жертв, натомість прийшли розруха і диктат
щодо селянства. І знову війна, тепер уже зі своїм влас-
ним народом, якій поклала край нова економічна полі-
тика (НЕП). У цей час набуває сили ідея відродження
«единой й неделимой» у сталінській інтерпретації. Для
того, щоб не викликати нових рецедивів громадянської
війни, для республік з боку центру були даровані деякі
пільги: підбір керівних кадрів, які більш-менш володі-
ли мовою корінної національності, толерантніше став-
лення до автохтонної культури, надавано можливості
для її розвою. На Україні така, політика дістала назву
«українізації». І при всій своїй непослідовності, супе-
речливості вона покликала до діяльності могутні на
ціональні сили. Виникли різноманітні течії, школи,
угрупування: «Плуг», «Гарт», «Марс», «Молодняк»,
ВАПЛІТЕ, ВУСПП, неокласики, футуристи, символіс-
ти... Проте могутнє національне піднесення не було ви-
гідне Сталіну, який по суті реанімував СРСР у «єдину
і неділиму», був поборником імперських традицій, дес-
потизму, тоталітаризму, натхненником ідеї «соціалістич-
ного реалізму». Таку політику можна було проводити
лише в атмосфері страху, доносів, пошуків класового
ворога. Почалися фабрикації різних справ, репресії що-
до цілої плеяди талановитих письменників, поетів, дер-
жавних діячів. Сталінська гільйотина запрацювала на
Україні на повну потужність — з 1933 року. Позбавила
життя понад 500 майстрів пера, 300 кобзарів — цих со-
лов'їв України. Це була кривава драма, трагедія укра-
їнського ренесансу, наслідки якої невигойною раною
зяють на тілі України. Повернути імена загиблих у пан-
теон нашої національної культури, припасти до джерел
їхньої творчості, пам'ятати минуле заради майбутньо-
го — наш священий обов'язок. Як написав Юрій Клен
(Освальд Бургардт), один із неокласиків, що емігрував
за кордон, у своїй поемі «Прокляті роки»:
помолимось за тих, що у розлуці
Помруть, відірвані від рідних хат;
Помолимось за тих, що у розпуці
Вночі гризуть залізні штаби грат,
Що душать жаль у невимосній муці,
За тих, кого веде на страту кат.
7 — Уроки з народознавства
9?
Над ними, Господи, в небесній тверді
Простри свої долоні милосердні.
Знову лунає бентежна музика — «Реквієм» В.-А. Мо-
царта. Тепер уже головні дійові особи на вечорі — учні,
одягнені за класичним стилем: у сукні, блузи, спідниці
темного кольору.
Ведучий: Ми лише наблизилися до призабутої
літературної спадщини українського народу на уроках
рідної літератури. Наблизилися і, вражені, подивовані,
захоплені та пригнічені, зупинилися в нерішучості перед
неосяжним обширом наших трагічних втрат і наших ве-
ликих духовних надбань, уповні не виявлених через пе-
редчасну загибель їхніх творців.
Ведучий: Ми повинні підняти з темних, замуле-
них криниць насильного забуття національні скарби.
Ведучий: У 1930 році друкувалося 259 письмен-
ників України. Після 1938 року — лише 36 із них. За
приблизними даними, своєю смертю померли тільки
сім...
Ведучий: «Розстріляне відродження». У перед-
мові до антології творів українських письменників, ви-
лучених із життя, заборонених і знищених після 1933
року, літературознавець Юрій Лавриненко писав: «Зни-
щуючи й забороняючи українську радянську літературу
1917—1933 років, сучасні глуповці з якоюсь убивчою
послідовністю відкинули насамперед усе мистецьки ліп-
ше й сильніше, залишивши собі лише халтуру і слаби-
ну». Тож доторкнемось до трагічних доль окремих пое-
тів цієї сумнозвісної для України доби, їхнього високо-
го мистецтва слова.
Читець: Уривок із поеми Володимира Сосюри
«Розстріляне безсмертя».
...В вікно б'є вітер непривітний,
дощем, як снігом в час зими.
І дивляться Василь Блакитний,
І Хвильовий на мене з тьми...
Душа Миколи Куліша
крилами б'к в вікно блакитне
крізь ніч, похмуру й непривітну,
в мою поему посіпша.
Він геній був...
Пішов у небуття, як дим...
І Курбас Лесь пішов за ним.
Серця спинились їхні чулі
од голоді/, а чи від кулі...
І ті, кого любить я звик,
98
/ Кириленко, і Кулик,
що з нами йшли у даль щасливу,
і Підмогильний, і Вражливий,
що з смертю вийшли на двобій,
Кривенко, Плужник, Лісовий
стоять, мовчать у тьмі страшній...
Стоїть в очах примарне військо...
І дивляться Близько й Фальківський,
І з глибини і тишини
вітають Мисика вони..
Не чуть за вікнами сирен...
А я дивлюсь у ніч патлату...
Й заходить тихо у кімнату
Печальний Миша Иогансен...
Він теж упав від кулі ката,
лицем упав чи горілиць,
із ним упав Косинка Гриць.
«Прощай, 'матусенько, єдина!»
Я певен, що так Гриць сказав.
/ постріл тяжко заридав...
І цілували губи сина
криваву землю України...
Про них співаю я сьогодні
і про усіх, кого нема,
кого ковтнула смерті тьма...
їх кров наповнила б безодні!..
Досвітній, Епік... Любі, любі,
Хоч в пісні воскресив би вас
і той страшний, безумний час!..
Так тяжко плачу і дивлюсь
я на розстріляне безсмертя,
як на дитя убите мати...
Страшний пройшли ми, друзі, час.
Та як живі вони між нас
і будуть жить на горе кату!..
Безсмертя ж бо не розстріляти!
Голос диктора оповіщає ім'я і прізвище поета, про
якого буде вестись розповідь: Микола Зеро в.
Оператори демонструють через епідіаскоп на екран
портрет визначного діяча української культури, літера-
тури, науки. Учні запалюють свічку пам'яті.
Ведучий: Доля Миколи Зерова трагічна. Один із
найяскравіших талантів українського письменства, лю-
дина франківського взірця, всеосяжний гуманіст, поет,
критик, перекладач, історик і теоретик літератури, педа-
гог, лідер неокласиків, натхненник багатьох унікаль-
них видань»— на 45 році життя, 1935, був заарештова-
ний і звинувачений в керівництва терористичною під-
пільною організацією. З листопада 1937 року його роз-
стріляно в Соловецькій тюрмі. Як сказав поет Василь
Стус,
7* 99
Народе мій, коли тобі проститься
Крик передсмертний і тяжка сльоза
Розстріляних, замучених, забитих
По соловках, сибірах, магаданах...
Ведучий: Прагнучи прислужитися включенню
національної культури в діалог культур європейських,
Зеров наполегливо працював на перекладацькій ниві,
подав немало прикладів геніального відтворення світо-
вих поетичних шедеврів.
В е д у ч й й: Вслухаймося в імена світових класи-
ків, до творчості яких доторкнувся перекладацький та-
лант Миколи Зерова! Лукрецій, Катулл, Вергілій, Го-
рацій, Тібулл, Овідій, Пушкін, Лєрмонтов, Бунін, Брю-
сов, Купала, Міцкевич, Міріам, Петрарка, Гете, Бай-
рон, Беранже, Бодлер. І всі переклади — з мови ори-
гіналу! Воістину диво-дивнеє!
Учні читають переклад поезії О. Пушкіна «Пам'ят-
ник».
Я пам'ятник собі поставив незотлінний,
До нього вік не заросте людська тропа,
Що перед ним чоло і камінь непокліннии
Александрійського стовпа?
Ні, я не ввесь умру. У лірнім заповіті
Душа переживе видимий мій кінець,
І славен буду я, допоки в білім світі
Лишиться хоч один співець.
4
Полине гомін мій скрізь по Русі великій,
І знатиме мене усяк її язик,
1 гордий внук слов'ян, і фінн, і нині дикий
Тунгуз, і степовий калмик.
І довго житиму я в пам'яті народу,
Що добрі почуття я лірою плекав,
Що в мій суворий вік я звеличав свободу
І за подоланих, благав.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52