади, здійснював судові, адміністративні функції, видавав укази та ін. Згідно з цим актом лорд-протектор обирався на певний строк (ст. XXXII), шіс тут же було обумовлено, що Олівер Кромвель «оголошується довічним лордом-протектором вільної держави Англії, Шотландії та Ірландії і володінь, що їм належать» (ст. XXXIII).
Парламент був однопалатний і збирався за указом лорда-протектора. Виборчі права надавалися особам, які мали на праві власності чи володіння «майно рухоме або нерухоме вартістю 200 фунтів стерлінгів» (ст. XVIII). Виконавчу владу лорд-протектор повинен був. здійснювати разом з державною радою, кількість членів якої могла
\
Проток Іорат Кромвеля
/ ЛОРД-іПРОТЕКТОР/л
Парламент . |———^Т^^ | ^ Державна *"' і ! рада
Охоронець |, великої Печатки г
Розділ І
Канцлер
, , „,.,„ „ ,-„™„,„,
і Iі Скарбник І ^ ^_ , т , г|І „_ _^|г- Адмірал ,3
Генерал-губернатор Ірландії і Генерал- ; і- губернатор І г | Шотландії І Суд | королівської 1 і Лави | Г Суд | загальних ! ПОЗОВІВ
*< . .X. .... ... ,::...
1 ;!
Армія
коливатися від тринадцяти до двадцяти одного, їх призначення значною мірою залежало від волі лорда-протектора.
Таким чином, «Знаряддя управління» забезпечило концентрацію клади в руках однієї особи, однак, закріплюючи положення про Іе. що всі землі «не повинні відчужуватись інакше, як за згодою парламенту», та взявши під свій захист власність, придбану за часів революції (статті XXXIІ XXXIX), Конституція викрила класову суть протекторату і виявила основну функцію, покладену ко лорда-про-текіора, — захист інтересів земельних власників, великої буржуазії і нової о дворянства.
Витрати протекторату були величезні. Кромвель змушений був зберігати армію в розмірах воєнного часу, адже вона була йому основною опорою. У зв'язку з цим збирались у повному обсяїі і податки воєнного ч?;;>. хоча війна зже закінчилася. Все цс викликало загальне незадоволення політикою протекторату, яке безперервно зроста-
!РО
18'!
Частина третя
Історія держави і права Нового часу
ло. У 1655 році в ряді міст Англії спалахнули заколоти роялістів. Активізувались і демократичні елементи — левелери, квакери. Кром-велю вдалося впоратися з цими виступами. З метою зміцнення своєї влади він установлює неприховану військову диктатуру.
У 1655 році було запроваджено особливу систему місцевого управління. Було створено одинадцять військово-адміністративних округів на чолі з генерал-майорами. Кожен з них був по суті протектором у мініатюрі. Генерал-майори командували міліцією округу, контролювали оподаткування, здійснювали нагляд за правами та ін.
Як внутрішня (збереження церковної десятини, підтримка огороджування, захист приватної власності), так і зовнішня (створення колоніальної імперії) політика протекторату цілком улаштовувала панівні класи Англії. І все-таки 1657 року парламент звернувся до Кромве-ля з проханням прийняти титул короля, бо «титул протектора зовсім невідомий англійському праву, а сан короля існував протягом багатьох століть».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128
Так закінчився перший етап англійської буржуазної революції— період, коли політичне керівництво належало партії пресвітеріан. Було досягнуте обмеження королівської влади. Англія перетворилася на конституційну монархію. На цьому пресвітеріани вважали революцію закінченою і докладали всіх зусиль, щоб не допустити її дальшого розгортання. Отже, цей період відповідає за своїм характером першому етапу буржуазної революції у Франції. На цей час розгорнулася гостра боротьба між основними політичними партіями революції —: пресвітеріанами та індепендентами. Опора на армію, тимчасовий союз з левелерами дозволили індепендентам здобути перемогу і розвивати революцію далі.
Другим етапом буржуазної революції в Англії було проголошення республіки (1649-1653 рр.); Індепенденти вигнали з парламенту пресвітеріан і стали провідною політичною силою. У січні 1649 року палата громад оголосила себе верховною владою англійської держави. Після страти короля Англія у травні 1649 року стає Республікою. Було скасоване королівське звання як небезпечне «для свободи, громадської безпеки і публічного інтересу народу», ліквідована була і палата лордів. (Як сказано в акті від 19 березня 1649 року, тривалий досвід свідчить проте, що продовження існування палати лордів некорисне і небезпечне для англійського народу.)
Верховна влада належала тепер палаті громад. Органом виконавчої влади стала Державна рада, яка відповідала за свою діяльність перед палатою общин. Цей етап нагадує період жирондистського правління у Франції. В Англії це був найвищий етап у розвитку революції.
Класова суть цієї Республіки добре виявилася під час завоювання і пограбування Ірландії. Коли ірландці під впливом англійської буржуазної революції повстали, щоб добитися незалежності, Індепенденти вирішили покарати ірландських заколотників. Улітку 1649 року Кромвель висадився в Ірландії і розпочав жорстоку розправу над повстанцями та грабіж ірландських земель.
З придушенням повстання в Ірландії почався спад англійської буржуазної революції, оскільки революційна армія після кривавої розправи над ірландським народом морально розклалася і переста-
178
179
Частина третя
Історія <)ер,>ІаІІІи і права Нового часу
ГчІІІІкп^нпн
ла бути носієм революційних ідей. Реакційні елементи, які нажилися на придушенні ірландців, набирають тепер особливої сили. Англійська республіка при Кромьслі по сугі розбилась об Ірландію.
11-: цьому етапі індепендентська верхівка — буржуазія і джентрі — бажаючі, завершення революції. Але народні маси те практично нічого істотного не здобули. Незадоволені наслідками революції, вони ладні були продовжити боротьбу за поглиблення революційних перетворень. Однак і левелерІІ, і дигери, які були готові повести незаможне селянство і міські низи на боротьбу проти буржуазії і нового дворянства, були розгромлені і придушені. Ці революційні угруповання не змогли здобути перемоги, нав'язати революції власні інтереси, підкорити її своїй меті, їх сил було обмаль, щоб хоч на короткий сірок взяти владу до своїх рук. Страх перед народним рухом підштовхнув буржуазно-дворянський блок, який був при владі і став уже контрреволюційною силою, до встановлення режиму військової диктатури.
Революція вступила в третій етап свого розвитку — період протекторату Кромвеля (1653-1658 рр.). З квітня 1653 року влада в країні фактично перебувала в руках генерала Кромвеля. Спочатку він намагався знайти підтримку своїм планам у парламенті, використати цей орган у своїх інтересах. Коли ж сподівання не здійснилися, Кромвель розігнав парламент.
Шістнадцятого грудня 1653 року група офіцерів під керівництвом генерала Ламберта подала своєрідну конституцію — «Знаряддя управління», яка й оформила режим протекторату. Відповідно до неї найвища законодавча влада в країні «зосереджується і перебуває в одній особі та народі, представленому в парламенті» (ст. 1).
«Особа», про яку йшлося, діставала найменування лорда-протектора. Йому надавалися надзвичайно широкі повноваження. Він очолював збройні сили, укладав договори з іншими державами, призначав на всі вищі посади, здійснював судові, адміністративні функції, видавав укази та ін. Згідно з цим актом лорд-протектор обирався на певний строк (ст. XXXII), шіс тут же було обумовлено, що Олівер Кромвель «оголошується довічним лордом-протектором вільної держави Англії, Шотландії та Ірландії і володінь, що їм належать» (ст. XXXIII).
Парламент був однопалатний і збирався за указом лорда-протектора. Виборчі права надавалися особам, які мали на праві власності чи володіння «майно рухоме або нерухоме вартістю 200 фунтів стерлінгів» (ст. XVIII). Виконавчу владу лорд-протектор повинен був. здійснювати разом з державною радою, кількість членів якої могла
\
Проток Іорат Кромвеля
/ ЛОРД-іПРОТЕКТОР/л
Парламент . |———^Т^^ | ^ Державна *"' і ! рада
Охоронець |, великої Печатки г
Розділ І
Канцлер
, , „,.,„ „ ,-„™„,„,
і Iі Скарбник І ^ ^_ , т , г|І „_ _^|г- Адмірал ,3
Генерал-губернатор Ірландії і Генерал- ; і- губернатор І г | Шотландії І Суд | королівської 1 і Лави | Г Суд | загальних ! ПОЗОВІВ
*< . .X. .... ... ,::...
1 ;!
Армія
коливатися від тринадцяти до двадцяти одного, їх призначення значною мірою залежало від волі лорда-протектора.
Таким чином, «Знаряддя управління» забезпечило концентрацію клади в руках однієї особи, однак, закріплюючи положення про Іе. що всі землі «не повинні відчужуватись інакше, як за згодою парламенту», та взявши під свій захист власність, придбану за часів революції (статті XXXIІ XXXIX), Конституція викрила класову суть протекторату і виявила основну функцію, покладену ко лорда-про-текіора, — захист інтересів земельних власників, великої буржуазії і нової о дворянства.
Витрати протекторату були величезні. Кромвель змушений був зберігати армію в розмірах воєнного часу, адже вона була йому основною опорою. У зв'язку з цим збирались у повному обсяїі і податки воєнного ч?;;>. хоча війна зже закінчилася. Все цс викликало загальне незадоволення політикою протекторату, яке безперервно зроста-
!РО
18'!
Частина третя
Історія держави і права Нового часу
ло. У 1655 році в ряді міст Англії спалахнули заколоти роялістів. Активізувались і демократичні елементи — левелери, квакери. Кром-велю вдалося впоратися з цими виступами. З метою зміцнення своєї влади він установлює неприховану військову диктатуру.
У 1655 році було запроваджено особливу систему місцевого управління. Було створено одинадцять військово-адміністративних округів на чолі з генерал-майорами. Кожен з них був по суті протектором у мініатюрі. Генерал-майори командували міліцією округу, контролювали оподаткування, здійснювали нагляд за правами та ін.
Як внутрішня (збереження церковної десятини, підтримка огороджування, захист приватної власності), так і зовнішня (створення колоніальної імперії) політика протекторату цілком улаштовувала панівні класи Англії. І все-таки 1657 року парламент звернувся до Кромве-ля з проханням прийняти титул короля, бо «титул протектора зовсім невідомий англійському праву, а сан короля існував протягом багатьох століть».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128