Йому здавалося, що він оце поміж своїми людьми у Кочубеє-
вім дворі, мов перепілка ц гнізді з дітьми перед шулікою ютиться,
і що його святий обов'язок або тих дітей захистити, або життя своє
за них віддати.
На це він і рішився».
Читець:
Я не знаю, чи вам щось говорить бандура...
Я люблю звуки скрипки, баяну, гітари,
Мені душу Бетховеном крає рояль,
Раптом щеміт і біль, і розвіялись чари —
Це озвалась у серці бандура моя...
Як зачую, прокинусь і враз стрепенуся,
Щось до млості знайоме в душі постає,
Ніби я в рідну хату додому вернувся,
1 дитинство далеке моє й не моє.
Щось далеке і рідне збудила бандура...
Може, я був причетний до створення світу,
Може, я колись сам цю бандуру зробив,
І на ній я заграв пісню степу і вітру,
Як закінчив це чудо з ялини й верби...
Ти заграй мені знову ту пісню, бандуро!
Може, я. це ходив бандуристом незрячим
І в бандуру всю душу народу збирав;
Може, я її співом і словом гарячим
Правду й волю здобути народ закликав...
Забрини і скажи, що це правда, бандуро!
Ми не ставили опер, не грали симфоній,
Запоріжжя і Січ, степ, козацтво і вол °.!
У нас стачило хисту для більших вистав:
*Д в оркестрі сопілка й бандура проста...
Чи жила б Україна без кобзи-бандури?
Чи світила б колись нам свободи зоря?
Чи знесли б ми без неї неволю й тортури?
Хай ридає й розкаже про це нам бандура!
Зроблять вчені колись електронну ще скрипку,
8*
115
Дивні звуки полинуть, послухаєш — рай!
Тільки я не захочу, і встану, і скрикну:
— Забери своє диво! Бандуру віддай!
Поверни мені ту, що з верби і ялини,
Що душа в ній народу живе й не вмира,
Ту, що з волі й тополі, і вишні, й калини,
П світу усьому послухать пора!
Може, й вам колись душу розбудить бандура...
(Виконується українська народна пісня під супровід
бандури).
Слово учителя про народну пісню:
— «Лірична пісня — це душа народу, це безмежне
поле, засіяне зернами історії і заквітчане людськими
надіями, це безмірна, воістину народна, любов до своєї
дідизни і ненависть до її ворогів, це достойна людська
гідність і людське страждання, і квиління чайки-небоги
над тяжким шляхом життя, це чисті пориви до щастя
і чиста сльозина на віях дівочих, це муки матерів на
чужій землі і цнотлива вечірня усмішка на устах наре-
ченої»,— так образно і поетично сказав про народну
пісню України видатний письменник, академік Михай-
ло Стельмах.
Приторкаючись до народної пісні, ми входимо у без-
межний світ мрій, сподівань, прагнень людини, порина-
ємо у нелегку історію України, в традиції, обряди на-
ших предків. Нема такої значної події в житті народу,
нема ЖАДНОГО людського почуття, які не озвалися б чи
то грізною, чи ніжною струною кобзи, бандури в пісен-
ній ліриці. Наша пісня — людська порадниця, народна
совість і мораль. Українська пісня знаменита своєю
винятковою мистецькою красою, яка випливає з гармо-
нійного поєднання слів та чарівної мелодії. (Читає
вірш А. Жигуліна «Когда снится раннєє детство»).
А НАТОЛІ й ЖИГУЛІН
Когда снится ранее детство,
Думаю во сне по-украински.
Когда вспоминаю друзей далеких,
Сльїшится вольмский диалект.
Мови мої рідні!
Як я між вами хвилююся
Вже п'ятдесят п'ять років,
Уже пятьдесят пять лет!
А еще мне запомнилась песня —
Старанная, горькая —
Про якихось стрільців,
Що з ворогами боролись колись.
116
Й бьіла зта песня
Протяжная, гордая —
Всі стрільці полягли —
Не здались.
В Софии, в братском
Славянском застолье,
В прекрасном й древнем,
Многострадальном краю,
Когда кончились все
Болгарские й русские песни,
Я запел по-украински.
Й лучшей народной песней
Признали мою.
(Учні виконують українську народну пісню «Ой при-
їхав козак з України»).
Ведучий: «Мово рідна! Арфо серця мого! Люблю
зажуру пісень твоїх, і невмирущий оптимізм гумору
твого, і музику слів твоїх! Скарбе мій єдиний, з тобою
я найбагатший і найдужчий в світі, без тебе — переко-
типоле, що його вітер несе у сіру безвість, у млу не-
буття. Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада
в годину смутку!» (Сергій Плачинда).
Читець: Віктор Баранов «Д о «у краї н-
ц і в»
(Учні виконують «Пісню про Україну» Дмитра Пав-
личка).
Г. К. ДМИТРЕНКО
Блок третій
ЧАС РІКОЮ ПЛИВЕ
ЗУСТРІЧ ВЕСНИ
Обладнання: вінок з барвінку, вишиті рушники, ма-
люнки, національний одяг, весняне печиво (птахи).
ХІД УРОКУ
Учитель: Діти, давайте свій урок розпочнемо вес-
нянкою, яку співають по всій Україні і в нашому селі:
А вже весна, а вже красна,
Із стріх вода капле. (З р.)
Уже нашим паруб'ягам
Мандрівочка пахне. (З р.)
Помандрував козаченько
У чистеє поле. (З р.)
За ним біжить дівчинонька:
— Вернися, соколе! (З р.)
— Не вернуся — забарюся,
Гордуєш ти мною. (З р.)
' Буде ж твоє гордування
Все перед тобою. (З р.)
(Зап. Л. В. Іваннікова 24.01.89 р. від Марії
Юхимівни Борисенко, 1914 р. н., у с. Гнідин
Бориспільського р-ну Київської області).
Як ви вже здогадалися, наш урок сьогодні буде
присвячений веснянкам. А хто скаже, що таке веснянки?
— Це пісні, які співають навесні.
— Правильно, це пісні, з якими люди зустрічали
весну. Отже, сьогодні ми з вами також спробуємо зуст-
ріти весну так, як зустрічали її наші предки — давні
українці. Давайте ж одразу помандруємо на багато ро-
ків у минуле, аж у Київську Русь.
Тоді люди вірили в те, що можуть вплинути на сили
природи. Чим саме? Словом, піснею, магічною дією.
Вірили, що й весна швидше прийде, якщо її покликати.
А тепер скажіть, як ви думаєте, коли треба уже клика-
ти весну?
118
— Коли ще лежить сніг, коли холод.
— Справді, ще подекуди лежав сніг, а природа вже
пробуджувалася. І українські дівчата розпочинали
обряд закликання весни. Збереглася найдавніша пісня,
яка розпочинала цей обряд. Давайте її виконаємо.
Діти встають і співають:
Благослови, мати,
Весну закликати!
Весну закликати.
Зиму проводжати!
Зимоньку в возочку,
Літечко в човночку.
Після цього дівчата йшли на високу гору за село,
до річки чи до лісу, там відбувалися різні магічні дії,
обряди, які сприяли приходу весни. Що це були за дії?
Насамперед викликали птахів із вирію. Для цього дів-
чата випікали печиво у формі птахів — жайворонків,
голубів, журавлів. Ходили з ними по селу і співали за-
клички до птахів. Я знаю одну давню карпатську вес-
нянку, яка звертається до зозулі. Давайте її вивчимо
і прикличемо птахів:
Ку-ку, ку-ку!—
Чути в ліску.
Радо співаймо
Божу, божу, божу весну.
Ку-ку, ку-ку! —
Чуємо все.
Гаєм — лісочком,
Бором — поточком,
Голос, голос, голос іде!
Ку-ку, ку-ку! —
Пташко мала,
Ти нам співала,
Правду сказала —
Щезла, щезла, щезла зима!
(Зап. Л. В. Іваннікова 6.10.89 р. від Ферко Надїі Васи-
лівни, 1926 р. н., та Чумак Ольги Василівни, 1923 р. н., в
с. Новосілка Бережанського р-ну Тернопільської області).
Закликали дівчата птахів — і птахи прилітали. А
тоді треба було звернутися до сонечка, як до божестга,
щоб воно вийшло, щоб краще гріло, щоб розтанули
сніги, зазеленіла трава і зацвіли квіти. Давайте і ми,
як наші пращури, його покличемо!
Діти співають:
Вийди, вийди, сонечко,
На дідове полечко.
119
На бабине зіллячко,
На наше подвір'ячко.
На весняні квіточки.
На маленькі діточки!
(Зап. Л. В. Іваннікова 1983 р. в с. Губча Старокостян-
тинівського р-ну Хмельницької обл.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52