УРОКИ
З
НАРОДОЗНАВСТВА
Київ
Редакція часопису «Народознавство»
1995
ВСТУП
«Всі дорослі були спочатку дітьми, тільки мало хто
з них про це пам'ятає». Постійно нагадуймо ці крилаті
слова Антуана де Сент-Екзюпері.
Відомо, що краще засвоюється той матеріал, до
якого в учня є інтерес. Класична структура уроку з
традиційними складовими: перевірка домашнього зав-
дання, вивчення та закріплення нового матеріалу тощо,
якщо вони повторюються, не завжди ефективні. Тому
сучасному педагогові, окрім ґрунтовної фахової підго-
товки, методичної майстерності, необхідний постійний
вогник науково-творчого пошуку. Це пошук нестандарт-
них форм, спрямованих на зацікавлену співпрацю вчи-
телів, учнів, батьків.
Новий підхід у вивченні народознавства — актуальна
потреба сучасної дидактики, органічна потреба духовно-
го відродження віками гнобленої української нації.
Пропонуємо нестандартні форми проведення уроків
із української мови, літератури, історії, географії, біо-
логії, етнографії, фольклору: інтегрований бінарний
урок-конференція, усний журнал, урок — узагальнення
знань, вмінь, навичок, урок цікавої граматики, урок-
концерт. Подаємо зразки (сценарії) позаурочних захо-
дів, що сприятимуть поглибленому вивченню українсь-
кої мови, усної народної творчості, літератури, етногра-
фії: свято української мови, літературна гра, літератур-
но-мистецький вечір, історико-літературний вечір пам'я-
ті, вечір-рвквієм, фольклорне свято.
Матеріали систематизовано за інтегрованими тема-
тичними блоками: «Рід, родина, родовід», «Україно
моя, Україно», «Час рікою пливе», «Фольклорна ве-
селка».
А в т о р й книги: Микола Костянтинович Дмит-
ренко — кандидат філологічних наук, старший науковець
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етно-
логії ім. М. Т. Рильського Національної Академії наук
України, редактор всеукраїнської газети «Народознав-
ство»; Галина Кононівна Дмитренко — вчитель-мето-
дист, викладач української мови та літератури Україн-
ської гімназії Ватутінського району м. Києва; Леопольд
Іванович Ященко — лауреат Державної премії
ім. Т. Г. Шевченка, композитор, музикознавець, худож-
ній керівник хору «Гомін»; Зінаїда Олександрівна Сер-
гійчук — провідний спеціаліст Міністерства освіти Укра-
їни; Ніна Миколаївна Дмитровська — працівник бібліо-
теки ім. Лесі Українки; Любов Антонівна Гавриленко —
методист із наукової перепідготовки Запорізького
обласного інституту удосконалення вчителів; Ніна Андрі-
ївна Біда — викладач українського фольклору та етно-
графії Решетилівського СПТУ-52 Полтавської області;
Любов Іванівна Павленко — учителька Червонослобід-
ської середньої школи Недригайлівського району Сумсь-
кої області; Енгеліса Микитівна Джигурда-Литвинець —
майстер народної творчості України; Людмила Володи-
мирівна Іваннікова — працівник відділу фольклористи-
ки ІМФЕ НАН України; Галина Олександрівна Заіка,
Тетяна Михайлівна Ніколаєва — викладачі географії та
історії Української гімназії Ватутінського району
м. Києва.
Народознавство — це не вузька дисципліна, яку мож*
на вивчати чи не вивчати в школі. Це наука про націю,
людину в її зв'язках із природою, мовою, історією, побу-
том, обрядами та звичаями, усною творчістю. Це
важливий і могутній чинник навчання й виховання, роз-
витку особистості й оздоровлення суспільства.
Сподіваємось, посібник стане в пригоді вчителям,
культпрацівникам, вихователям, батькам, студентам,
учням — усім, хто має здатність і потребу духовно
збагачуватися, пізнавати себе, «брати вершину»
(Г. Сковорода), щоб мати золоту середину.
Г. К. ДМИТРЕНКО
М К. ДМИТРЕНКО
Блок перший
РІД, РОДОВІД, РОДИНА
РОДЕ НАШ КРАСНИЙ
Звучить пісня:
ХІД УРОКУ.
У полі калина, у полі червона
Хорошенько цвіте.
Приспів:
Ой роде наш красний,
Роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося —
Небагацько нас є!
Що перший цвіточок —
То рідний батенько,
Хорошенько цвіте.
А другий цвіточок —
То рідная ненька,
Хорошенько цвіте.
А третій цвіточок —
Рідна сторононька,
Хорошенько цвіте.
Учитель. Діти! Сьогодні розмова у нас буде про
рід, родину, родове дерево. Урок наш розпочався піснею
«У полі калина», що її склав народ. Як ви гадаєте, що
символізує тут образ калини? Що то за дивна калина,
на якій усього три цвіточки?
Вона символізує рід весь. Іншими словами, образ
отого великого родового дерева, нашого народу і кож-
ної людини бачимо в цій пісні. До свого роду зверта-
ється автор: «Не цураймося, признаваймося — небагаць-
ко нас є!»*
Запам'ятайте цей символ!
А тепер гляньте ось на цей малюнок. Що ви бачите
на ньому? Дерево. Силь::е, могутнє дерево. Але в нього
відтяте коріння. А тепер скажіть, що станеться з дере-
вом, коли його зрізати в корінь?
— Воно зав'яне, всохне.
Учитель.
— А чому всохне, пропаде? Що дає дереву коріння?
— Дає соки земні.
— Дерево бере сили від землі корінням.
Учитель.
З роду в рід кладе життя мости,
Без коріння саду не цвісти,
Без стремління човен не пливе,
Без коріння сохне все живе.
Так співає Ніна Матвіенко в пісні «Сік землі». І тут
те саме говориться про родове дерево.
А тепер уявіть собі, що це не дерево, а ваш рід. Що
тут є корінням і де б ви на цьому дереві знайшли самих
себе, найменших членів роду?
Діти:
— Ми — молоденькі зелені листочки, гілки — наші
тато і мама. Стовбур, що ближче до нас, міцний, це,
можливо, наші дідусі, бабусі... А коріння — це вже наші
прадіди, ті, хто жив сто чи й двісті років тому.
Учитель. От бачите, ви — молоденькі зелені листочки.
А тепер знову уявіть собі, що якась сила чорним страш-
ним мечем відтяла ваше коріння. Чи довго зеленітимуть
листочки?
— Ні, вони скоро зів'януть.
— А чи знаєте, яка в тому корінні сила?
— Коли в корінні дерева — сік землі, то в корінні
кожного родового дерева — пам'ять роду.
— Так, людина без пам'яті своїх предків самотня, їй
немає звідки черпати сили для життя. Людина без ро-
ду — як листок, відірваний від дерева.
— А чи в кожного з нас є оте святе — ота пам'ять
родовідна? Чи кожен із нас пам'ятає своїх дідуся і ба-
бусю, близьких і далеких родичів?
У нас уже був урок, де ви розповідали про своїх
рідних, сімейні реліквії, які передаються з покоління в
покоління. До сьогоднішнього дня ви дізналися ще
більше, виготовили альбоми пам'яті. Я хочу, щоб про-
звучали ваші розповіді (Розповіді учнів).
А ще деякі учні склали своє родовідне дерево. Перед
нами два родовідних дерева. Бачите, які вони великі та
пишні! Якщо в людини такий сильний рід, їй ніщо в
житті не страшне.
Нехай це буде домашнім завданням до наступного
уроку для всіх — дізнатися якнайбільше про свою рідню
і створити свої родовідні дерева, альбоми.
А тепер поговоримо про те, як шанували колись люди
своїх родичів. «Що перший цвіточок — то рідний ба-
тенько»,— співається в народній пісні. Отже, батько в
родині був найстарший. Батько батьків, його слово
було законом для всього роду. Коли він помирав, на-
щадки оберігали його могилу, яка була святим місцем
для сім'ї. Ще стародавні слов'яни шанували своїх по-
мерлих родичів, поклонялися їм, приносили жертви в
спеціальні поминальні дні.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52
З
НАРОДОЗНАВСТВА
Київ
Редакція часопису «Народознавство»
1995
ВСТУП
«Всі дорослі були спочатку дітьми, тільки мало хто
з них про це пам'ятає». Постійно нагадуймо ці крилаті
слова Антуана де Сент-Екзюпері.
Відомо, що краще засвоюється той матеріал, до
якого в учня є інтерес. Класична структура уроку з
традиційними складовими: перевірка домашнього зав-
дання, вивчення та закріплення нового матеріалу тощо,
якщо вони повторюються, не завжди ефективні. Тому
сучасному педагогові, окрім ґрунтовної фахової підго-
товки, методичної майстерності, необхідний постійний
вогник науково-творчого пошуку. Це пошук нестандарт-
них форм, спрямованих на зацікавлену співпрацю вчи-
телів, учнів, батьків.
Новий підхід у вивченні народознавства — актуальна
потреба сучасної дидактики, органічна потреба духовно-
го відродження віками гнобленої української нації.
Пропонуємо нестандартні форми проведення уроків
із української мови, літератури, історії, географії, біо-
логії, етнографії, фольклору: інтегрований бінарний
урок-конференція, усний журнал, урок — узагальнення
знань, вмінь, навичок, урок цікавої граматики, урок-
концерт. Подаємо зразки (сценарії) позаурочних захо-
дів, що сприятимуть поглибленому вивченню українсь-
кої мови, усної народної творчості, літератури, етногра-
фії: свято української мови, літературна гра, літератур-
но-мистецький вечір, історико-літературний вечір пам'я-
ті, вечір-рвквієм, фольклорне свято.
Матеріали систематизовано за інтегрованими тема-
тичними блоками: «Рід, родина, родовід», «Україно
моя, Україно», «Час рікою пливе», «Фольклорна ве-
селка».
А в т о р й книги: Микола Костянтинович Дмит-
ренко — кандидат філологічних наук, старший науковець
Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етно-
логії ім. М. Т. Рильського Національної Академії наук
України, редактор всеукраїнської газети «Народознав-
ство»; Галина Кононівна Дмитренко — вчитель-мето-
дист, викладач української мови та літератури Україн-
ської гімназії Ватутінського району м. Києва; Леопольд
Іванович Ященко — лауреат Державної премії
ім. Т. Г. Шевченка, композитор, музикознавець, худож-
ній керівник хору «Гомін»; Зінаїда Олександрівна Сер-
гійчук — провідний спеціаліст Міністерства освіти Укра-
їни; Ніна Миколаївна Дмитровська — працівник бібліо-
теки ім. Лесі Українки; Любов Антонівна Гавриленко —
методист із наукової перепідготовки Запорізького
обласного інституту удосконалення вчителів; Ніна Андрі-
ївна Біда — викладач українського фольклору та етно-
графії Решетилівського СПТУ-52 Полтавської області;
Любов Іванівна Павленко — учителька Червонослобід-
ської середньої школи Недригайлівського району Сумсь-
кої області; Енгеліса Микитівна Джигурда-Литвинець —
майстер народної творчості України; Людмила Володи-
мирівна Іваннікова — працівник відділу фольклористи-
ки ІМФЕ НАН України; Галина Олександрівна Заіка,
Тетяна Михайлівна Ніколаєва — викладачі географії та
історії Української гімназії Ватутінського району
м. Києва.
Народознавство — це не вузька дисципліна, яку мож*
на вивчати чи не вивчати в школі. Це наука про націю,
людину в її зв'язках із природою, мовою, історією, побу-
том, обрядами та звичаями, усною творчістю. Це
важливий і могутній чинник навчання й виховання, роз-
витку особистості й оздоровлення суспільства.
Сподіваємось, посібник стане в пригоді вчителям,
культпрацівникам, вихователям, батькам, студентам,
учням — усім, хто має здатність і потребу духовно
збагачуватися, пізнавати себе, «брати вершину»
(Г. Сковорода), щоб мати золоту середину.
Г. К. ДМИТРЕНКО
М К. ДМИТРЕНКО
Блок перший
РІД, РОДОВІД, РОДИНА
РОДЕ НАШ КРАСНИЙ
Звучить пісня:
ХІД УРОКУ.
У полі калина, у полі червона
Хорошенько цвіте.
Приспів:
Ой роде наш красний,
Роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося —
Небагацько нас є!
Що перший цвіточок —
То рідний батенько,
Хорошенько цвіте.
А другий цвіточок —
То рідная ненька,
Хорошенько цвіте.
А третій цвіточок —
Рідна сторононька,
Хорошенько цвіте.
Учитель. Діти! Сьогодні розмова у нас буде про
рід, родину, родове дерево. Урок наш розпочався піснею
«У полі калина», що її склав народ. Як ви гадаєте, що
символізує тут образ калини? Що то за дивна калина,
на якій усього три цвіточки?
Вона символізує рід весь. Іншими словами, образ
отого великого родового дерева, нашого народу і кож-
ної людини бачимо в цій пісні. До свого роду зверта-
ється автор: «Не цураймося, признаваймося — небагаць-
ко нас є!»*
Запам'ятайте цей символ!
А тепер гляньте ось на цей малюнок. Що ви бачите
на ньому? Дерево. Силь::е, могутнє дерево. Але в нього
відтяте коріння. А тепер скажіть, що станеться з дере-
вом, коли його зрізати в корінь?
— Воно зав'яне, всохне.
Учитель.
— А чому всохне, пропаде? Що дає дереву коріння?
— Дає соки земні.
— Дерево бере сили від землі корінням.
Учитель.
З роду в рід кладе життя мости,
Без коріння саду не цвісти,
Без стремління човен не пливе,
Без коріння сохне все живе.
Так співає Ніна Матвіенко в пісні «Сік землі». І тут
те саме говориться про родове дерево.
А тепер уявіть собі, що це не дерево, а ваш рід. Що
тут є корінням і де б ви на цьому дереві знайшли самих
себе, найменших членів роду?
Діти:
— Ми — молоденькі зелені листочки, гілки — наші
тато і мама. Стовбур, що ближче до нас, міцний, це,
можливо, наші дідусі, бабусі... А коріння — це вже наші
прадіди, ті, хто жив сто чи й двісті років тому.
Учитель. От бачите, ви — молоденькі зелені листочки.
А тепер знову уявіть собі, що якась сила чорним страш-
ним мечем відтяла ваше коріння. Чи довго зеленітимуть
листочки?
— Ні, вони скоро зів'януть.
— А чи знаєте, яка в тому корінні сила?
— Коли в корінні дерева — сік землі, то в корінні
кожного родового дерева — пам'ять роду.
— Так, людина без пам'яті своїх предків самотня, їй
немає звідки черпати сили для життя. Людина без ро-
ду — як листок, відірваний від дерева.
— А чи в кожного з нас є оте святе — ота пам'ять
родовідна? Чи кожен із нас пам'ятає своїх дідуся і ба-
бусю, близьких і далеких родичів?
У нас уже був урок, де ви розповідали про своїх
рідних, сімейні реліквії, які передаються з покоління в
покоління. До сьогоднішнього дня ви дізналися ще
більше, виготовили альбоми пам'яті. Я хочу, щоб про-
звучали ваші розповіді (Розповіді учнів).
А ще деякі учні склали своє родовідне дерево. Перед
нами два родовідних дерева. Бачите, які вони великі та
пишні! Якщо в людини такий сильний рід, їй ніщо в
житті не страшне.
Нехай це буде домашнім завданням до наступного
уроку для всіх — дізнатися якнайбільше про свою рідню
і створити свої родовідні дерева, альбоми.
А тепер поговоримо про те, як шанували колись люди
своїх родичів. «Що перший цвіточок — то рідний ба-
тенько»,— співається в народній пісні. Отже, батько в
родині був найстарший. Батько батьків, його слово
було законом для всього роду. Коли він помирав, на-
щадки оберігали його могилу, яка була святим місцем
для сім'ї. Ще стародавні слов'яни шанували своїх по-
мерлих родичів, поклонялися їм, приносили жертви в
спеціальні поминальні дні.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52