— У нас на смерть убирають за старою традицією.
Вишивають нову сорочку, і, в основному, чорним кольо-
ром, таку, щоб на ній не було багато квіток. Шиють
нову спідницю, фартух, корсетку. Все це ніколи не одя-
гають. І чоловікові теж усе нове готують. Крім одягу,
готують рушники, хустки, свічки для людей.
— Отже, не тільки душа людини повинна була очис-
титися від життєвого бруду, навіть одяг має сприяти
цьому очищенню.
А тепер погляньмо на світогляд наших предків. Зі
смертю в свідомості людини було пов'язано багато міс-
тичного. Наприклад, різні повір'я та прикмети, навіть
сни, що пророкують смерть. Все це деякою мірою збе-
реглося до наших днів, люди ще пам'ятають давні по-
вір'я. А що збереглося в нашому селі? Які прикмети
віщують смерть?
— Коли пташка в хату залетить, то буде мрець.
— Коли курка співає.
— Якщо собака виє і мордою до землі припадає, то
хтось помре.
— Сова кричить: «Поховав! Поховав!» — і при цьому
висить головою вниз, то мрець буде.
— Кінчик носа свербить — мерця чує.
— Якщо сниться, що побудував нову хату, то комусь
«побудують» домовину.
Багато^містичного в свідомості людини було пов'я-
зано з моментом смерті і з самим померлим. Адже мо-
мент смерті — це межа двох вимірів, двох світів. Сам
померлий іще не належав потойбічному світу. Обряд у
давнину мав відправити його в той світ, але він вже не
167
належав і світу живих, тому природно, що мертвий ви-
кликав страх у живих. За переконаннями древніх, він
мав шкідливий вплив на природу, на людей. Тому існу-
вав ряд заборон та магічних дій, які мали знешкодити
вплив мертвого на живий світ.
— Які це магічні дії? Що робили в момент смерті,
що заборонялося робити? Чого не можна було робити,
коли в селі був покійник?
— У момент смерті запалювали свічку та лампадку,
закривали дзеркала, які є в хаті. Не можна було силь-
но кричати й плакати. І ще розв'язували всі вузли в
хаті, щоб і в душі мертвого вузли розв'язалися.
— Коли є покійник у селі, не можна було нічого
сіяти, садити, торкатися насіння, саджанців, квашених
овочів, солити огірки чи капусту на зиму, бо посіяне
замре в землі, а засолене погниє. Не можна було підси-
пати квочку, гуску або торкатися яєць, бо позамирають
курчата.
— Все це — відгомін тих давніх вірувань про шкід-
ливий вплив померлих на навколишню природу. Коли
помирає людина, один із перших обрядів, як і при на-
родженні,— омивання. Хто це робить і як?
— Збираються старші жінки, сусідки чи родичі, і
миють, а потім вбирають померлого у традиційний
смертний одяг. Після того кладуть на лаві ногами до
дверей, а тоді починається похорон.
Крім древнього обряду омивання, що символізує очи-
щення, є ще один цікавий елемент. Коли людина по-
мерла, всю одежу, в якій вона була, постіль, а іноді і
взагалі всі її речі спалюють. Чому? Очевидно, це залиш-
ки якогось давнього обряду?
— У стародавніх слов'ян відбувався обряд спалення
померлого. Його клали у велику лодію (човен). Він був
такий великий, що туди вміщувався не лише небіжчик,
а й все необхідне для потойбічного життя майно. Крім
того, тут же приносилися жертви богам — убивали дріб-
них тварин, птахів, кидали різну їжу. Іноді з князем
бажала вмерти його вірна дружина або дівчина, її теж
убивали. Потім розпалювали велике вогнище, на якому
все це спалювали, а на тому місці насипали великий
курган.
Отже, ці дії мають основу в глибокій давнині, в
язичницькому світогляді наших предків. І тому не див-
но, що співають на похоронах, і ті пісні надзвичайно
зворушливі, сердечні. Ось приклади таких пісень:
168

Ой Боже, ой Боже, з високого неба,
Почуй ти молитву мою!
Прийми мою душу до самого раю,
А тіло о сирую землю!
Насипте на мені високу могилу,
Нехай вона травою заросте!
Посадіть на мені червону калину,
Вона навесні зацвіте!
І будуть до неї пташки прилітати,
Будуть щєбетаїи мені.
А я не почую, бо буду лежати
В могилі сирої землі.
Моя домовина — хатонька темненька,
А в неї віконця нема.
Я буду лежати, буду спочивати.
Як в полі билинка одна.
(Зап. в с. Гнідині Бориспільського р-ну Київської обл.).
Ой матінко, матінко наша,
Що стоїть в порозі,
Чи не смертонька ваша?
— Ой дітоньки, дітоньки,
Соколята мої!
Зачиняйте двері,
Не пускайте її!
Ой матінко, матінко наша.
Що стоїть в хаті,
Чи не смертонька ваша?
— Ой дітоньки, дітоньки,
Соколята мої!
Дайте хліба й солі.
Виряджайте її!
Ой матінко, матінко наша,
Що стоїть в головах,
Чи не смертонька ваша?
— Ой дітоньки, дітоньки,
Соколята мої!
Засвітіть свічку,
Дайте в руки мені!
(Зап. в с. Плішивець Гадяцького р-ну Полтавської обл.).
— Скільки днів триває похорон, хто і коли прихо-
дить на нього?
— Залежно від того, коли людина померла, похорон
може тривати 2—3 дні. Якщо це сталося вдень після
обіду чи ввечері, то першу ніч і вечір тільки готуються
до похорону, скликають родичів і т. д. І сидять над
мертвим лише свої, рідні; а коли на світанку або серед
ночі, то ввечері вже правлять панахиду.
— Коли і як приходити на похорон?
169
— На похорон не кличуть, приходять всі, хто хоче,
в основному ті, хто шанував покійного, обов'язково при-
носять хліб. Крім цього, несуть ще різні продукти —
овочі, фрукти, печиво. Як заходять у хату, то не кажуть
«Добрий день», бо для родичів покійного він не доб-
рий. Підходять насамперед до померлого, мовчки стоять
трохи, а тоді до всіх.
— Що ж відбувається в перший день чи вечір похо-
рону?
— Збираються люди — сусіди, родичі, друзі — і цілу
ніч сидять біля померлого. Цілу ніч говорять про нього
усе тільки хороше, навіть якщо це була погана людина,
все одно згадують, що він доброго зробив. Розповіда-
ють про останні дні його життя, про обставини смерті.
Тут можна багато наслухатись спогадів, переказів про
померлого, навіть легенд. При цьому читають псалтир
і співають поминальні пісні.
Справді, народ наш співав завжди, навіть у горі.
Але в різних місцевостях України хоронили по-різ-
ному. Наприклад, на Гуцульщині, Буковині коло по-
мерлого співали коломийки, відбувалися різні хлопчачі
ігри. Ось одна з них.
Хлопцеві накидають кожуха на голову, беруть його
в коло. Тоді один хтось сильно б'є його поясом по спи-
ні. Він мусить вгадати, хто вдарив. Якщо не вгадає, то
знову стає в коло. А як вгадає — на його місце стає
той, хто бив.
Ці та подібні розваги, пісні дуже давні. Але чи не
найдавніші з усіх видів обрядової творчості народу —
українські голосіння. У західних районах України ще
можна зустріти жінок, які вміють голосити. Голосила
дочка за матір'ю чи за батьком, сестра — за братом,
дружина — за чоловіком. А в матері за дочкою чи за
сином були свої голосіння. Людина співає і плаче одно-
часно. Кожна по-своєму виливає словами душевний біль,
розпач, але були також і певні традиції. Цей народний
плач, унікальний за своєю образністю, мав велику емо-
ційну силу. Ось приклад голосіння дочки за матір'ю, за-
писаного 1908 року на Буковині:
Мамко моя, голубко моя,
Мамко моя, зозулько моя,
Мамко моя, порадничко моя!
Де ми ся зійдемо, де ми ся порадимо?
Мамко моя, голубко моя,
Де вас найду, де вас відшукаю?
170
Чи в садочку на листочку,
Чи в полі на колосочку,
Чи в городчику на зіллячку,
Чи в церкві на подвір'ячку?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52