Хто
першим до сонця-Калити поїде?
— Дозвольте мені!
— Тоді витанцьовуй коня собі! — пан Калитинський
кладе навхрест рогачі і коцюбу, пояснює правила
гри: — Танцювати треба від порога, хто зачепить ко-
цюбу чи зробить помилку в танці, того вимажу в сажу!
Хто при кусанні Калити не знатиме, що відповісти на
запитання, засміється, того також позначу чорною са-
жею.
Дівчата перемовляються, яку пісню співати:
— Може. «Конопельки»?
— Ні, для парубка тільки «Чеберяйчика». (Співа-
ють «Ой на горі жито, сидить зайчик»).
Калитинський: — Гарно вискакав. (Юнак за
першими трьома рядками пісні переступав через коцю-
бу, а за трьома рядками приспіву пританцьовував, пе-
ребираючи ногами навхрест).
— Сідлай тепер коня. Запальним танцем ти здобув
право на їзду. (Хлопець сідає на коцюбу, мов на коня,
і їде до Калити):
— Діду, діду, Калиту кусати їду! Іду Калиту ку-
сати...
— А я буду сажею писати,
151
— Писнеш чи ні, а я на білому коні І Калита ме-
ні!— підстрибнувши, кусає Калиту і каже: — Смачна
Калита, вкусив так, аж сонцем душа засяяла!
Дівчина бере коцюбу і каже:
— Діду, діду, Калиту кусати їду!
— Звідки ти?
— З Калитви.
— Чого хочеш?
— Калити.
— А не боїшся чорноти?
— Не боюся.
— Тоді присядь.
Не подумавши, дівчина присідає, порушивши пра-
вила гри,— не витанцювала коня, не можна, щоб Кали-
та була вгорі, а гравець внизу, її помазують сажею.
Дівчата і хлопці знову співають, тільки вже про про-
со. Юнак танцює, але збивається з ритму, зачіпає то
рогачі, то коцюбу. Писар із сажею примовляє:
— Та він танцює, як ведмідь у решеті. Бачу, що до
танцю не гаразд, до свята не приготувався,— і позначає
його сажею.
— Іди в клуню та з околотом танцюй! (Це дівчата
кепкують).
— Прошу для мене «Чеберяйчика» заспівати,— про-
сить інший хлопець. (Дівчата співають про гречку).
Хлопець не обминув жодного із чотирьох кінців, не
зачепив ні коцюбу, ні рогача. Вогненний кінь уже в його
руках:
— Іду, їду Калиту кусати!
— Ти хто?
— Я Коцюбенко. А ти?
—— Я Калитенко. Ти звідки?
— Я з Черкас.
— Чого хочеш від нас?
— Калиту кусати.
— А як її звати?
— Сонячна, знати.
— Коли ніч від нас відійде?
— Лишень сонце зійде. ,
— Чи зумієш Калиту дістати?
— І вмію, і знаю, і конем білим доскакаю.
(Хлопці, дівчата з усіх боків жартують, на глузн
беруть, прагнуть розсмішити):
— То не кінь і не білий, а коцюба в сажі!
— То шкапа, на ноги підтята, безклуба і вислогуба!
Юнаки розповідають смішні історії, небилиці, анек-
доти, щоб розсмішити танцюриста. А продовжує той,
навпроти кого вклониться попередній танцюрист.
— Слухайте, дівчата, я вам розкажу, що колись зо
мною було. Було це тоді, як мого батька ще й на світі
не було, а ми з дідом вдвох на печі жили, на комині
хліб сіяли. Та було в нас п'ять курок дійних, сім півнів
їжджалих. От раз дід мені дав здоровенний гріш та й
каже: «Піди на ярмарок та купи там кобилу і сокиру».
Поїхав я на ярмарок, купив найбільшого оселедця та
в'язку бубликів... (Див. продовження у кн.: Воропай
Олекса. Звичаї нашого народу. Т. 1, с. 42 — 49).
Хлопці виконують жартівливу народну пісню «Пол-
тавський соцький»:
Коли б я був полтавський соцький,
Багато б дечого зробив,
Зробив би так, щоби жилося
Всім людям добре, напримір:
Поставив би я скрізь дерева
З медових пряників самих,
І ніжки з холодцю свинячі
Щоб з часником росли на них.
Замість лози росли б ковбаси,
А листя все було б млинці,
Земля була б з самої каші
Та з добрих свіжих потрохів.
Ставки б з сметаною стояли,
З лемішки з салом береги,
В ставках вареники стирчали:
Товсті, гарячі і пухкі...
Ну, годі! Треба б замовчати,
Щоб хто ще шиї не набив,
Коли б я був полтавський соцький,
Усе б дочиста це зробив.
Під останню пісню витанцьовує собі коня-коцюбу й
господар:
— Діду, діду, Калиту кусати їдуі
— А будеш нам слово казати?
Що у світі найсильніше?
Вода.
Що у світі найпрудкіше?
Світло (думка).
153
— Скільки в небі зір?
— Як у морі піску.
— Скільки у морі піску?
— Як на землі трави.
— Скільки на землі трави?
— Як проміння у сонця.
— А скільки проміння у сонця?
— Як в людини думок.
Калиту знімають зі сволока і ділять між учасника-
ми гри. Узявши Калити, молодь приказує: «Калита, Ка-
лита, солодка була, як ми її з'їли, до сонця полетіли».
Дівчатам порції роздаються, а хлопці платять грішми
дівкам на стрічки за те, що Калиту місили.
Дівчата виносять надвір у рушнику кашу, ставлять
ка стовпець, стають по черзі на тичку тину і заклика-
ють: «Доле, доле, іди до нас кашу їсти!».
Ворожіння
1. Дівчата бігають попід вікнами слухати, які слова
хто-небудь скаже. В хаті, де багато дітей, мати сварить-
ся з бешкетниками: «Сядь, Івасю!». (Дівчина сердито
відбігає від вікна, бо почути «сядь» означає, що вона
сидітиме у дівках ще рік).
Інша дівчина підбігла під вікно другої хати і почу-
ла, як господиня сказала до свого сина або чоловіка:
«Іди, Грицю, корові дай сіна!». (Дівчина зраділа, бо
сказане «іди» віщує весілля).
2. Щоб дізнатися, як буде зватися майбутній чоло-
вік, дівчина виходить на вулицю і питається першого
зустрічного чоловіка: «Дядьку, як вас звати?» — «Ми-
хайло». (Називає будь-яке ім'я). Так буде зватися її
чоловік.
3. Пізно ввечері, вже після вечорниць, дівчина наби-
рає в пелену насіння конопель, виходить за хату, сіє на
снігу і приказує: «Андрію, Андрію, конопельку сію,
спідницею волочу, заміж вийти хочу». Потім набирає
жменю снігу там, де сіяла, вносить до хати. Коли сніг
розтане, лічить насіння: якщо зернина має пару, то дів-
чина вийде незабаром заміж.
4. Цікавляться дівчата ще й тим, якої вдачі чи яко-
го фаху буде чоловік. Посипає на долівку трохи пше-
ниці, наливає в мисочку води і ставить люстерко. Коли
все готове, впускає півня і стежить, що він буде робити:
якщо нап'ється води — чоловік буде п'яницею, клюне
пшениці — господарем, гляне в люстерко — паничем і
ледарем.
Господиня запрошує всіх до святкової вечері,
під час якої першими до столу подають вареники з
капустою, бо ж піст. Всі пригощаються.
Ігри, танці, розваги
Верховоди запрошують всіх до гри «Просо». Вибира-
ють хазяїна, який стає збоку. Всі, взявшись за руки,
утворюють ряд. Хазяїн з палицею підходить до крайньої
дівчини у ряду і говорить:
— Дівко, дівко, наймись до мене просо жати!
— А яке воно?
— Отаке! (показує вище голови).
— Не дістану.
— А отаке? (показує нижче коліна),
— Не нагнуся.
— А заміж хочеш?
— Хоч зараз!
З цими словами вона кидає руки своєї сусідки і
біжить попід піднятими руками всього ряду до кінця,
хазяїн переслідує її ударами. З такими ж словами він
звертається до кожної за порядком. Потім інший стає
хазяїном.
Гра «Панас».
Обирають «Панаса». Зав'язують йому очі, виво-
дять на середину:
— Панасе, Панасе, на чому стоїш?
— На камені.
— Що продаєш?
— Квас.
— Лови курей, а не нас. (Кого спіймає, той стає
«Панасом»).
Юнаки та дівчата співають, танцюють. Потім дяку-
ють господарям за гостинність, прощаються і розхо-
дяться.
— Погуляли, повеселилися вдосталь. Час додому.
— Дякуємо вам, пані-матко, за Калиту, за смачну,
вечерю.
— Будьте здорові!
— Хай вам Бог помагає!
ЛІТЕРАТУРА:
Воропай Олекса. Звичаї нашого народу.— Т. 1.— К., 1991;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52
першим до сонця-Калити поїде?
— Дозвольте мені!
— Тоді витанцьовуй коня собі! — пан Калитинський
кладе навхрест рогачі і коцюбу, пояснює правила
гри: — Танцювати треба від порога, хто зачепить ко-
цюбу чи зробить помилку в танці, того вимажу в сажу!
Хто при кусанні Калити не знатиме, що відповісти на
запитання, засміється, того також позначу чорною са-
жею.
Дівчата перемовляються, яку пісню співати:
— Може. «Конопельки»?
— Ні, для парубка тільки «Чеберяйчика». (Співа-
ють «Ой на горі жито, сидить зайчик»).
Калитинський: — Гарно вискакав. (Юнак за
першими трьома рядками пісні переступав через коцю-
бу, а за трьома рядками приспіву пританцьовував, пе-
ребираючи ногами навхрест).
— Сідлай тепер коня. Запальним танцем ти здобув
право на їзду. (Хлопець сідає на коцюбу, мов на коня,
і їде до Калити):
— Діду, діду, Калиту кусати їду! Іду Калиту ку-
сати...
— А я буду сажею писати,
151
— Писнеш чи ні, а я на білому коні І Калита ме-
ні!— підстрибнувши, кусає Калиту і каже: — Смачна
Калита, вкусив так, аж сонцем душа засяяла!
Дівчина бере коцюбу і каже:
— Діду, діду, Калиту кусати їду!
— Звідки ти?
— З Калитви.
— Чого хочеш?
— Калити.
— А не боїшся чорноти?
— Не боюся.
— Тоді присядь.
Не подумавши, дівчина присідає, порушивши пра-
вила гри,— не витанцювала коня, не можна, щоб Кали-
та була вгорі, а гравець внизу, її помазують сажею.
Дівчата і хлопці знову співають, тільки вже про про-
со. Юнак танцює, але збивається з ритму, зачіпає то
рогачі, то коцюбу. Писар із сажею примовляє:
— Та він танцює, як ведмідь у решеті. Бачу, що до
танцю не гаразд, до свята не приготувався,— і позначає
його сажею.
— Іди в клуню та з околотом танцюй! (Це дівчата
кепкують).
— Прошу для мене «Чеберяйчика» заспівати,— про-
сить інший хлопець. (Дівчата співають про гречку).
Хлопець не обминув жодного із чотирьох кінців, не
зачепив ні коцюбу, ні рогача. Вогненний кінь уже в його
руках:
— Іду, їду Калиту кусати!
— Ти хто?
— Я Коцюбенко. А ти?
—— Я Калитенко. Ти звідки?
— Я з Черкас.
— Чого хочеш від нас?
— Калиту кусати.
— А як її звати?
— Сонячна, знати.
— Коли ніч від нас відійде?
— Лишень сонце зійде. ,
— Чи зумієш Калиту дістати?
— І вмію, і знаю, і конем білим доскакаю.
(Хлопці, дівчата з усіх боків жартують, на глузн
беруть, прагнуть розсмішити):
— То не кінь і не білий, а коцюба в сажі!
— То шкапа, на ноги підтята, безклуба і вислогуба!
Юнаки розповідають смішні історії, небилиці, анек-
доти, щоб розсмішити танцюриста. А продовжує той,
навпроти кого вклониться попередній танцюрист.
— Слухайте, дівчата, я вам розкажу, що колись зо
мною було. Було це тоді, як мого батька ще й на світі
не було, а ми з дідом вдвох на печі жили, на комині
хліб сіяли. Та було в нас п'ять курок дійних, сім півнів
їжджалих. От раз дід мені дав здоровенний гріш та й
каже: «Піди на ярмарок та купи там кобилу і сокиру».
Поїхав я на ярмарок, купив найбільшого оселедця та
в'язку бубликів... (Див. продовження у кн.: Воропай
Олекса. Звичаї нашого народу. Т. 1, с. 42 — 49).
Хлопці виконують жартівливу народну пісню «Пол-
тавський соцький»:
Коли б я був полтавський соцький,
Багато б дечого зробив,
Зробив би так, щоби жилося
Всім людям добре, напримір:
Поставив би я скрізь дерева
З медових пряників самих,
І ніжки з холодцю свинячі
Щоб з часником росли на них.
Замість лози росли б ковбаси,
А листя все було б млинці,
Земля була б з самої каші
Та з добрих свіжих потрохів.
Ставки б з сметаною стояли,
З лемішки з салом береги,
В ставках вареники стирчали:
Товсті, гарячі і пухкі...
Ну, годі! Треба б замовчати,
Щоб хто ще шиї не набив,
Коли б я був полтавський соцький,
Усе б дочиста це зробив.
Під останню пісню витанцьовує собі коня-коцюбу й
господар:
— Діду, діду, Калиту кусати їдуі
— А будеш нам слово казати?
Що у світі найсильніше?
Вода.
Що у світі найпрудкіше?
Світло (думка).
153
— Скільки в небі зір?
— Як у морі піску.
— Скільки у морі піску?
— Як на землі трави.
— Скільки на землі трави?
— Як проміння у сонця.
— А скільки проміння у сонця?
— Як в людини думок.
Калиту знімають зі сволока і ділять між учасника-
ми гри. Узявши Калити, молодь приказує: «Калита, Ка-
лита, солодка була, як ми її з'їли, до сонця полетіли».
Дівчатам порції роздаються, а хлопці платять грішми
дівкам на стрічки за те, що Калиту місили.
Дівчата виносять надвір у рушнику кашу, ставлять
ка стовпець, стають по черзі на тичку тину і заклика-
ють: «Доле, доле, іди до нас кашу їсти!».
Ворожіння
1. Дівчата бігають попід вікнами слухати, які слова
хто-небудь скаже. В хаті, де багато дітей, мати сварить-
ся з бешкетниками: «Сядь, Івасю!». (Дівчина сердито
відбігає від вікна, бо почути «сядь» означає, що вона
сидітиме у дівках ще рік).
Інша дівчина підбігла під вікно другої хати і почу-
ла, як господиня сказала до свого сина або чоловіка:
«Іди, Грицю, корові дай сіна!». (Дівчина зраділа, бо
сказане «іди» віщує весілля).
2. Щоб дізнатися, як буде зватися майбутній чоло-
вік, дівчина виходить на вулицю і питається першого
зустрічного чоловіка: «Дядьку, як вас звати?» — «Ми-
хайло». (Називає будь-яке ім'я). Так буде зватися її
чоловік.
3. Пізно ввечері, вже після вечорниць, дівчина наби-
рає в пелену насіння конопель, виходить за хату, сіє на
снігу і приказує: «Андрію, Андрію, конопельку сію,
спідницею волочу, заміж вийти хочу». Потім набирає
жменю снігу там, де сіяла, вносить до хати. Коли сніг
розтане, лічить насіння: якщо зернина має пару, то дів-
чина вийде незабаром заміж.
4. Цікавляться дівчата ще й тим, якої вдачі чи яко-
го фаху буде чоловік. Посипає на долівку трохи пше-
ниці, наливає в мисочку води і ставить люстерко. Коли
все готове, впускає півня і стежить, що він буде робити:
якщо нап'ється води — чоловік буде п'яницею, клюне
пшениці — господарем, гляне в люстерко — паничем і
ледарем.
Господиня запрошує всіх до святкової вечері,
під час якої першими до столу подають вареники з
капустою, бо ж піст. Всі пригощаються.
Ігри, танці, розваги
Верховоди запрошують всіх до гри «Просо». Вибира-
ють хазяїна, який стає збоку. Всі, взявшись за руки,
утворюють ряд. Хазяїн з палицею підходить до крайньої
дівчини у ряду і говорить:
— Дівко, дівко, наймись до мене просо жати!
— А яке воно?
— Отаке! (показує вище голови).
— Не дістану.
— А отаке? (показує нижче коліна),
— Не нагнуся.
— А заміж хочеш?
— Хоч зараз!
З цими словами вона кидає руки своєї сусідки і
біжить попід піднятими руками всього ряду до кінця,
хазяїн переслідує її ударами. З такими ж словами він
звертається до кожної за порядком. Потім інший стає
хазяїном.
Гра «Панас».
Обирають «Панаса». Зав'язують йому очі, виво-
дять на середину:
— Панасе, Панасе, на чому стоїш?
— На камені.
— Що продаєш?
— Квас.
— Лови курей, а не нас. (Кого спіймає, той стає
«Панасом»).
Юнаки та дівчата співають, танцюють. Потім дяку-
ють господарям за гостинність, прощаються і розхо-
дяться.
— Погуляли, повеселилися вдосталь. Час додому.
— Дякуємо вам, пані-матко, за Калиту, за смачну,
вечерю.
— Будьте здорові!
— Хай вам Бог помагає!
ЛІТЕРАТУРА:
Воропай Олекса. Звичаї нашого народу.— Т. 1.— К., 1991;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52