Кейнсіанство надає вирішальне значення інвестиціям. Чим більші обсяг інвестицій та очікуваний від них прибуток, тим вищі масштаби і темпи виробництва.
Серед різних варіантів" неокейнсіанства особливо слід відзначити теорію економічного зростання (Р. Харрод, С. Домар), в якій обґрунтовується висновок про те, що нагромадження капіталу є головним чинником економічного зростання.
На зміну неокейнсіанству прийшло посткейнсіанство, особливістю якого є залучення до сфери досліджень так званих соціально-економічних інститутів (наприклад, вивчення ролі профспілок). Його представники (Дж. Робінсон, Н. Калдор, А. Ейхнер, С. Вайнтрауб та ін.) сприяють зближенню оновленого кейнсіанства з інституціоналізмом.
У рамках неокласичного відродження важливу роль відіграє сучасний монетаризм чикагської школи, що надає вирішальне значення у розвитку економіки обмеженню темпів приросту грошової маси на рівні 3 — 5% за рік і скороченню витрат на соціальні потреби (М. Фрідмен, Ф. Кейган та ін.). На думку М. Фрідмена, втручання в економіку порушує сталість ринкового механізму і принцип вільного ціноутворення. Чонетаристи схвалюють масове безробіття, яке сприяє зниженню рівня інфляції.
На рубежі 70 — 80-х рр. певної популярності набула теорія "економіки пропонування" (А. Лафер, М. Фелдспл;н, М. Еванс та ін.), що будується на відмові від регулювання платоспроможного попиту, зниженні податків на прибутки корпорації ,т прискорення науково-технічного прогресу.
18
і
Останніми роками імччногп впливу набула теорія :\Іик>:ІальІшх очікувань, прихильніш; якої(Р. Лукас. II. Сарджмент, ;| Уолес та ін.) виходять з їоІІ'І. що економічні суб'єкти (окремі підприємці, корпорації та споживачі) за допомогою комп'ютеризації можуть правильно оцінити майбутні тенденції економічного розвитку і пристосуватися до них.
§ 4. Інституціоналізм та його основні напрямки
І
Інституціоналізму належить провідна роль в сучасній економічній науці. Він виник на рубежг'ХІХ-ХХ ст. у США. Його засновники — Т. Веблен, Д. Коммонс, У. Мітчел та ін. Інституціоналізм з самого початку являв собою загальносвітову течію. Його ідеї опрацьовувалися в Європі представниками так званої "соціологічної школи" (М. Вебер, В. Зомбарт). У післявоєнні роки інституціоналістські концепції розвивали Дж. Гелбрейт, Д. Белл (у США), Ф. Перру (у Франції), Г. Мюрдаль (у Швеції) та ін.
Представники інституціоналізму розглядають економіку як систему, за якою відносини між господарюючими агентами складаються під впливом як економічних, так і соціальних, політичних, психологічних чинників. Об'єктом їх досліджень є інститути, під якими слід розуміти корпорації, профспілки, державу, а також різні юридичні, морально-етичні та психологічні явища, тобто звичаї, норми поведінки, інстинкти тощо.
Інституціоналізму притаманні три основні ідеї. По-перше, надто широке трактування предмета економічної теорії. На думку інституціоналістів, економічна наука не повинна досліджувати суто економічні відносини. Це є дуже вузьким і часто призводить до самих тільки абстракцій. Важливо враховувати весь комплекс умов та чинників, що впливають на господарське життя: правові, соціальні, психологічні, політичні. Правила державного управління являють собою не менший, а, можливо, більший інтерес, ніж механізм ринкових цін.
По-друге, слід вивчати не стільки функціонування, скільки • розвиток і трансформацію суспільства. Досягнення рівноваги в системі можливе, на думку інституціоналістів, лише за умов соціального контролю над економікою, що дозволило б ефективно використовувати всі переваги ринкового механізму, усувати його негативні риси та недоліки. Як вважають інституціоналісти, ринок не є нейтральним та універсальним механізмом розподілу ресурсів.
По-третє, слід відмовитись від аналізу економічних відносин з позицій так званої економічної людини. Проти диктату
19
шлприємшв не<;охілні 'іїї не окремих членів с\смільства. а спільні, скоординовані дії організацій, профспілок та державних органів. Держава мас взяти під спілку екологію. І_>ст.іт\'. медицину.
У цілому тематика інституміоналістськи.х досліджень досить широка. Це і теорія споживчого попиту, і соціально-економічна теорія добробуту, й аналіз крупних корпорацій як соціально-економічна теорія добробуту та ін.
Інституціоналізм має чотири основні напрями:
1) соціально-психологічний (на чолі з Т. Вебленом), що проголошує психологічну концепцію розвитку економічних процесів;
2) соціально-правовий (на чолі з Дж. Коммонсом), що стверджує можливість усунення протиріч і конфліктів у економічних відносинах за допомогою юридичних законодавчих органів держави;
3) емпіричний, або кон'юнктурно-статистичний (на чолі з У. Мітчеллом), що досліджує циклічні явища в економіці;
4) соціологічний (видатним представником якого є Дж. Гелбрейт), що вбачає головну проблему економічного розвитку в забезпеченні гарантованого доходу всім членам суспільства.
Багато ідей інституціоналізму покладені в основу економічної політики розвинених капіталістичних країн. Зокрема, в США за часів правління президента Ф.-Д. Рузвельта застосовувалася низка інституціоналістських положень. Соціальні програми, науково обгрунтовані інституціоналістами, стали практикою державного регулювання економіки, часто використовуються програмування та індикативне планування (наприклад, у Франції).
Значною мірою ідеї інституціоналізму реалізовані у шведській моделі економічного розвитку.
Інституціоналісти беруть активну участь у розробленні проектів конверсії воєнного виробництва.
Прихильники інституціонально-соціального напрямку висувають такі теорії: "суспільство послуг" К. Кларка та Ж. Фурастьє. "суспільство масового споживання" V. Ростоу, "постіндустріальне суспільство" Д. Белла, "сусп;:<:гпю третьої хвилі" Е. Тоффлера та ін.
Отже, для всіх напрямів сучасної екогомі-ної науки в цілому характерною є переорієнтація на поеді>лт:;я макро- і мікроаналізів економічних явищ та процесів. Ідо дає змогу найповніше відобразити реальну дійсність та пов'язати теорію з практикою.
20
§ 5. Розвиток економічної думки в Україні
Ькономічна думка в Україні бере початок із суспільно-економічних поглядів Київської Русі, з таких пам'яток, як "Русская правда" Ярослава (XI ст.), ''Поучение" Володимира Мономаха (XI! ст), "Слово о полку Игореве" (XII .ст.), літопису "Повесть временньїх лет" (кінець XI — поч. XII ст.), "Киевская летопись" (XII ст.), "Галицко-ВольІнская летопись'ЧХІІ — XIII ст.), "Моленье Даниила Заточнпка" (XIII ст.). Ці твори містять окремі елементи суспільно-економічної думки, що відображають ідеологію панівного класу феодалів, його намагання зміцнити феодальний лад та обгрунтувати прагнення давньоруської держави відігравати самостійну роль у міжнародному житті.
У XVI ст. — на початку XVII ст. суспільно-економічна думка спрямована на захист національної незалежності українських земель, які були захоплені шляхетською Польщею. Серед просвітителів України значне місце посідає І. Вишенський, який ідеші майбутнього суспільства вбачав у створенні "царства божого", де всі люди будуть рівними. Засобом досягнення цього він вважав самовдосконалення людини, додержання заповідей божих.
З другої половини XVII ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43