).
Великого розквіту набуло українське прапорництво
в героїчну козацько-гетьманську добу. Йшло збагачення
форм полотнищ, колірної гами, посилення національних
прикмет у формі й змісті, створення системи військово-
полкових, сотенних стягів. Тоді ж з'являється новий
прапорний колір — «малиновий», який став основним у
запорізьких козаків. У козацьких полках були корогви
інших кольорів: жовті, сині, зелені. Синя й жовта барва
найчастіше трапляються в козацькому одязі часів виз-
вольної війни під проводом Богдана Хмельницького
(1648—1654), а пізніше — гайдамаків часів Коліївщини
(під час розповіді про козацько-гетьманську добу зву-
чить «Козацький марш»).
Блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими
хрестами чи іншими знаками поширюються у XVII,
XVIII ст. Поєднання їх знаходимо в полкових знаменах
Київського, Лубенського, Чернігівського полків.
Із занепадом гетьманщини, поділом українських зе-
мель між Росією та Австрією зникають українські вій-
ськові, територіальні та інші прапори. На українських
землях у межах царської Росії можна було вживати
лише біло-синьо-червоні прапори імперії.
Жовто-сині прапори використовували українські сі-
чові стрільці.
22 березня 1918 р. Центральна Рада в Києві ухва-
лила Закон про державний прапор УНР, який був жов-
то-блакитним. Вибір кольорів був умотивований такими
міркуваннями: символами України є чисте небо (синій
колір) та пшеничне поле (жовтий колір). Як сказав
поет:
Наш стяг — пшениця у степах
% Під голубим склепінням неба.
Ведучий надає слово учителю музики.
4 — Уроки з народознавства
49
Третя сторінка
Гімни України
Слово гімн грецького походження (дослівний пере-
клад — похвальна пісня) — урочиста пісня, прийнята
як символ державної, національної єдності.
Слова національного гімну «Ще не вмерла Україна»
написав у 60-х роках минулого століття відомий україн-
ський поет, етнограф, фольклорист Павло Чубинський
(1839—1884). Поезія, уперше надрукована 1863 року,
швидко розійшлася в народі, серед інтелігенції, студен-
тів, гімназистів. Певний час її навіть приписували Та-
расу Шевченку. Музику написав західноукраїнський
композитор Михайло Вербицький (1815—1870). Музику
до нього писали й інші українські композитори, зокре-
ма, Кирило Стеценко (Слухання фрагменту гімну «Ще
не вмерла Україна»).
ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА
Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
4 Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону.
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Приспів
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами. //<*
Приспів
За національні гімни вважали також «Заповіт»
Т. Шевченка, «Вічний революціонер» І. Франка (муз.
М. Лисенка), «Не пора» І. Франка (муз. Д. Січинсько-
го). (Слухання фрагментів із «Заповіту» та «Вічного
революціонера»).
Українські емігранти в Америці та Канаді також
мали свої гімни («За тебе, Україно» — сл. В. Щурата,
муз. С. Людкевича та «Для тебе, Україно, живем» —
50
сл. О. Грицая, муз. С. Людкевича). У Галичині, крім
названих, на урочистостях співали також «Мир вам,
браття» та церковний гімн «Боже великий, єдиний, нам
Україну храни» (Сл. О. Кониського, муз. М. Лисенка)
та ін.
Особливо широко вживали гімн «Ще не вмерла Ук-
раїна» в роки встановлення влади ЗУНР та УНР. Пар-
тійний гімн ОУН — «Зродились ми великої години».
До речі, провідники ОУН досить скептично ставились до
гімну «Ще не вмерла Україна».
Як бачимо, і гербова відзнака у формі тризуба, і
синьо-жовті прапори мають давнє походження, несуть
у своїй суті певну історичну пам'ять, а гімн «Ще не
вмерла Україна» перейнятий мотивами українського
романтизму минулого століття.
Ми ж повинні чітко усвідомити, що історична сим-
воліка є передусім пам'яткою українського народу і під
таким кутом зору до неї ставитись.
Четверту сторінку журналу — «Народнопоетичні
символи України» — ведуть українські словесники.
Четверта сторінка
Народнопоетичні символи
України
Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабу-
сина вишиванка, рушник, сорочка, калина біля вікна,
барвінок — все це наші символи. Рідна хата! Оспівана
в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизова-
на майстрами слова та пензля, вона завжди буде сим-
волом добра і надії. «Хата моя, біла хата, рідна моя
сторона, пахне любисток і м'ята, мальви цвітуть край
вікна...», «Постав хату з лободи, а в чужую не веди»,
«Збудуй хатку з маковини та для любої дівчини», «До-
рога моя хатка, де родила мене матка», «Люди добрі,
хата тепла», «Чим хата багата, тим і рада», «Своя ха-
та — своя правда, своя стріха — своя втіха», «Де будь,
там будь, а свою хату не гудь», «Де хата не метена,
там дівка йе плетена»... Це лиш часточка із немеркнучих
перлин народної мудрості про отчий дім.
Людина не має права бути безбатченком, завжди
повинна пам'ятати батьківську хату, з якої вона пішла
у велике життя.
4* 51
У композитора Олександра Морозова є задушевна
пісня на слова українського поета Андрія Демиденка —
«Душі криниця». Вона зараз прозвучить у виконанні
дуету учителів української мови та літератури. (Вико-
нується пісня).
ДУШІ КРИНИЦЯ
Висиха душі криниця
1 життя як не було,
Якщо раз чи два на місяць І
Не поїду у село. І
Приспів:
Двічі
Як побачу рідну хату.
Заяснію, наче цвіт.
Здрастуй, мамо, здрастуй, тату,
І мого дитинства слід.
Двічі
Сяду з вами на порозі,
Поклонюся я землі,
Стану справжнім, як природа,
Як вечеря на столі.
Приспів'
Двічі
/ хоч так мені привітно,
Та щемить душа сама:
Я ще літо, я ще літо,
А в батьків уже зима.
Двічі
' Приспів
Про рушник як один із символів України розпо-
вість учень 10 класу, чия наукова робота «І на тім руш-
никові...» зайняла призове місце на районній олімпіаді.
«7 на тім рушникові оживе все знайоме до болю...»
Ці відомі нам слова Андрія Малишка хвилюють,
бентежать душу. Щаслива доля поета: його «Пісні про
рушник» судилося стати народною. Це, мабуть, найбіль-
ша радість для митця — почути свою пісню з уст на-
роду:
Рідна мати моя, ти ночей недоспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
(Звучить «Пісня про рушник» Платона Майбороди
на сл. Андрія Малишка у виконанні учителя історії)..
52
Рушник. Один із символів України. Рушник на сті-
ні. Хліб-сіль на рушнику. Весільний рушник... Давній
наш символ.
Не було, мабуть, жодної хати на Україні, яку б не
прикрашали б рушники. Хата без рушників, казали в
народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен
символізував мир, злагоду та здоров'я в сім'ї. Все наше
життя проходить поруч із рушником: ушановуємо на-
родження немовляти, виряджаємо у далеку дорогу бать-
ка-сина, зустрічаємо гостей, проводжаємо людину в
останню путь...
Спадають на думку рядки із поезії Максима Рильсь-
кого:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52
Великого розквіту набуло українське прапорництво
в героїчну козацько-гетьманську добу. Йшло збагачення
форм полотнищ, колірної гами, посилення національних
прикмет у формі й змісті, створення системи військово-
полкових, сотенних стягів. Тоді ж з'являється новий
прапорний колір — «малиновий», який став основним у
запорізьких козаків. У козацьких полках були корогви
інших кольорів: жовті, сині, зелені. Синя й жовта барва
найчастіше трапляються в козацькому одязі часів виз-
вольної війни під проводом Богдана Хмельницького
(1648—1654), а пізніше — гайдамаків часів Коліївщини
(під час розповіді про козацько-гетьманську добу зву-
чить «Козацький марш»).
Блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими
хрестами чи іншими знаками поширюються у XVII,
XVIII ст. Поєднання їх знаходимо в полкових знаменах
Київського, Лубенського, Чернігівського полків.
Із занепадом гетьманщини, поділом українських зе-
мель між Росією та Австрією зникають українські вій-
ськові, територіальні та інші прапори. На українських
землях у межах царської Росії можна було вживати
лише біло-синьо-червоні прапори імперії.
Жовто-сині прапори використовували українські сі-
чові стрільці.
22 березня 1918 р. Центральна Рада в Києві ухва-
лила Закон про державний прапор УНР, який був жов-
то-блакитним. Вибір кольорів був умотивований такими
міркуваннями: символами України є чисте небо (синій
колір) та пшеничне поле (жовтий колір). Як сказав
поет:
Наш стяг — пшениця у степах
% Під голубим склепінням неба.
Ведучий надає слово учителю музики.
4 — Уроки з народознавства
49
Третя сторінка
Гімни України
Слово гімн грецького походження (дослівний пере-
клад — похвальна пісня) — урочиста пісня, прийнята
як символ державної, національної єдності.
Слова національного гімну «Ще не вмерла Україна»
написав у 60-х роках минулого століття відомий україн-
ський поет, етнограф, фольклорист Павло Чубинський
(1839—1884). Поезія, уперше надрукована 1863 року,
швидко розійшлася в народі, серед інтелігенції, студен-
тів, гімназистів. Певний час її навіть приписували Та-
расу Шевченку. Музику написав західноукраїнський
композитор Михайло Вербицький (1815—1870). Музику
до нього писали й інші українські композитори, зокре-
ма, Кирило Стеценко (Слухання фрагменту гімну «Ще
не вмерла Україна»).
ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА
Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.
4 Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону.
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.
Приспів
А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами. //<*
Приспів
За національні гімни вважали також «Заповіт»
Т. Шевченка, «Вічний революціонер» І. Франка (муз.
М. Лисенка), «Не пора» І. Франка (муз. Д. Січинсько-
го). (Слухання фрагментів із «Заповіту» та «Вічного
революціонера»).
Українські емігранти в Америці та Канаді також
мали свої гімни («За тебе, Україно» — сл. В. Щурата,
муз. С. Людкевича та «Для тебе, Україно, живем» —
50
сл. О. Грицая, муз. С. Людкевича). У Галичині, крім
названих, на урочистостях співали також «Мир вам,
браття» та церковний гімн «Боже великий, єдиний, нам
Україну храни» (Сл. О. Кониського, муз. М. Лисенка)
та ін.
Особливо широко вживали гімн «Ще не вмерла Ук-
раїна» в роки встановлення влади ЗУНР та УНР. Пар-
тійний гімн ОУН — «Зродились ми великої години».
До речі, провідники ОУН досить скептично ставились до
гімну «Ще не вмерла Україна».
Як бачимо, і гербова відзнака у формі тризуба, і
синьо-жовті прапори мають давнє походження, несуть
у своїй суті певну історичну пам'ять, а гімн «Ще не
вмерла Україна» перейнятий мотивами українського
романтизму минулого століття.
Ми ж повинні чітко усвідомити, що історична сим-
воліка є передусім пам'яткою українського народу і під
таким кутом зору до неї ставитись.
Четверту сторінку журналу — «Народнопоетичні
символи України» — ведуть українські словесники.
Четверта сторінка
Народнопоетичні символи
України
Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабу-
сина вишиванка, рушник, сорочка, калина біля вікна,
барвінок — все це наші символи. Рідна хата! Оспівана
в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизова-
на майстрами слова та пензля, вона завжди буде сим-
волом добра і надії. «Хата моя, біла хата, рідна моя
сторона, пахне любисток і м'ята, мальви цвітуть край
вікна...», «Постав хату з лободи, а в чужую не веди»,
«Збудуй хатку з маковини та для любої дівчини», «До-
рога моя хатка, де родила мене матка», «Люди добрі,
хата тепла», «Чим хата багата, тим і рада», «Своя ха-
та — своя правда, своя стріха — своя втіха», «Де будь,
там будь, а свою хату не гудь», «Де хата не метена,
там дівка йе плетена»... Це лиш часточка із немеркнучих
перлин народної мудрості про отчий дім.
Людина не має права бути безбатченком, завжди
повинна пам'ятати батьківську хату, з якої вона пішла
у велике життя.
4* 51
У композитора Олександра Морозова є задушевна
пісня на слова українського поета Андрія Демиденка —
«Душі криниця». Вона зараз прозвучить у виконанні
дуету учителів української мови та літератури. (Вико-
нується пісня).
ДУШІ КРИНИЦЯ
Висиха душі криниця
1 життя як не було,
Якщо раз чи два на місяць І
Не поїду у село. І
Приспів:
Двічі
Як побачу рідну хату.
Заяснію, наче цвіт.
Здрастуй, мамо, здрастуй, тату,
І мого дитинства слід.
Двічі
Сяду з вами на порозі,
Поклонюся я землі,
Стану справжнім, як природа,
Як вечеря на столі.
Приспів'
Двічі
/ хоч так мені привітно,
Та щемить душа сама:
Я ще літо, я ще літо,
А в батьків уже зима.
Двічі
' Приспів
Про рушник як один із символів України розпо-
вість учень 10 класу, чия наукова робота «І на тім руш-
никові...» зайняла призове місце на районній олімпіаді.
«7 на тім рушникові оживе все знайоме до болю...»
Ці відомі нам слова Андрія Малишка хвилюють,
бентежать душу. Щаслива доля поета: його «Пісні про
рушник» судилося стати народною. Це, мабуть, найбіль-
ша радість для митця — почути свою пісню з уст на-
роду:
Рідна мати моя, ти ночей недоспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
(Звучить «Пісня про рушник» Платона Майбороди
на сл. Андрія Малишка у виконанні учителя історії)..
52
Рушник. Один із символів України. Рушник на сті-
ні. Хліб-сіль на рушнику. Весільний рушник... Давній
наш символ.
Не було, мабуть, жодної хати на Україні, яку б не
прикрашали б рушники. Хата без рушників, казали в
народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен
символізував мир, злагоду та здоров'я в сім'ї. Все наше
життя проходить поруч із рушником: ушановуємо на-
родження немовляти, виряджаємо у далеку дорогу бать-
ка-сина, зустрічаємо гостей, проводжаємо людину в
останню путь...
Спадають на думку рядки із поезії Максима Рильсь-
кого:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52