Ось одна з них: «Коли ми піднімаємо питання про культуру мови, то розуміємо його у найбільш широкому значенні. Мова йде не тільки про необхідність поповнення словникового запасу та вміння вибирати слово, яке найбільш підходить для висловлювання своєї думки, але й про фонетичну «доступність» мови, тобто, перш за все, про чітку вимову»'. І далі автори підкреслюють, що це особливо важливо, якщо менеджер хоче словом впливати на поведінку іншої людини.7
Культурна людина — це людина насамперед освічена, але не тільки; це людина, яка має складну суму поведінки, звичок, смаків та уподобань; це вся людина у всій сукупності не лише зовнішніх проявів, але й внутрішніх якостей, людина на рівні найвищих здобутків суспільства, в якому вона живе.
Культура поведінки об'єднує внутрішню культуру людини й зовнішні прояви ціей культури: це правила спілкування з людьми й поведінки в офіційній, ділової сфері спілкування; це культура побуту й побутове спілкування, естетичні смаки (в одязі й інтер'єрі) та інше.
З поняттям культура поведінки тісно пов'язане й таке поняття, як етикет. Етикет — це вироблені у суспільстві форми поведінки Л члена цього суспільства; порушення правил етикету сприймається, членами суспільства як відступ від його норм.
Мовний етикет обслуговує етикет поведінки; це значний у кожній мові спектр висловлень, які охоплюють формули (методи, способи) привертання уваги для встановлення контакту, вітань, знайомства, прощання, поздоровлень, побажань, запрошення тощо. Ці формули обов'язкові для всіх членів суспільства, стійкі, але історично змінні, позначені рисами національної специфіки.
Існують також такі поняття, як етика та мораль (моральність). . Етика — це << наука про мораль»*. Мораль виникла раніше :«а е> яку.
6
Перша існувала вже у первісному суспільстві, але етика — була відома тільки у період ставлення рабства.
Етика включає у собі нормативну етику та теорію моралі, які невідокремлені одна від одного. Однак об'єктом дослідження першої є питання про благо, добро, зло, а другої — сутність моралі, її виникнення та розвиток, закономірності, закони.
Культура спілкування — це вміння встановити зворотний зв'язок, відгукнутися на думки, почуття, турботи й проблеми іншої людини.
Культура ділового спілкування є складова частина культури спілкування взагалі,— це культура спілкування з приводу виробництва, труда та управління. Саме у цих галузях життєдіяльності реалізується ділове спілкування.
§ 2. Ділове спілкування
Ділове спілкування є одна з важливіших управлінських процедур поряд з плануванням, організацією, мотивацією, контролем та прийняттям рішень,— вона займає від 50% до 90% робочого часу менеджера. Ні жодна з вказаних управлінських процедур не може реалізуватись без ділового спілкування.
А. Хоскінг, автор книги «Курс предпринимательства>> відмічає, що «понад 80% проблем будь-якої організації виникають в наслідку неправильного спілкування»'. Він також підкреслює, що будь-яка організація «не може функціонувати без спілкування»10.
Воно фактично пронизує усі управлінські процедури, зв'язує їх в одне ціле; тому його ще називають зв'язуючим процесом.
Ділове спілкування грає особливу, можна казати, вирішальну роль й у прийнятті управлінських рішень тому, що забезпечує менеджера необхідною інформацією, без якої прийняття будь-якого рішення фактично неможливо.
Ділове спілкування включає в основному три елемента — це: сприйняття, передача та розуміння інформації. Від ефективності кожного з них залежить й ступень розуміння інформації. У цьому аспекті ділове спілкування розділяють на вербальне й невербальне. Вони відрізняються засобами передавання інформації: у вербальному таким засобом є'слово (англійське — и>егЬ), у невербальному —' жести, міміка та рухи тіла. У зарубіжній науковій літературі такі невербальні засобі одержали назву «боді ленгвідж >> ••— мова тіло-рухів (від англійського:. Ьосіу — тіло, та 1ап§иа{$е — язик)11. Згідно з цім до невербальних засобів ділового спілкування належить від 60%
до 80% усієї переданої інформації, а до частки невербальних засобів, тобто слів — тільки 20-40%.
Вербальні та невербальні засоби ділового спілкування знаходяться у тісному взаємозв'язку, у певному відношенні одне до одного, яке ще залежить від конкретної ситуації — надлишок жестикуляції може зменшити ефективність сприйняття інформації слухачами; але й недостача жестів, міміки теж може вести до зниження розуміння значення слів.
Останнім часом зростає інтерес до аналізу ролі та місця невербальних засобів передавання інформації, так званої «невербаліки», тому що вона є універсальною загально доступною й зрозумілою мовою; але вона викликає інтерес і як могутній доповнюючий слова засіб підвищення ефективності ділового спілкування у цілому.
Таким чином, навіть така коротка й загальна інформація про ділове спілкування дозволяє зробити висновок, що воно є дуже важливою складною та дуже широкою сферою як теорЦ так й практики менеджменту; воно займає значну частину робочого часу менджера. У цьому аспекті дуже важливе підкреслити питання про сутність ділового спілкування, якою є обмін інформацією. А тому цілком логічне у зв'язку з цим стає питання — що є інформація й, особливо, що розуміють під управлінською інформацією.
ТЕМА 2. УПРАВЛІНСЬКА ІНФОРМАЦІЯ
§ 1. Поняття «інформація»
Дуже часто під інформацією згадують будь-які дані про те чи інше явище, процес, предмет об'єктивної діяльності. Але це не зовсім прав-ільне, а точніше — зовсім невірне Інформацією можливо вважати тільки такі вихідні дані, які зв'язані між собою у певному контексті.
«Значна різниця між даними та інформацією виводиться з того, що дані — це сирі факти, які тільки тоді могуть ставати інформацією, коли вони оброблені до форми, яка придатна для контролю і прийняття рішень»12.
Отже, інформація — це результат важливої, кропіткої, рутинної та тяжкої праці. Вона передбачає значну підготовчу роботу по обробці'первісних даних.
Інформація — важливе поняття не тільки теорії та практики управління (менеджменту) — вона є необхідний елемент бізнесу, ринку, економіки у цілому. <<У бізнесі обмінюються інформацією для того, щоб передавати накази та розпорядження, щоб вони були
8
ефективно виконані; забезпечити звіт про хід справи; передавати інформацію від робітників до менеджерів; покращувати виконання робіт окремими співробітниками; сприяти професійному зростанню робітників; інформувати власників акцій про стан справ кампанії; навчати робітників; інформувати середню та нижню ланки менеджерів про рішення вищого рівня керівництва; інформувати вище керівництво про реакції підлеглих»13.
Щодо менеджменту, то у ньому інформація необхідна, перш за все,— для ефективного ділового спілкування; без інформації ділове спілкування практично неможливе. Але виключне необхідна вона для прийняття управлінських рішень.
У менеджменті, бізнесі, діловому спілкуванні у даному аспекті важливе значення мають такі запитання: джерела інформації; її споживачі, яка інформація необхідна, та інші.
§ 2. Джерела управлінської інформації
Головними постачальниками управлінської інформації, а точніше,— її джерелами є: бухгалтерія, маркетингове дослідження, а також інші структурні підрозділи будь-якого типу організації, підприємства, установи.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35
Культурна людина — це людина насамперед освічена, але не тільки; це людина, яка має складну суму поведінки, звичок, смаків та уподобань; це вся людина у всій сукупності не лише зовнішніх проявів, але й внутрішніх якостей, людина на рівні найвищих здобутків суспільства, в якому вона живе.
Культура поведінки об'єднує внутрішню культуру людини й зовнішні прояви ціей культури: це правила спілкування з людьми й поведінки в офіційній, ділової сфері спілкування; це культура побуту й побутове спілкування, естетичні смаки (в одязі й інтер'єрі) та інше.
З поняттям культура поведінки тісно пов'язане й таке поняття, як етикет. Етикет — це вироблені у суспільстві форми поведінки Л члена цього суспільства; порушення правил етикету сприймається, членами суспільства як відступ від його норм.
Мовний етикет обслуговує етикет поведінки; це значний у кожній мові спектр висловлень, які охоплюють формули (методи, способи) привертання уваги для встановлення контакту, вітань, знайомства, прощання, поздоровлень, побажань, запрошення тощо. Ці формули обов'язкові для всіх членів суспільства, стійкі, але історично змінні, позначені рисами національної специфіки.
Існують також такі поняття, як етика та мораль (моральність). . Етика — це << наука про мораль»*. Мораль виникла раніше :«а е> яку.
6
Перша існувала вже у первісному суспільстві, але етика — була відома тільки у період ставлення рабства.
Етика включає у собі нормативну етику та теорію моралі, які невідокремлені одна від одного. Однак об'єктом дослідження першої є питання про благо, добро, зло, а другої — сутність моралі, її виникнення та розвиток, закономірності, закони.
Культура спілкування — це вміння встановити зворотний зв'язок, відгукнутися на думки, почуття, турботи й проблеми іншої людини.
Культура ділового спілкування є складова частина культури спілкування взагалі,— це культура спілкування з приводу виробництва, труда та управління. Саме у цих галузях життєдіяльності реалізується ділове спілкування.
§ 2. Ділове спілкування
Ділове спілкування є одна з важливіших управлінських процедур поряд з плануванням, організацією, мотивацією, контролем та прийняттям рішень,— вона займає від 50% до 90% робочого часу менеджера. Ні жодна з вказаних управлінських процедур не може реалізуватись без ділового спілкування.
А. Хоскінг, автор книги «Курс предпринимательства>> відмічає, що «понад 80% проблем будь-якої організації виникають в наслідку неправильного спілкування»'. Він також підкреслює, що будь-яка організація «не може функціонувати без спілкування»10.
Воно фактично пронизує усі управлінські процедури, зв'язує їх в одне ціле; тому його ще називають зв'язуючим процесом.
Ділове спілкування грає особливу, можна казати, вирішальну роль й у прийнятті управлінських рішень тому, що забезпечує менеджера необхідною інформацією, без якої прийняття будь-якого рішення фактично неможливо.
Ділове спілкування включає в основному три елемента — це: сприйняття, передача та розуміння інформації. Від ефективності кожного з них залежить й ступень розуміння інформації. У цьому аспекті ділове спілкування розділяють на вербальне й невербальне. Вони відрізняються засобами передавання інформації: у вербальному таким засобом є'слово (англійське — и>егЬ), у невербальному —' жести, міміка та рухи тіла. У зарубіжній науковій літературі такі невербальні засобі одержали назву «боді ленгвідж >> ••— мова тіло-рухів (від англійського:. Ьосіу — тіло, та 1ап§иа{$е — язик)11. Згідно з цім до невербальних засобів ділового спілкування належить від 60%
до 80% усієї переданої інформації, а до частки невербальних засобів, тобто слів — тільки 20-40%.
Вербальні та невербальні засоби ділового спілкування знаходяться у тісному взаємозв'язку, у певному відношенні одне до одного, яке ще залежить від конкретної ситуації — надлишок жестикуляції може зменшити ефективність сприйняття інформації слухачами; але й недостача жестів, міміки теж може вести до зниження розуміння значення слів.
Останнім часом зростає інтерес до аналізу ролі та місця невербальних засобів передавання інформації, так званої «невербаліки», тому що вона є універсальною загально доступною й зрозумілою мовою; але вона викликає інтерес і як могутній доповнюючий слова засіб підвищення ефективності ділового спілкування у цілому.
Таким чином, навіть така коротка й загальна інформація про ділове спілкування дозволяє зробити висновок, що воно є дуже важливою складною та дуже широкою сферою як теорЦ так й практики менеджменту; воно займає значну частину робочого часу менджера. У цьому аспекті дуже важливе підкреслити питання про сутність ділового спілкування, якою є обмін інформацією. А тому цілком логічне у зв'язку з цим стає питання — що є інформація й, особливо, що розуміють під управлінською інформацією.
ТЕМА 2. УПРАВЛІНСЬКА ІНФОРМАЦІЯ
§ 1. Поняття «інформація»
Дуже часто під інформацією згадують будь-які дані про те чи інше явище, процес, предмет об'єктивної діяльності. Але це не зовсім прав-ільне, а точніше — зовсім невірне Інформацією можливо вважати тільки такі вихідні дані, які зв'язані між собою у певному контексті.
«Значна різниця між даними та інформацією виводиться з того, що дані — це сирі факти, які тільки тоді могуть ставати інформацією, коли вони оброблені до форми, яка придатна для контролю і прийняття рішень»12.
Отже, інформація — це результат важливої, кропіткої, рутинної та тяжкої праці. Вона передбачає значну підготовчу роботу по обробці'первісних даних.
Інформація — важливе поняття не тільки теорії та практики управління (менеджменту) — вона є необхідний елемент бізнесу, ринку, економіки у цілому. <<У бізнесі обмінюються інформацією для того, щоб передавати накази та розпорядження, щоб вони були
8
ефективно виконані; забезпечити звіт про хід справи; передавати інформацію від робітників до менеджерів; покращувати виконання робіт окремими співробітниками; сприяти професійному зростанню робітників; інформувати власників акцій про стан справ кампанії; навчати робітників; інформувати середню та нижню ланки менеджерів про рішення вищого рівня керівництва; інформувати вище керівництво про реакції підлеглих»13.
Щодо менеджменту, то у ньому інформація необхідна, перш за все,— для ефективного ділового спілкування; без інформації ділове спілкування практично неможливе. Але виключне необхідна вона для прийняття управлінських рішень.
У менеджменті, бізнесі, діловому спілкуванні у даному аспекті важливе значення мають такі запитання: джерела інформації; її споживачі, яка інформація необхідна, та інші.
§ 2. Джерела управлінської інформації
Головними постачальниками управлінської інформації, а точніше,— її джерелами є: бухгалтерія, маркетингове дослідження, а також інші структурні підрозділи будь-якого типу організації, підприємства, установи.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35