Як писав А. Сміт, "людина, що не спроможна набути ніякої власності, не може мати інших інтересів, крім як їсти більше та працювати менше".
§ 2. Економічний та юридичний зміст власності. Право власності
Власність у побутовому, життєвому розумінні — це будь-яка річ, добро, якими ми володіємо. Або інакше: все, що ми можемо визначити як "моє", "наше", сприймається нами як власність. Нам здається, що власність тісно пов'язана з речами. Однак таке розуміння власності є невиправданим у разі, якщо представити окрему людину на безлюдному острові: немає кому казати про навколишні блага (плоди, землю та ін.) як про "мої" або "чужі". І лише коли на острові з'явиться ще одна людина, виникає необхідність ділити та розподіляти речі між ними.
Таким чином, власність — це не річ, і не відносини людини та речі, а відносини між людьми з приводу речі, а точніше, з приводу особливої форми привласнення речі. Структуру власності можна зобразити схематично (рис. 3).
Суб'єкт
Суб'єкт
Об'єкт
Рис. З
Як бачимо, відносини між суб'єктами опосередковані об'єктом. *
32
Об'єктами можуть бути: речі, продукт, товар, послуги, знання, інформація, здібності людини та ін.
Характер об'єкта багато в чому визначає особливості взаємовідносин між суб'єктами.
Так, привласнення землі має специфіку в порівнянні з привласненням іншого споживчого майна' (одягу, автомобілів та ін.). Специфіка відносин між суб'єктами розкривається через економічний та правовий зміст власності Передусім слід визначити економічний зміст власності. Коли ми говоримо, що "ця річ — моя власність", то визначаємо, яким чином реалізується наше особливе ставлення до самої речі через відносини з іншими суб'єктами (окремими індивідами, групою людей, державою). Американський економіст Р. Коуз розробив 11 класичних специфікацій прав власності:
— право володіння, тобто право виняткового фізичного контролю над благами;
— право користування, тобто право застосовувати корисні якості благ для себе;
— право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;
— право на прибуток, тобто право володіти результатами використання благ;
— право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ;
— право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ та від шкоди з боку зовнішнього середовища;
— право на передачу благ у спадщину;
— право на безстрокове володіння майном;
— заборона використовувати засоби, що завдають шкоду зовнішньому середовищу;
— право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення майна як сплата боргу;
— право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інститутів, що забезпечують відновлення порушених правомочностей.
Цей комплекс специфікації прав власності відображає сукупність економічних і правових відносин. Економічний зміст власності означає можливість задовольнити за допомогою об'єкта власності певні потреби особи, реалізувати її інтереси. Так, якщо об'єктом власності є споживче майно (наприклад, житло), то за допомогою нього задовольняється потреба в житлі, реалізується інтерес в його використанні (проведення ремонту, розстановка
33
меблів, установка охоронної сигналізації та ін.). Крім того, можна задовольнити свою потребу у грошах, якщо продати житло іншій особі або здати його в оренду.
Таким самим чином складається і сукупність економічних відносин з приводу власності на інвестиційні блага (засоби виробництва, капітал). Маючи у власності обладнання, можна організувати виробництво з метою отримання прибутку. Власність на гроші дозволить одержувати прибуток у різних формах: процент з грошей, вкладених до банку або витрачених на придбання облігацій; дивіденди, якщо гроші перетворені в акції.
Усі ці дії пов'язані з економічними відносинами, що зумовлюються конкретно-історичним етапом розвитку суспільства та закріплюються через традиції, табу, правила, норми моралі і норми права.
Не завжди економічний зміст власності повністю відображається у нормах права. Так, людина може бережливо ставитися до чужого майна не тому, що боїться кримінальної відповідальності, а тому, що це відповідає її моралі, правилам нормальної поведінки. В той же час існування державної власності в адміністративно-командній економіці породжувало реальні економічні відносини "нічиєї"" власності й можливості її розкрадання.
Економічний зміст власності набуває правової форми, завдяки цьому створюється економіко-правовий альянс відносин, які часто неможливо роз'єднати в реальній дійсності. Тому власність є категорією як економіки, так і права.
Згідно з Законом України "Про власність" "право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном".
За допомогою права власності держава створює "правила гри" в економічних взаємовідносинах людей.
Хоча економічний зміст власності є визначальним, юридична форма власності — це не пасивне його відбиття. За відсутності права власності часто стають неможливими користування речами, привласнення їх корисних ефектів. Якщо користування благами все ж здійснюється без відповідного правового забезпечення, це може призвести до порушення інтересів інших людей і закінчитися правовим актом — кримінальною адміністративною та іншими видами відповідальності.
Юридична форма власності може стати чинником, що стимулює розвиток економічних відносин. Часто без правового акту неможливо вирішувати економічні проблеми. Так, перехід до
34
ринкових відносин в економіці України був би неможливим без встановлення права приватної власності.
Власність як економічна категорія за своєю сутністю є приватною власністю. Історично це перша форма привласнення, що і забезпечила становлення економіки як особливої сфери життєдіяльності людей. '
Індивідуалізація людини, функціонування економіки нерозривно пов'язані з інститутом приватної власності. Розвиток розподілу праці історично сприяв підвищенню її продуктивності, що в свою чергу призвело до можливості отримання більшої користі від майна окремим індивідом, якому стає вигідним відділити свої засоби виробництва від групового (колективного) володіння, тобто зробити їх своєю приватною власністю.
Поряд з приватною існують колективна і державна власність. У Конституції України як окрема форма вказана комунальна власність, тобто власність адміністративно-територіальної одиниці, а колективна власність взагалі не названа. З цим можна погодитись, враховуючи ту обставину, що власність кооперативів, товариств, акціонерних товариств за своєю природою є приватною власністю, оскільки припускає володіння, розпорядження, користування нею в інтересах частини суспільства, відокремленої групи індивідів.
Процеси приватизації, що відбуваються в перехідний період, припускають передусім перехід державної власності в недержавні форми (приватна, акціонерна).
З початку процесу приватизації відбулися істотні зміни у формах власності. Якщо в 1992 р. у загальній кількості великих і середніх промислових підприємств державні підприємства складали 75%, а в загальному обсязі виробництва на підприємства недержавної власності припадало тільки 17%, то на початку 1998 р.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43
§ 2. Економічний та юридичний зміст власності. Право власності
Власність у побутовому, життєвому розумінні — це будь-яка річ, добро, якими ми володіємо. Або інакше: все, що ми можемо визначити як "моє", "наше", сприймається нами як власність. Нам здається, що власність тісно пов'язана з речами. Однак таке розуміння власності є невиправданим у разі, якщо представити окрему людину на безлюдному острові: немає кому казати про навколишні блага (плоди, землю та ін.) як про "мої" або "чужі". І лише коли на острові з'явиться ще одна людина, виникає необхідність ділити та розподіляти речі між ними.
Таким чином, власність — це не річ, і не відносини людини та речі, а відносини між людьми з приводу речі, а точніше, з приводу особливої форми привласнення речі. Структуру власності можна зобразити схематично (рис. 3).
Суб'єкт
Суб'єкт
Об'єкт
Рис. З
Як бачимо, відносини між суб'єктами опосередковані об'єктом. *
32
Об'єктами можуть бути: речі, продукт, товар, послуги, знання, інформація, здібності людини та ін.
Характер об'єкта багато в чому визначає особливості взаємовідносин між суб'єктами.
Так, привласнення землі має специфіку в порівнянні з привласненням іншого споживчого майна' (одягу, автомобілів та ін.). Специфіка відносин між суб'єктами розкривається через економічний та правовий зміст власності Передусім слід визначити економічний зміст власності. Коли ми говоримо, що "ця річ — моя власність", то визначаємо, яким чином реалізується наше особливе ставлення до самої речі через відносини з іншими суб'єктами (окремими індивідами, групою людей, державою). Американський економіст Р. Коуз розробив 11 класичних специфікацій прав власності:
— право володіння, тобто право виняткового фізичного контролю над благами;
— право користування, тобто право застосовувати корисні якості благ для себе;
— право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;
— право на прибуток, тобто право володіти результатами використання благ;
— право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ;
— право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ та від шкоди з боку зовнішнього середовища;
— право на передачу благ у спадщину;
— право на безстрокове володіння майном;
— заборона використовувати засоби, що завдають шкоду зовнішньому середовищу;
— право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення майна як сплата боргу;
— право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інститутів, що забезпечують відновлення порушених правомочностей.
Цей комплекс специфікації прав власності відображає сукупність економічних і правових відносин. Економічний зміст власності означає можливість задовольнити за допомогою об'єкта власності певні потреби особи, реалізувати її інтереси. Так, якщо об'єктом власності є споживче майно (наприклад, житло), то за допомогою нього задовольняється потреба в житлі, реалізується інтерес в його використанні (проведення ремонту, розстановка
33
меблів, установка охоронної сигналізації та ін.). Крім того, можна задовольнити свою потребу у грошах, якщо продати житло іншій особі або здати його в оренду.
Таким самим чином складається і сукупність економічних відносин з приводу власності на інвестиційні блага (засоби виробництва, капітал). Маючи у власності обладнання, можна організувати виробництво з метою отримання прибутку. Власність на гроші дозволить одержувати прибуток у різних формах: процент з грошей, вкладених до банку або витрачених на придбання облігацій; дивіденди, якщо гроші перетворені в акції.
Усі ці дії пов'язані з економічними відносинами, що зумовлюються конкретно-історичним етапом розвитку суспільства та закріплюються через традиції, табу, правила, норми моралі і норми права.
Не завжди економічний зміст власності повністю відображається у нормах права. Так, людина може бережливо ставитися до чужого майна не тому, що боїться кримінальної відповідальності, а тому, що це відповідає її моралі, правилам нормальної поведінки. В той же час існування державної власності в адміністративно-командній економіці породжувало реальні економічні відносини "нічиєї"" власності й можливості її розкрадання.
Економічний зміст власності набуває правової форми, завдяки цьому створюється економіко-правовий альянс відносин, які часто неможливо роз'єднати в реальній дійсності. Тому власність є категорією як економіки, так і права.
Згідно з Законом України "Про власність" "право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном".
За допомогою права власності держава створює "правила гри" в економічних взаємовідносинах людей.
Хоча економічний зміст власності є визначальним, юридична форма власності — це не пасивне його відбиття. За відсутності права власності часто стають неможливими користування речами, привласнення їх корисних ефектів. Якщо користування благами все ж здійснюється без відповідного правового забезпечення, це може призвести до порушення інтересів інших людей і закінчитися правовим актом — кримінальною адміністративною та іншими видами відповідальності.
Юридична форма власності може стати чинником, що стимулює розвиток економічних відносин. Часто без правового акту неможливо вирішувати економічні проблеми. Так, перехід до
34
ринкових відносин в економіці України був би неможливим без встановлення права приватної власності.
Власність як економічна категорія за своєю сутністю є приватною власністю. Історично це перша форма привласнення, що і забезпечила становлення економіки як особливої сфери життєдіяльності людей. '
Індивідуалізація людини, функціонування економіки нерозривно пов'язані з інститутом приватної власності. Розвиток розподілу праці історично сприяв підвищенню її продуктивності, що в свою чергу призвело до можливості отримання більшої користі від майна окремим індивідом, якому стає вигідним відділити свої засоби виробництва від групового (колективного) володіння, тобто зробити їх своєю приватною власністю.
Поряд з приватною існують колективна і державна власність. У Конституції України як окрема форма вказана комунальна власність, тобто власність адміністративно-територіальної одиниці, а колективна власність взагалі не названа. З цим можна погодитись, враховуючи ту обставину, що власність кооперативів, товариств, акціонерних товариств за своєю природою є приватною власністю, оскільки припускає володіння, розпорядження, користування нею в інтересах частини суспільства, відокремленої групи індивідів.
Процеси приватизації, що відбуваються в перехідний період, припускають передусім перехід державної власності в недержавні форми (приватна, акціонерна).
З початку процесу приватизації відбулися істотні зміни у формах власності. Якщо в 1992 р. у загальній кількості великих і середніх промислових підприємств державні підприємства складали 75%, а в загальному обсязі виробництва на підприємства недержавної власності припадало тільки 17%, то на початку 1998 р.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43