При вивченні економічної теорії, людина поліпшує свої досягнення в професійній діяльності, більш свідомо реагує на всі вияви господарського життя, стає активним суб'єктом перетворень в економіці суспільства.
Економічна теорія, виконуючи свої функції, відповідає на запитання про те, що і чому відбувається в економіці, і здійснює важливий вплив на економічну політику держави та розвиток права. Економічна теорія вивчає економічні явища і процеси, виявляє закономірності та тенденції розвитку економіки, дає рекомендації державі (уряду) про шляхи її вдосконалення. Держава розробляє програми економічних заходів, які мають забезпечити досягнення певних цілей та завдань: стабілізацію та економічне зростання, повну та ефективну зайнятість, соціальний захист населення, розвиток і вдосконалення ринкових відносин.
Економічна політика — це система економічних заходів держави, які повинні розроблятися на основі врахування досягнень світової економічної науки, наявних ресурсів та специфічних умов економічного розвитку, кон'юнктури ринку. Вона має сприяти економічному розвитку країни, підтримувати соціальну справедливість в суспільстві, запобігати всім виявам тіньової економіки, кризовим явищам.
Економічна політика держави — це взаємозв'язана сукупність довгострокових і поточних економічних цілей, які спрямовані на формування таких її складових частин: соціальна, структурна, інвестиційна, приватизаційна, аграрна, науково-технічна, цінова, зовнішньоекономічна та ін. Вона вирішує питання про те, що треба робити, щоб досягти певних економічних цілей.
Економічна політика виступає сполучною ланкою між економічною теорією і правом, забезпечує їх зв'язок. Право, юридичні закони взаємодіють з економікою як об'єктом вивчення економічної теорії через формування економічної політики держави, що має будуватися на основі принципу верховенства права та інтересів народу, створювати програми стабілізації та економічного зростання.
Право встановлює загальні правила поведінки, захитає всіх суб'єктів ринкових відносин, регламентує їх дії за допомогою державного законодавства, яке містить пра-сь! норми, що захищають інтереси певних груп населення і самої держави. Характер правових норм визначається державною попігикою, яка здатна швидше реагувати на зміни в економші.
Законодавство закріплює економіко-ппа«огІиїдає їм силу й авторитет закону, створює механізм для реалізації економічної політики держави. Щоб законодавство не обмежувало розвиток ринкових відносин, воно має бути ефективним та стабільним, тобто діяти протягом тривалого часу.
Право — це сукупність загальнообов'язкових правил поведінки (норм), що санкціонуються та охороняються державою. Сьогодні воно виступає активним чинником реформування економіки України. '••
Глава 2. ЕТАПИ ВИНИКНЕННЯ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ ЯК НАУКИ
§ 1. Зародження економічних ідей та їх основні представники
Економічна теорія як наука пройшла довгий шлях розвитку. Економічна думка зародилася в далекій давнині. Спочатку економічні погляди не виділялись у спеціальну галузь знань, вони були складовою частиною єдиної неподільної науки. Разом з розвитком людського суспільства, матеріального виробництва поступово набувалися досвід і вміння виготовлення різних видів продукції. Ці знання зберігалися та передавалися від покоління до покоління у вигляді навичок, звичаїв, заповідей та правил поведінки.
Економічні ідеї знайшли відображення в єгипетських папірусах, у збірниках законів вавилонського царя Хаммурапі, староіндійських ведах. У Китаї найбільше поширення одержало конфуціанство, економічні погляди якого виклав Мен-дзи (372 — 329 до н.е.), який захищав селянське землеволодіння.
Мислителі Стародавньої Греції та Стародавнього Риму намагалися визначити принципи і методи організації управління господарством рабовласників. Вчення про його організацію називалось економією, а вчення про управління державою — політикою. Так, Ксенофонт (430 — 355 до н.е.) у своїй праці "Економікос" визначає економію як науку про збагачення господарства. Він високо оцінює гроші як концентроване багатство і засіб обігу.
Філософ Платон (427 — 347 до н.е.) у своїх творах висунув концепцію про ідеальну державу, в якій існує єдність інтересів усіх станів.
Вершиною економічної думки Стародавньої Греції були
твори Аристотеля (384 _ 322 до н.е.). Своє економ.чне вчення він розвивав виходячи з п^думовн що раоство є прпро.ттм явищем І завжди має бути основою суспільного вирооництва
Оскільки в Стародавній Греції існувало товарне виробництво, Аристотель досліджував товарно-грошові відносини і зробив це досконаліше, ніж інші античні мислителі. Він розрізняв простий товарообіг та обіг грошей, рух грошей як засобу обігу та їх рух як грошового капіталу. Вперше у світовій літературі він вказав на відмінності між споживною вартістю та вартістю товару. За грошима Аристотель визнає лише дві функції — міри вартості та засобу обігу.
Аристотель поділяв багатство на два види: 1) як сукупність споживних вартостей; 2) як нагромадження грошей, золота та срібла. Перший вид багатства він вважав природним, оскільки воно створюється в процесі виробничої діяльності людей. Другий вид багатства він назвав протиприродним, тому що воно виникає в процесі обігу. Відповідно до цього науку про багатство він поділяв на дві частини: игономіку і хрематистику, тобто вміння "робити" гроші.
Значним внеском у розвиток економічного знання було римське право приватної власності, яке стало класичним для всієї історії і відіграло важливу роль у подальшому розвитку економічних відносин.
У середні віки, коли в усіх сферах життя панувала релігія, економічні ідеї розвивались у рамках церковних вчень під впливом політичних теорій та фантазій раннього утопічного соціалізму.
В цей період переважними були феодальні економічні відносини. Вони характеризувалися наявністю двох основних класів — феодалів та селян. Тому економічні вчення представників класу феодалів були спрямовані на узурпацію селянських земель і виправдання феодальної організації господарства. Представники ж селянства обґрунтовували необхідність ліквідації поміщицького землеволодіння та передачі землі селянам.
§ 2. Меркантилізм, фізіократи, класична політична економія, марксистська політична економія
Економічна теорія як самостійна наука виникла в період становлення капіталістичного способу виробництва та формування національного ринку — в XVII ст. Тоді ж з'явився і сам термін "політична економія'', що складається з трьох грецьких слів:
14
ІІо.їітейя —- суспільний, оіікос — господарство, номос — закон. іобто закони суспільного господарства.
Капіталістичні відносини виникли спочатку в торгівлі. Тому першою школою буржуазної політичної економії був меркантилізм. Меркантилізм (від італ. "купець") — економічне вчення епохи первісного нагромадження капіталу, що виникло в останній третині XV ст. і відображало інтереси торгової буржуазії. багатство ототожнювалося з грошима, золотом, сріблом. Меркантилісти стверджували, що джерелом збагачення є зовнішня торгівля, а тому дослідженню підлягає лише сфера обігу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43
Економічна теорія, виконуючи свої функції, відповідає на запитання про те, що і чому відбувається в економіці, і здійснює важливий вплив на економічну політику держави та розвиток права. Економічна теорія вивчає економічні явища і процеси, виявляє закономірності та тенденції розвитку економіки, дає рекомендації державі (уряду) про шляхи її вдосконалення. Держава розробляє програми економічних заходів, які мають забезпечити досягнення певних цілей та завдань: стабілізацію та економічне зростання, повну та ефективну зайнятість, соціальний захист населення, розвиток і вдосконалення ринкових відносин.
Економічна політика — це система економічних заходів держави, які повинні розроблятися на основі врахування досягнень світової економічної науки, наявних ресурсів та специфічних умов економічного розвитку, кон'юнктури ринку. Вона має сприяти економічному розвитку країни, підтримувати соціальну справедливість в суспільстві, запобігати всім виявам тіньової економіки, кризовим явищам.
Економічна політика держави — це взаємозв'язана сукупність довгострокових і поточних економічних цілей, які спрямовані на формування таких її складових частин: соціальна, структурна, інвестиційна, приватизаційна, аграрна, науково-технічна, цінова, зовнішньоекономічна та ін. Вона вирішує питання про те, що треба робити, щоб досягти певних економічних цілей.
Економічна політика виступає сполучною ланкою між економічною теорією і правом, забезпечує їх зв'язок. Право, юридичні закони взаємодіють з економікою як об'єктом вивчення економічної теорії через формування економічної політики держави, що має будуватися на основі принципу верховенства права та інтересів народу, створювати програми стабілізації та економічного зростання.
Право встановлює загальні правила поведінки, захитає всіх суб'єктів ринкових відносин, регламентує їх дії за допомогою державного законодавства, яке містить пра-сь! норми, що захищають інтереси певних груп населення і самої держави. Характер правових норм визначається державною попігикою, яка здатна швидше реагувати на зміни в економші.
Законодавство закріплює економіко-ппа«огІиїдає їм силу й авторитет закону, створює механізм для реалізації економічної політики держави. Щоб законодавство не обмежувало розвиток ринкових відносин, воно має бути ефективним та стабільним, тобто діяти протягом тривалого часу.
Право — це сукупність загальнообов'язкових правил поведінки (норм), що санкціонуються та охороняються державою. Сьогодні воно виступає активним чинником реформування економіки України. '••
Глава 2. ЕТАПИ ВИНИКНЕННЯ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ ЯК НАУКИ
§ 1. Зародження економічних ідей та їх основні представники
Економічна теорія як наука пройшла довгий шлях розвитку. Економічна думка зародилася в далекій давнині. Спочатку економічні погляди не виділялись у спеціальну галузь знань, вони були складовою частиною єдиної неподільної науки. Разом з розвитком людського суспільства, матеріального виробництва поступово набувалися досвід і вміння виготовлення різних видів продукції. Ці знання зберігалися та передавалися від покоління до покоління у вигляді навичок, звичаїв, заповідей та правил поведінки.
Економічні ідеї знайшли відображення в єгипетських папірусах, у збірниках законів вавилонського царя Хаммурапі, староіндійських ведах. У Китаї найбільше поширення одержало конфуціанство, економічні погляди якого виклав Мен-дзи (372 — 329 до н.е.), який захищав селянське землеволодіння.
Мислителі Стародавньої Греції та Стародавнього Риму намагалися визначити принципи і методи організації управління господарством рабовласників. Вчення про його організацію називалось економією, а вчення про управління державою — політикою. Так, Ксенофонт (430 — 355 до н.е.) у своїй праці "Економікос" визначає економію як науку про збагачення господарства. Він високо оцінює гроші як концентроване багатство і засіб обігу.
Філософ Платон (427 — 347 до н.е.) у своїх творах висунув концепцію про ідеальну державу, в якій існує єдність інтересів усіх станів.
Вершиною економічної думки Стародавньої Греції були
твори Аристотеля (384 _ 322 до н.е.). Своє економ.чне вчення він розвивав виходячи з п^думовн що раоство є прпро.ттм явищем І завжди має бути основою суспільного вирооництва
Оскільки в Стародавній Греції існувало товарне виробництво, Аристотель досліджував товарно-грошові відносини і зробив це досконаліше, ніж інші античні мислителі. Він розрізняв простий товарообіг та обіг грошей, рух грошей як засобу обігу та їх рух як грошового капіталу. Вперше у світовій літературі він вказав на відмінності між споживною вартістю та вартістю товару. За грошима Аристотель визнає лише дві функції — міри вартості та засобу обігу.
Аристотель поділяв багатство на два види: 1) як сукупність споживних вартостей; 2) як нагромадження грошей, золота та срібла. Перший вид багатства він вважав природним, оскільки воно створюється в процесі виробничої діяльності людей. Другий вид багатства він назвав протиприродним, тому що воно виникає в процесі обігу. Відповідно до цього науку про багатство він поділяв на дві частини: игономіку і хрематистику, тобто вміння "робити" гроші.
Значним внеском у розвиток економічного знання було римське право приватної власності, яке стало класичним для всієї історії і відіграло важливу роль у подальшому розвитку економічних відносин.
У середні віки, коли в усіх сферах життя панувала релігія, економічні ідеї розвивались у рамках церковних вчень під впливом політичних теорій та фантазій раннього утопічного соціалізму.
В цей період переважними були феодальні економічні відносини. Вони характеризувалися наявністю двох основних класів — феодалів та селян. Тому економічні вчення представників класу феодалів були спрямовані на узурпацію селянських земель і виправдання феодальної організації господарства. Представники ж селянства обґрунтовували необхідність ліквідації поміщицького землеволодіння та передачі землі селянам.
§ 2. Меркантилізм, фізіократи, класична політична економія, марксистська політична економія
Економічна теорія як самостійна наука виникла в період становлення капіталістичного способу виробництва та формування національного ринку — в XVII ст. Тоді ж з'явився і сам термін "політична економія'', що складається з трьох грецьких слів:
14
ІІо.їітейя —- суспільний, оіікос — господарство, номос — закон. іобто закони суспільного господарства.
Капіталістичні відносини виникли спочатку в торгівлі. Тому першою школою буржуазної політичної економії був меркантилізм. Меркантилізм (від італ. "купець") — економічне вчення епохи первісного нагромадження капіталу, що виникло в останній третині XV ст. і відображало інтереси торгової буржуазії. багатство ототожнювалося з грошима, золотом, сріблом. Меркантилісти стверджували, що джерелом збагачення є зовнішня торгівля, а тому дослідженню підлягає лише сфера обігу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43