З цього переліку правових джерел найвідомішим-збірником є Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.).
23
Частина перша
Історія держави і права
Стародавнього світ
За наказом Хаммурапі -закони, спочатку записані на глиняних таблетках, наприкінці його царювання були вирізьблені на чорному базальтовому стовпі висотою у 2,25 м. Такий базальтовий стовп і було знайдено в 1901 році французькою археологічною експедицією у м. Сузи в Ірані на місці колишньої столиці Еламського царства. Мабуть, стовп було вивезено туди як трофей.
Текст Законів царя Хаммурапі складається з вступу, епілогу і 282 статей (нумерація статей була зроблена істориками в пізніші часи). Це винятково важливе джерело з історії держави і права Стародавнього Вавилону. Закони дають можливість зрозуміти суспільно-еконо-мічні, політичні і правові відносини у Вавилонському царстві XVIII століття до н.е.
Закони Хаммурапі регулюють різноманітні правові відносини і мають певну внутрішню систему. Так, можна виокремити в Законах такі групи статей: суд і судочинство, форми власності, шлюб і сім'я, злочини проти особи, праця і знаряддя праці.
Причинами появи Законів царя Хаммурапі скоріше всього були: необхідність встановити єдині закони на території всієї держави, бажан: ня закріпити суспільний лад держави і прагнення правителя згладити гострі соціальні суперечності, які на той час виникали в суспільстві.
Своєрідно відбувався правовий розвиток Індії. Звичаєве право заступили тут не державні закони, як це було в інших країнах Стародавнього Сходу, а релігійно-правові збірки, які складалися різними брахманськими школами, у вигляді наказів благочестивій людині. Тому тут норми права переплітаються з побутовими, моральними, релігійними настановами. Зразком таких релігійно-правових збірок, санкціонованих державною владою, можуть бути дхармашастри Гаутами і Апастамби (друга половина І тисячоліття до н.е.), Закони Брихаспаті (ПІ-ІУ ст. н.е.), Закони Наради (IV-V ст. н.е.), а найвідомішими серед таких збірок-дхармашастр є Закони Ману (II ст. до н.е. — II ст. н.е.). У надзвичайно цікавому пам'ятнику права «Артхаш'астрі» («Наука політики») містяться дані про методи управління державою, систему судочинства, різні правові норми. Вважають, що ці настанови по управлінню державою розробив для царя головний радник Чандрагупти брахман Кауталья.
Право власності. Аналіз правових збірників дає можливість розглянути розвиток форм власності і зокрема становлення в країнах Стародавнього Сходу приватної власності на землю, рабів та інше майно.
24
Дерзіеава і прач» Стародавнього Сходу
\
Розділ І
Передусім приватна власність виникаг на рухоме майно. Досить рано з'являється поряд з державною приватна власність на рабів. Складнішим був розвиток приватної власності на землю. У країнах Стародавнього Сходу протягом тривалого часу переважала общинна земельна власність. Поступово розвивалася державна (двірцсва) власність на землю. Великими землевласниками в Єгипті та Вавилоні стають храми. Індивідуальне володіння землею поступово перетворюється на приватну земельну власність. Так, у Китаї в VI столітті до н.е. приватна власність на землю отримує в ряді царств офіційне визнання. «Артхашастра» дозволяла торговельні операції з землею, до розряду нерухомості включала поле, сад, зрошувальні споруди. Приватну власність на землю визнавали і вавилонські закони.
Закони царя Хаммурапі взагалі дуже показові у визначенні форм власності. Вони розрізняли власність двірцеву, храмову, общинну і приватну, включаючи в пере/гік об'єктів приватної власності поле, сад, дім. рабів та інше майно. У Законах Хаммурапі розглядається і особливий правовий режим так званого майна «ілку». Таке майно у вигляді поля, саду, дому, надавалося царським воїнам за умови їхньої обов'язкової служби. Воїн володів і користувався майном «ілку», але не мав права його продати або обміняти. Згідно з Законами царя Хаммурапі документ чоловіка, який купив поле, сад чи дім редума, баїрума (тобто воїна), «слід розбити і цей чоловік втрачає своє срібло, а поле, сад, дім повертаються воїну (ст. 37). Якщо хтось купить у редума волів або овець, подарованих редуму царем. —він «втрачає, своє срібло» (ст. 35). Однак і сам воїн «не може відписувати з своїх поля, саду чи дому, зв'язаних з його повинністю, своїй жінці або дочці», а також віддавати за свій борг (ст. 38). Якщо редум чи баїрум під час перебування на царській службі буде забраний у полон, а його син може нести повинність, слід віддати синові поле і сад. Якщо син малолітній, то слід віддати '/3 поля і саду його матері, і мати виростить його. Водночас, якщо воїн не піде в царський похід або, найнявши найманця, пошле його замість себе, — «цього редума чи баїрума слід убити; найнятий ним дістає його дім» (ст. 26).
В Індії Закони Ману передбачали сім законних способів набуття власності: купівля, дарування, спадкування, знахідка, здобич, оплата за виконану роботу, позика під відсотки.
Особлива увага приділялась у цих законах власності на раба. У Вавилоні на людину, яка вивела за міську браму чужого раба, сховала утікачів — раба або рабиню, — чекала страта. Цирульнику, який
25
Частина перша
Історія держави і права Стародавнього світу
видалив рабу його тавро, відрізали пальці. За Законами Хаммурапі, якщо раб скаже хазяїну: «Ти не мій пан», йому слід було відрізати вухо. Проте раб мушкенума або палацу мав право оженитися на вільній дівчині, мати дім, рухоме майно.
Право зобов'язань. Давньосхідному праву були відомі різні види договорів. Дуже поширеним, наприклад, був договір купівлі-прода-жу. Продавались різноманітні товари, в тому числі земля і раби. Але під час продажу землі необхідно було дотримувати особливі формальності. В Єгипті такий договір укладався в присутності свідків. Імена свідків і ціна фіксувалися в особливому документі, де записувався і текст клятви, яка була проголошена при укладенні договору. В Індії при продажу землі переважне право купівлі належало родичам, сусідам, кредиторам і лише після них можливість купити землю отримували всі бажаючі. Ціну землі визначали сорок сусідів. Якщо внаслідок «змагання» покупців була запропонована більш висока ціна, ніж встановлена сусідами, то лишок надходив до казни.
Добре відомі були договори дарування, міни, перевезення, оренди, зберігання і т.ін. В Індії практикувалося спільне користування житлом, зерносховищем тощо.
Старанну правову розробку отримав у країнах Стародавнього Сходу договір позики. Лихварі надавали позики під дуже високі відсотки — п'ятдесят-шістдесят, а іноді і вісімдесят. Несплата боржниками боргу призводила до втрати ними, їхніми сім'ями волі. В Єгипті як забезпечення договору позики фігурував навіть заклад мумії батька, інших родичів та самого боржника. У Вавилоні Закони Хаммурапі ліквідували пожиттєве боргове рабство і обмежили сваволю кредиторів. Боржник отримав можливість при відсутності грошей віддати борг зерном, при відсутності зерна — хатнім майном, передати кредитору засіяне поле. Якщо і це було неможливим, то доводилось віддавати в боргову кабалу строком на три роки членів сім'ї боржника. «Якщо чоловік має на собі борг, — сказано в ст. 117 Законів Хаммурапі, — і він віддасть за срібло вбо віддасть в боргову кабалу свою жінку, свого сина чи свою дочку, — вони повинні служити в домі їх покупця або позикодавця (тільки) три роки;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128