— прогресивну, тобто поступове збільшення нормативних ставок (процента) винагороди при досягненні певного рівня
результатного показника;
— регресивну, тобто поступове зменшення нормативних ставок (процента) винагороди на деяких етапах покращення результатного показника з метою оптимізації загальних розмірів
заробітної плати.
В Україні існують державне і договірне регулювання
оплати праці.
Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності і господарювання шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, керівників державних підприємств, а також шляхом оподаткування доходів
працівників.
Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються
123
на лержавному {генеральна \-тода). Іалч'зевому Ііа.'\;с(кі >м>да/. регіональному (регіональна угода) та виробничому І колскінвний договір) рівнях відповідно до Закону України "Про колеі-пивні договори і угоди''.
Глава ІЗ. АГРОБІЗНЕС. РЕНТА § 1. Аграрний сектор економіки України на шляху до ринку
Сільське господарство є однією з провідних галузей народного господарства України. Незважаючи на відсталість аграрного сектора економіки від сучасного світового рівня, його загальний потенціал в Україні досить вагомий. Він включає 4.2 млн. га сільськогосподарських угідь. При цьому найбільш родючі чорноземи знаходяться саме в Україні. Безпосередньо в сільському господарстві (не враховуючи присадибних ділянок) зайнято 4 млн. чоловік (біля 20% працюючих в усіх галузях економіки), виробляється близько 40% валового суспільного продукту, зосереджено приблизно третина основних виробничих фондів, формується три чверті фонду споживання, а його питома вага у фонді продовольчих товарів складає 96%.
В умовах економічної кризи, що продовжує загострюватися, різко скорочується виробництво, продаж і споживання населенням продуктів харчування. До того ж значна кількість сільськогосподарської продукції та кінцевих продуктів харчування псується і гине, скуповується і розкрадається, вивозиться за межі України за бартерними угодами тощо. Все це зумовлює бурхливе зростання ринкових цін, суттєве обмеження обсягів і структури споживання населення.
Таким чином, саме життя ставить перед економічною наукою невідкладне завдання всебічного аналізу сучасних аграрних відносин та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій щодо їх реформування.
Аграрна сфера — це специфічна галузь виробництва та життєдіяльності, В її основі — безпосереднє використання потенціалу і ресурсів живої природи з її законами і умовами. Аграрній сфері притаманні особливі аграрні відносини, які знаходяться в складній взаємодії з існуючою системою соціально-економічних відносин. Будучи складовою частиною всієї економічної системи, аграрні відносини мають такі специфічні риси, що потребують спеціального вивчення.
124
В основі аграрних відносин лежачь відносини, що виникають між людьми з приводу використання в сільському господарстві землі та інших природних ресурсів. Сутність аграрних відносин в тому, щоб забезпечити прямий зв'язок між працівником і використовуваними ним елементами живої природи, в першу чергу землею, хоч форми цього зв'язку можуть бути різними.
До сфери аграрних відносин належать не тільки виробничі відносини суспільства із сільськогосподарськими підприємствами, але й відносини всередині останніх. У зв'язку з цим важливо виділити аграрні відносини у вузькому і широкому розумінні: перші обмежені галуззю сільського господарства, другі поширюються на всю систему економічних відносин, що виникають в суспільстві з приводу привласнення і використання землі та інших засобів виробництва в усьому агропромисловому комплексі. Іншими словами, аграрні відносини в широкому розумінні мають риси агропромислових відносин.
Найбільш важливою і визначальною частиною аграрних відносин є відносини власності на землю. Це обумовлене особливою роллю землі як головного засобу виробництва в аграрному секторі економіки. Власність на землю як економічна категорія розкриває історичну форму привласнення землі як засобу виробництва і предмета природи. В Законі України "Про власність на землю" та Земельному кодексі України визначені такі форми власності на землю, як державна, колективна, приватна, і вказано, що всі ці форми власності є рівноправними.
Прийняття та запровадження цього закону має довгу передісторію. Давня мрія і політичне гасло "Земля — тим, хто її обробляє" здійснюються, як відомо, протягом тривалого часу. В різних країнах ця проблема вирішувалася зовсім не однаково. Не розв'язала її в наших умовах, що тепер стало очевидним, і націоналізація землі за ленінським "Декретом про землю" 1917 р. Оскільки земля згідно з цим Декретом була перетворена в загальнодержавну власність, фактично розпоряджатися нею стала держава в особі урядових органів. Держава безплатно передавала землю в користування різним державним і кооперативним землекористувачам. За цих умов земля виявилася водночас і всенародною, і нічиєю. Земля не підлягала купівлі-продажу, передачі в оренду і спадщину.
Разом з тим пошуки шляхів перетворення землі в об'єкт дійсно раціонального господарювання і способів закріплення її за конкретним заінтересованим господарем — одна з найважливіших проблем аграрної реформи, яка залишається невирішеною. Прийняті
125
в Україні земельні законодавчі акт. які передбачають прано приватної власності на землю, поки що не мають діючого механізму їх реалізації. При цьому слід відрізняти приватну власність на землю як її загальну форму від приватної власності на землю тих. хто її обробляє, для кого вона є необхідною умовою економічної свободи трудівника.
На сучасному етапі земельна реформа мас вирішити проблему переходу до приватної власності на землю в різних формах — не тільки індивідуальної чи сімейної, але й корпоративної, спільної часткової тощо. Реформування земельних ч відносин відбувається на основі процесів роздержавлення і приватизації земельного фонду України.
Розвиток ринкових відносин в аграрному секторі України поряд з реформуванням земельних відносин передбачає також зміни • в складі суб'єктів аграрного сектору, реформування ціноутворення на ринку продовольства, соціальної сфери на селі, а також створення надійної законодавчої бази, яка забезпечить ефективний .' розвиток сільського господарства. г
§ 2. Агропромисловий комплекс та його структура.
Види сільськогосподарських підприємств.
Нові форми господарювання в АПК
Становлення та розвиток агропромислового комплексу^ (АПК) відображає природно-історичний процес розвитку продуктивних сил, економічних, технологічних та організаційно--* технічних відносин в сільському господарстві та взаємозв'язаних з Ц ним галузях і сферах господарської діяльності. Формування АПК є -| закономірним результатом агропромислової інтеграції — зміцнення і|' взаємозв'язків і органічного поєднання сільського господарства і у суміжних галузей, які його обслуговують, постачають йому ресурси * і доводять його продукцію до споживача.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43