Якщо ресурси не використані у виробничому процесі або в процесі їх використання не отримано очікуваного результату, такі ресурси не є факторами.
Теорія факторів виробництва виникла ще в першій половині XIX ст. В економічній теорії існують різні підходи до класифікації факторів виробництва.
Франсуа Кене вважав найважливішим фактором виробництва землю і характеризував її як "матір усього багатства", а труд називав "батьком багатства". Ж.-Б. Сей факторами виробництва вважав працю, капітал і землю.
У XX ст. Дж. Кларк до числа факторів виробництва запропонував віднести підприємницькі здібності, тобто особливі організаційні та управлінські здібності людей, які дозволяють їм найкраще вирішувати питання щодо використання обмежених ресурсів як факторів виробництва.
Виробництво завжди передбачає взаємодію його основних факторів як найважливіших елементів або об'єктів, які впливають на можливості й результативність виробництва. Таких факторів, що використовуються у виробничому процесі для створення різних благ, велика кількість. Причому для виготовлення кожної одиниці продукту існує свій набір факторів.
Марксистська .політекономія розрізняє фактори виробництва і джерела вартості. Єдиним джерелом вартості вважається праця, а засоби виробництва — це джерела споживної вартості. Робочу силу при цьому вважають особистим фактором, який також бере участь у створенні споживної вартості. Речові фактори виробництва ще називають природними, об'єктивними, а робочу силу — суб'єктивним фактором.
Носієм робочої сили є людина — працівник, основна функція якого — використання своєї робочої сили у виробничому процесі як діяльності. Функція засобів виробництва (речовий фактор) полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної праці робітника. Обидва типи факторів виробництва (засоби виробництва, робоча сила) мають єдине призначення: вони є складовими частинами продуктивних сил.
Існує тісний зв'язок між людиною і процесом виробництва. Процес виробництва — це продукт розвитку самої людини, її здібностей. Виробництво без орієнтації на людину втрачає будь-
25
який смисл. Засоби виробництва та економічні блага споживання повинні розглядатися тільки як інструменти реалізації людини, відтворення умов її існування.
Людина впливає на економічний процес і сама постійно змінюється. При цьому не тільки розвиваються її здібності до праці, а й розширюється спектр суспільних зв'язків і відносин. Змінюється місце і роль людини як у процесі праці, так і в суспільному виробництві в цілому.
В епоху науково-технічних відкриттів розвиток економічного життя досягає якісно нового етапу. Зміни, що відбуваються у змісті праці і структурі робочої сили — закономірний процес суспільного розвитку. Проте це не означає, що він здійснюється автоматично. Суспільству необхідно постійно приводити у відповідність якісний склад робітничих кадрів з потребами виробництва, яке постійно розвивається. Світова практика свідчить, що успіхи в науково-технічній політиці значною мірою визначаються рівнем відповідності речових і особистих факторів виробництва, рівнем освоєння досягнень науково-технічного прогресу.
На постіндустріальному етапі в ролі важливого фактора виробництва виступає інформація. Все більшого значення в сучасному виробництві набувають екологічні фактори. Виробництво як відповідна система взаємодії різних груп факторів виробничого процесу не є лише економіко-технологічною формою їх функціонування. Існує також значна група соціальних факторів. Люди постійно виробляли споживну вартість, об'єднувалися в кооперативи, бригади тощо. Діючи активно, вони незалежно від їх розуму і волі входили у певні відносини між собою. Це, по-перше, організаційно-економічні відносини, що характеризують організаційні форми виробничого процесу; по-друге, це соціально-економічні відносини (з привласнення засобів і розподілу результатів виробництва).
Система соціально-економічних відносин зумовлює економічну природу суспільного виробництва. В їх основі — суспільний спосіб поєднання факторів виробництва. Ця система відносин взаємодіє не тільки з продуктивним.; силами, вона водночас є економічним базисом суспільства, н:І якому грунтуються відносини надбудови — правові, національні, гімсйні та інші суспільні інститути.
Право як важливий елемент над5}доин пезчим чином регулює розвиток суспільного виробьицтвіі через інститути (адміністративне, цивільне, фінансове, Ісмгльне, екологічне, міжна-
роднс :фаво). організовує Г: кморядковуг виробничий процес. Праьо виконує функцію стабілізуючого механізму економічного життя людей, сприяє роаг;псіцгї\ економічнчх інтересів
Всі види економічних ресурсів, які людство використовує як фактори виробництва, обмежені в кількісному й якісному відношеннях, їх недостатньо для задоволення всіх людських потреб. Тому суспільство намагається використовувати рідкісні ресурси ефективно, що можливо лише за таких умов функціонування економічної системи, коли головна, об'єктивно зумовлена мета суспільного виробництва досягається з найменшими витратами природних, трудових та матеріальних ресурсів. А це, у свою чергу, можливо на основі ефективного використання досягнень науково-технічного прогресу.
Природний ресурс (сировина і енергія, корисні копалини, земля, флора і фауна) потребує ефективного використання у виробництві.
Трудовий ресурс у виробничому процесі — це праця зайнятих в ньому працівників. В цьому ресурсі втілено весь комплекс різних видів і форм трудової діяльності людини.
Капітал також є ресурсом. Це матеріально-речові фактори, які залучені до виробництва і безпосередньо використовуються в ньому. Основними складовими елементами ефективності застосування цих ресурсів у виробничому процесі є: продуктивність праці, якість продукції, її матеріале- і фондомісткість, норма рентабельності. В загальному вигляді проблему ефективності функціонування факторів виробництва можна зобразити таким чином:
результат д ефект ресурс ' ' ресурс'
Динамічний розвиток факторів виробництва безпосередньо пов'язаний з технічним прогресом, що зумовлює якісні зміни в знаряддях праці, техніці, технології, рівні кваліфікації робочої сили, а це і є продуктивними силами суспільства. Відставання процесу виробництва від рівня розвитку продуктивних сил призводить до неефективного використання факторів виробництва, до нераціональних витрат матеріальних, природних і трудових ресурсів, знижує в цілому ефективність виробничого процесу. При цьому посилюється функціональний вплив технічної будови виробництва на рівень трудомісткості, матеріаломісткості, фондомісткості виробничих процесів.
З розвитком продуктивних сил зростають продуктивність 27
праці, з'являються ноні засоби виробництва, матеріали, джерела енергії, змінюються якісні параметри тощо. Особлива роль у цьому процесі належить науково-технічній революції, оскільки під її впливом формується новий технологічний спосіб виробництва, відбуваються якісні зміни в організаційних формах поєднання факторів виробництва. Особливого значення при цьому набуває проблема освоєння науково-технічних досягнень з метою підвищення добробуту людей.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43
Теорія факторів виробництва виникла ще в першій половині XIX ст. В економічній теорії існують різні підходи до класифікації факторів виробництва.
Франсуа Кене вважав найважливішим фактором виробництва землю і характеризував її як "матір усього багатства", а труд називав "батьком багатства". Ж.-Б. Сей факторами виробництва вважав працю, капітал і землю.
У XX ст. Дж. Кларк до числа факторів виробництва запропонував віднести підприємницькі здібності, тобто особливі організаційні та управлінські здібності людей, які дозволяють їм найкраще вирішувати питання щодо використання обмежених ресурсів як факторів виробництва.
Виробництво завжди передбачає взаємодію його основних факторів як найважливіших елементів або об'єктів, які впливають на можливості й результативність виробництва. Таких факторів, що використовуються у виробничому процесі для створення різних благ, велика кількість. Причому для виготовлення кожної одиниці продукту існує свій набір факторів.
Марксистська .політекономія розрізняє фактори виробництва і джерела вартості. Єдиним джерелом вартості вважається праця, а засоби виробництва — це джерела споживної вартості. Робочу силу при цьому вважають особистим фактором, який також бере участь у створенні споживної вартості. Речові фактори виробництва ще називають природними, об'єктивними, а робочу силу — суб'єктивним фактором.
Носієм робочої сили є людина — працівник, основна функція якого — використання своєї робочої сили у виробничому процесі як діяльності. Функція засобів виробництва (речовий фактор) полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної праці робітника. Обидва типи факторів виробництва (засоби виробництва, робоча сила) мають єдине призначення: вони є складовими частинами продуктивних сил.
Існує тісний зв'язок між людиною і процесом виробництва. Процес виробництва — це продукт розвитку самої людини, її здібностей. Виробництво без орієнтації на людину втрачає будь-
25
який смисл. Засоби виробництва та економічні блага споживання повинні розглядатися тільки як інструменти реалізації людини, відтворення умов її існування.
Людина впливає на економічний процес і сама постійно змінюється. При цьому не тільки розвиваються її здібності до праці, а й розширюється спектр суспільних зв'язків і відносин. Змінюється місце і роль людини як у процесі праці, так і в суспільному виробництві в цілому.
В епоху науково-технічних відкриттів розвиток економічного життя досягає якісно нового етапу. Зміни, що відбуваються у змісті праці і структурі робочої сили — закономірний процес суспільного розвитку. Проте це не означає, що він здійснюється автоматично. Суспільству необхідно постійно приводити у відповідність якісний склад робітничих кадрів з потребами виробництва, яке постійно розвивається. Світова практика свідчить, що успіхи в науково-технічній політиці значною мірою визначаються рівнем відповідності речових і особистих факторів виробництва, рівнем освоєння досягнень науково-технічного прогресу.
На постіндустріальному етапі в ролі важливого фактора виробництва виступає інформація. Все більшого значення в сучасному виробництві набувають екологічні фактори. Виробництво як відповідна система взаємодії різних груп факторів виробничого процесу не є лише економіко-технологічною формою їх функціонування. Існує також значна група соціальних факторів. Люди постійно виробляли споживну вартість, об'єднувалися в кооперативи, бригади тощо. Діючи активно, вони незалежно від їх розуму і волі входили у певні відносини між собою. Це, по-перше, організаційно-економічні відносини, що характеризують організаційні форми виробничого процесу; по-друге, це соціально-економічні відносини (з привласнення засобів і розподілу результатів виробництва).
Система соціально-економічних відносин зумовлює економічну природу суспільного виробництва. В їх основі — суспільний спосіб поєднання факторів виробництва. Ця система відносин взаємодіє не тільки з продуктивним.; силами, вона водночас є економічним базисом суспільства, н:І якому грунтуються відносини надбудови — правові, національні, гімсйні та інші суспільні інститути.
Право як важливий елемент над5}доин пезчим чином регулює розвиток суспільного виробьицтвіі через інститути (адміністративне, цивільне, фінансове, Ісмгльне, екологічне, міжна-
роднс :фаво). організовує Г: кморядковуг виробничий процес. Праьо виконує функцію стабілізуючого механізму економічного життя людей, сприяє роаг;псіцгї\ економічнчх інтересів
Всі види економічних ресурсів, які людство використовує як фактори виробництва, обмежені в кількісному й якісному відношеннях, їх недостатньо для задоволення всіх людських потреб. Тому суспільство намагається використовувати рідкісні ресурси ефективно, що можливо лише за таких умов функціонування економічної системи, коли головна, об'єктивно зумовлена мета суспільного виробництва досягається з найменшими витратами природних, трудових та матеріальних ресурсів. А це, у свою чергу, можливо на основі ефективного використання досягнень науково-технічного прогресу.
Природний ресурс (сировина і енергія, корисні копалини, земля, флора і фауна) потребує ефективного використання у виробництві.
Трудовий ресурс у виробничому процесі — це праця зайнятих в ньому працівників. В цьому ресурсі втілено весь комплекс різних видів і форм трудової діяльності людини.
Капітал також є ресурсом. Це матеріально-речові фактори, які залучені до виробництва і безпосередньо використовуються в ньому. Основними складовими елементами ефективності застосування цих ресурсів у виробничому процесі є: продуктивність праці, якість продукції, її матеріале- і фондомісткість, норма рентабельності. В загальному вигляді проблему ефективності функціонування факторів виробництва можна зобразити таким чином:
результат д ефект ресурс ' ' ресурс'
Динамічний розвиток факторів виробництва безпосередньо пов'язаний з технічним прогресом, що зумовлює якісні зміни в знаряддях праці, техніці, технології, рівні кваліфікації робочої сили, а це і є продуктивними силами суспільства. Відставання процесу виробництва від рівня розвитку продуктивних сил призводить до неефективного використання факторів виробництва, до нераціональних витрат матеріальних, природних і трудових ресурсів, знижує в цілому ефективність виробничого процесу. При цьому посилюється функціональний вплив технічної будови виробництва на рівень трудомісткості, матеріаломісткості, фондомісткості виробничих процесів.
З розвитком продуктивних сил зростають продуктивність 27
праці, з'являються ноні засоби виробництва, матеріали, джерела енергії, змінюються якісні параметри тощо. Особлива роль у цьому процесі належить науково-технічній революції, оскільки під її впливом формується новий технологічний спосіб виробництва, відбуваються якісні зміни в організаційних формах поєднання факторів виробництва. Особливого значення при цьому набуває проблема освоєння науково-технічних досягнень з метою підвищення добробуту людей.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43