Загальний же ефект монопсонії полягає в тому, що і рівень зайнятості, і рівень заробітної плати в цілому виявляються нижчими, ніж в умовах досконалої конкуренції.
2. Монополістичні дії профспілок. Об'єднуючи найманих працівників у боротьбі за підвищення заробітної плати і кращі умови праці, профспілки вдаються до різної тактики. Частіше застосовують тиск на підприємців з метою змусити їх наймати тільки членів профспілок при повному контролі з боку останніх за пропозицією праці. При цьому проводиться політика скорочення членства в профспілках: обмежується приймання нових членів, істотно підвищуються вступні членські внески, продовжується строк професійного навчання. Одночасно профспілки активно підтримують законодавство, яке обмежує іміграцію, використання праці дітей і пенсіонерів, сприяє скороченню робочого тижня. В результаті пропозиція праці зменшується, а зайняті у виробництві члени профспілки одержують вищу заробітну плату.
У деяких випадках профспілки намагаються змусити підприємця платити вищу заробітну плату, припускаючи можливість часткового безробіття членів профспілок.
Реалізація ж тактики "фезербединг" вимагає від підприємців збільшення кількості зайнятих на певних роботах або принаймні збереження наявної робочої сили незалежно від потреб виробництва. Зайнятим працівникам тоді рекомендується обмежити або навіть скоротити продуктивність праці. В результаті попит на працю збільшується, а вона оплачується за вищими ставками
Враховуючи подібні дії профспілок, багато хто з '., зарубіжних, насамперед американських, економістів прирівнюють великі профспілки до монополістичних фірм і пропонують поширю-
вати на них дію ані имонопоіьної о законодавства.
3. /)І:Іа»н'ри.'ІІ>ни ((Інисторонпя} монополія. Сутність її в тому, що суб'єктами деяких ринків праці виступають тільки один покупець І тільки один продавець. Тоді фірми — покупці праці дозволяють собі діяти як монопсоністи. а профспілки, захищаючі інтереси працівників. — як монополісти. Питання заробітної плати і зайнятості розв'язуються шляхом колективних переговорів.
§ 3. Організація оплати праці в Україні
Заробітна плата — це винагорода, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором підприємець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов праці, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Розрізняють основну і додаткову заробітну плату.
Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Це доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії за сумлінне виконання виробничих завдань і функцій.
В українському трудовому законодавстві, зокрема в Законі України "Про оплату праці", в структурі заробітної плати виділяють також інші заохочувальні та компенсаційні виплати: винагороди за підсумками праці за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші. грошові або матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або провадяться над встановлені ним норми.
Основою організації оплати праці є тарифна система, яку складають:
— тарифні розряди, що характеризують складність і кваліфікацію виконуваних робіт;
— тарифні ставки, які виступають мірою ціни праці певної складності (розряду), тобто ціни праці працівника певної професії і кваліфікації протягом певного проміжку часу (година, день, тиж-
121
день); тарифна ставка першого розряду найнижча;
— міжкваліфікаційні (міжпосалові) співвілношення розмірів тарифних ставок (посадових окладів):
— тарифні сітки (схеми посадових окладів), тобто сукупність тарифних розрядів, ставок та міжкваліфікаиійних співвідношень для працівників різних професій і кваліфікацій, які виконують різні за складністю роботи;
— тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники), шо розробляються Міністерством праці України.
В умовах тарифної системи діють дві основні форми оплати праці — відрядна і почасова.
Відрядна заробітна плата залежить вія кількості виробленої працівником продукції і використовується насамперед для оплати праці робітників на виробництві. Відрядна заробітна плата має декілька систем.
Пряма відрядна заробітна плата означає, що заробіток безпосередньо залежить від виробітку. Така система найбільш зрозуміла працівникам, і кожен з них може самостійно визначити розмір своєї заробітної плати:
заробітна плата _
відрядна роз- х цінка за одиницю продукції (за встановленими нормами) кількість виробленої продукції
Непряма відрядна заробітна плата використовується для оплати праці допоміжних працівників, зайнятих обслуговуванням основних технологічних процесів (наладчиків, помічників майстрів тощо). Заробітна плата при цьому залежить від результатів праці тих основних робітників, яких обслуговує допоміжний працівник.
Відрядно-преміальна заробітна плата поєднує заробіток за основними відрядними розцінками з премією за ефективну і якісну працю.
Відрядно-прогресивна заробітна плата нараховується таким чином: виконання норми оплачується за одними розцінками, а виробіток продукції над норму — за іншими, збільшеними розцінками. Останні поступово зростають за певною шкалою залежно від рівня перевиконання норм.
Акордна система оплати праці означає, що відрядна розцінка обчислюється на основі норм не на окрему операцію (виріб), а на весь комплекс робіт у цілому. При скороченні терміну
І22
виконання робіт працівники преміюються. Така система поширена в галузях з тривалим виробничим циклом — у будівництві,
с\лнобуд\ванні тошо.
Коректніший піоряд є колективною відрядною оплатою праці за кінцевими результатами роботи бригади (колективу).
Почасова заробітна плата залежить від тривалості відпрацьованого часу і практикується для оплати праці спеціалістів, службовців і керівників. Основними її системами є:
— проста почасова заробітна пл'ата — це заробіток, що нараховується за погодинними або поденними тарифними ставками (місячними окладами) з урахуванням фактично відпрацьованого
часу;
— почасово-преміальна заробітна плата, яка передбачає
крім оплати праці за почасовими тарифними ставками ще й премію за досягнення встановлених якісних і кількісних виробничих
показників.
За межами тарифної системи, особливо для стимулювання працівників, зайнятих збутом продукції, використовується комісійна форма оплати праці. Заробіток працівника при цьому, як правило, складається з двох частин — фіксованого окладу та комісійної винагороди. Остання поділяється на:
— лінійну, що нараховується за "твердим" нормативом у вигляді певного процента від розміру результатного показника
(обсягу продажу);
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43
2. Монополістичні дії профспілок. Об'єднуючи найманих працівників у боротьбі за підвищення заробітної плати і кращі умови праці, профспілки вдаються до різної тактики. Частіше застосовують тиск на підприємців з метою змусити їх наймати тільки членів профспілок при повному контролі з боку останніх за пропозицією праці. При цьому проводиться політика скорочення членства в профспілках: обмежується приймання нових членів, істотно підвищуються вступні членські внески, продовжується строк професійного навчання. Одночасно профспілки активно підтримують законодавство, яке обмежує іміграцію, використання праці дітей і пенсіонерів, сприяє скороченню робочого тижня. В результаті пропозиція праці зменшується, а зайняті у виробництві члени профспілки одержують вищу заробітну плату.
У деяких випадках профспілки намагаються змусити підприємця платити вищу заробітну плату, припускаючи можливість часткового безробіття членів профспілок.
Реалізація ж тактики "фезербединг" вимагає від підприємців збільшення кількості зайнятих на певних роботах або принаймні збереження наявної робочої сили незалежно від потреб виробництва. Зайнятим працівникам тоді рекомендується обмежити або навіть скоротити продуктивність праці. В результаті попит на працю збільшується, а вона оплачується за вищими ставками
Враховуючи подібні дії профспілок, багато хто з '., зарубіжних, насамперед американських, економістів прирівнюють великі профспілки до монополістичних фірм і пропонують поширю-
вати на них дію ані имонопоіьної о законодавства.
3. /)І:Іа»н'ри.'ІІ>ни ((Інисторонпя} монополія. Сутність її в тому, що суб'єктами деяких ринків праці виступають тільки один покупець І тільки один продавець. Тоді фірми — покупці праці дозволяють собі діяти як монопсоністи. а профспілки, захищаючі інтереси працівників. — як монополісти. Питання заробітної плати і зайнятості розв'язуються шляхом колективних переговорів.
§ 3. Організація оплати праці в Україні
Заробітна плата — це винагорода, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором підприємець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов праці, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Розрізняють основну і додаткову заробітну плату.
Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Це доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії за сумлінне виконання виробничих завдань і функцій.
В українському трудовому законодавстві, зокрема в Законі України "Про оплату праці", в структурі заробітної плати виділяють також інші заохочувальні та компенсаційні виплати: винагороди за підсумками праці за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші. грошові або матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або провадяться над встановлені ним норми.
Основою організації оплати праці є тарифна система, яку складають:
— тарифні розряди, що характеризують складність і кваліфікацію виконуваних робіт;
— тарифні ставки, які виступають мірою ціни праці певної складності (розряду), тобто ціни праці працівника певної професії і кваліфікації протягом певного проміжку часу (година, день, тиж-
121
день); тарифна ставка першого розряду найнижча;
— міжкваліфікаційні (міжпосалові) співвілношення розмірів тарифних ставок (посадових окладів):
— тарифні сітки (схеми посадових окладів), тобто сукупність тарифних розрядів, ставок та міжкваліфікаиійних співвідношень для працівників різних професій і кваліфікацій, які виконують різні за складністю роботи;
— тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники), шо розробляються Міністерством праці України.
В умовах тарифної системи діють дві основні форми оплати праці — відрядна і почасова.
Відрядна заробітна плата залежить вія кількості виробленої працівником продукції і використовується насамперед для оплати праці робітників на виробництві. Відрядна заробітна плата має декілька систем.
Пряма відрядна заробітна плата означає, що заробіток безпосередньо залежить від виробітку. Така система найбільш зрозуміла працівникам, і кожен з них може самостійно визначити розмір своєї заробітної плати:
заробітна плата _
відрядна роз- х цінка за одиницю продукції (за встановленими нормами) кількість виробленої продукції
Непряма відрядна заробітна плата використовується для оплати праці допоміжних працівників, зайнятих обслуговуванням основних технологічних процесів (наладчиків, помічників майстрів тощо). Заробітна плата при цьому залежить від результатів праці тих основних робітників, яких обслуговує допоміжний працівник.
Відрядно-преміальна заробітна плата поєднує заробіток за основними відрядними розцінками з премією за ефективну і якісну працю.
Відрядно-прогресивна заробітна плата нараховується таким чином: виконання норми оплачується за одними розцінками, а виробіток продукції над норму — за іншими, збільшеними розцінками. Останні поступово зростають за певною шкалою залежно від рівня перевиконання норм.
Акордна система оплати праці означає, що відрядна розцінка обчислюється на основі норм не на окрему операцію (виріб), а на весь комплекс робіт у цілому. При скороченні терміну
І22
виконання робіт працівники преміюються. Така система поширена в галузях з тривалим виробничим циклом — у будівництві,
с\лнобуд\ванні тошо.
Коректніший піоряд є колективною відрядною оплатою праці за кінцевими результатами роботи бригади (колективу).
Почасова заробітна плата залежить від тривалості відпрацьованого часу і практикується для оплати праці спеціалістів, службовців і керівників. Основними її системами є:
— проста почасова заробітна пл'ата — це заробіток, що нараховується за погодинними або поденними тарифними ставками (місячними окладами) з урахуванням фактично відпрацьованого
часу;
— почасово-преміальна заробітна плата, яка передбачає
крім оплати праці за почасовими тарифними ставками ще й премію за досягнення встановлених якісних і кількісних виробничих
показників.
За межами тарифної системи, особливо для стимулювання працівників, зайнятих збутом продукції, використовується комісійна форма оплати праці. Заробіток працівника при цьому, як правило, складається з двох частин — фіксованого окладу та комісійної винагороди. Остання поділяється на:
— лінійну, що нараховується за "твердим" нормативом у вигляді певного процента від розміру результатного показника
(обсягу продажу);
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43