«Не бійтесь заглядати у словник». Яке значення
цього слова дає тлумачний словник української мови?
Беру в руки один із томів і читаю: «Шматок декоратив-
ної тканини з вишиваним або тканим орнаментом; тра-
диційно використовується для оздоблення житла, в ук-
раїнських народних обрядах».
Мабуть, найчастіше рушник використовується у
весільних обрядах. В українській мові існує чимало
фразеологізмів, пов'язаних із весільним рушником. Так>
готувати рушники, дбати рушники, подавати рушники
означає давати згоду на одруження. Ілюстрації цих
фразеологізмів знаходимо у різних жанрах фольклору,
зокрема у піснях:
Ой ти, мати, пораднице в хаті,
Порадь мене, що людям сказати:
Ой чи ж мені по рушнику дати,
Ой чи ж мені людей відказати.
«Ой приїхав козак з України».
Вернутися з рушниками — значить засватати дівчи-»
ну:
Вернулися
Люде з рушниками,
З святим хлібом обміненим...
Таку кралю висватали,
Що хоч за гетьмана,
То не сором.
Т. Шевченко. «Наймичка».
%
Ставати на рушник — брати шлюб, одружуватися:
А хто ж теє відерце дістане,
Той зо мною на рушничок стане.
«Туман яром, туман долиною».
53
І/
За давнім звичаєм, як тільки у сім'ї підростала дів-
чинка, мати змалечку привчала її вишивати рушники,
сорочки, хусточки, передаючи свій досвід:
Ой мамо, голубко, не плач, не ридай —
Готуй рушники і хустки вишивай.
Є. Гребінка.
Вишиванням займалися переважно дівчата, жінки.
Для цієї роботи використовувалась кожна зручна наго-
да: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися
довгими осінніми та зимовими вечорами, у години від-
починку від польових робіт навесні та восени. Витканий
одяг, скатерки, вишиті сорочки та рушники були свого
роду характеристикою майстерності дівчини, її працьо-
витості.
Вишивання у кожній місцевості відрізняється орна-
ментом, технікою вишивки, гамою фарб. Найхарактерні-
ші кольори — червоний і чорний. Як у Дмитра Пав-
личка:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
(Виконується пісня «Два кольори» Дмитра Павличка
і Олександра Білаша).
Рушник. Він пройшов крізь віки. І хотілося б, щоб
цей символ завше прикрашав нашу оселю, був ознакою
великої любові і незрадливості.
В українців, як і в багатьох народів світу, є свої
улюблені рослини-символи. Це тополя, барвінок, виш-
ня, верба, калина... Правду каже прислів'я: «Без верби
і калини нема України». А ще народ каже: «В'ється, як
барвінок», «Там криниця, де вербиця», «Дівка, як вер-
ба: де посадиш, там і прийметься», «Не скрізь там вода,
куди хилиться верба», «Зігнувся, як верба над водою»,
«Де не повернешся, золоті верби ростуть», «На вербі
груші, кислиці на осиці».
З давніх-давен український народ опоетизував тополю,
калину, цей цілющий кущ. Ось деякі постійні народні
порівняння:
Високий, як тополя.
Гнучка, як тополя.
Дівка, як тополя.
Одинока, як тополя у полі.
Пряма, як тополя.
Струнка, як тополя.
Гарна, як калина.
Дівчина, як калина.
Дівчина, як у лузі калина.
Розцвіла, як калина.
Стоїть, як калина при дорозі.
Цвіте, як калина.
54
— Які ви знаєте українські пісні про калину, топо-
лю? Оголошується конкурс на кращого знавця народної
пісні. Переможе той, після кого вже ніхто не назве
жодної пісні. (Учень, який згадав пісню про калину чи
тополю, повинен проспівати один куплет. Присутні
підхоплюють мелодію).
Ось деякі із пісень: «Ой є в лісі калина», «Чи я в
лузі не калина була», «Ой у лузі калина стояла», «Ой
у лузі червона калина», «Ой під калиною трава зеле-
ная», «Ой вийду я на ту гору», «Калино-малино, чого
в лузі стоїш», «Ой зацвіла червона калина», «Не шуми,
калинонька», «Ой приїхав козак з України», «Три по-
ради», «Ой чиє то жито», «Ой у полі дві тополі», «По
діброві вітер виє», «Плавай, плавай, лебедоньку».
А пригадуєте у Шевченка: «Найдеш у гаї тую ка-
лину, то пригорнись, бо я любила, моя дитино, її ко-
лись», «Зацвіла в долині червона калина, ніби засмія-
лась дівчина-дитина», «Тече вода з-під явора яром на
долину. Пишається над водою червона калина», «Сонце
гріє, вітер віє з поля на долину. Над водою гне з вер-
бою червону калину». Лесина Мавка весь час заквітчу-
ється калиновим цвітом. А коли злидні почали вима-
гати у Мавки:
Дай калину
Оту, що носиш коло серця! Дай!
Вона відповіла:
Се кров моя!
В останньому монолозі Мавка говорить до Лукаша:
Я обізвуся до них
Шелестом тихим вербової гілки,
Голосом ніжним тонкої сопілки,
Смутними росами з вітів моїх...
Або у Франка:
Червона калино, чого в лузі гнешся?
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
%
Ця рослина здавна шанована на Україні. Не було
хати, біля якої не кущувала б калина. Дівчата весною
прикрашали коси її квітами. Коли кетяги достигали, їх
чіпляли попід стріхою. У народній медицині не було
55
кращих ліків од застуди, ніж калиновий чай. Свіжі яго-
ди з медом та водою вживали при кашлях, серцевих
захворюваннях, для регулювання травлення, тиску кро-
ві. Соком очищали обличчя, щоб рум'янилось.
Калина потрібна була у численних обрядах, особ-
ливо у весільному. Коли випікали коровай, неодмінно
прихорошували його гілочками калини, квітчали весіль-
ний вінок молодої.
Чи не тому так дбайливо охороняли й доглядали у
народі калину. Наруга над нею вкривала людину гань-
бою. Дітям, аби ті не нівечили цвіту, казали: не ла-
майте калину, бо накличите мороз. Справді, калина
цвіте на кінець весни, коли вже відходять заморозки.
У поета Юрія Рибчинського та композитора Ігоря
Поклада е гарна пісня — «Три поради»: «не рубай то-
полю край дороги, може, та тополя — твоя доля, твоя
доля, світла, тополина, наче пісня журавлина», «не
стріляй у птаха на світанні, може, то любов твоя остан-
ня...» І третя порада (співає):
Не ламай калину коло хати,
Бо вона заплаче, наче мати,
І впадуть на трави на шовкові
Серця сльози колискові.
Не ламай калину, не ламай калину,
Бо вона в житті єдина.
Не ламай калину, не ламай калину —
Краще їй онуків принеси.
Тут ми бачимо художню паралель: калина — мати —
батьківщина. Так, калина — народнопоетичний символ
України. Особливо це яскраво видно у стрілецькій пісні
«Ой у лузі червона калина». Давайте всі разом заспі-
ваємо цю оптимістичну народну пісню!
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо?
Марширують наші добровольці у кривавий тан,
Визволяти наших україців з ворожих кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо?
Гей у полі ярої пшениці золотистий лан,
Розпочали Стрільці Січовії з ворогами ган!
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!
Не хилися, червона калино, рости догори,
Не журися, наша Україно, ми твої сини.
56
і
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!
Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт,
Не журися, наша Україно, маєш славний рід.
Білим цвітом червона калина уквітчається,
Славним родом наша Україна гей! гей! прославиться!
ЛІТЕРАТУРА
1. Вакулюк П. Г. Оповіді про дерева.—К.: Урожай, 1991.
2. Дмитренко Микола.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52
цього слова дає тлумачний словник української мови?
Беру в руки один із томів і читаю: «Шматок декоратив-
ної тканини з вишиваним або тканим орнаментом; тра-
диційно використовується для оздоблення житла, в ук-
раїнських народних обрядах».
Мабуть, найчастіше рушник використовується у
весільних обрядах. В українській мові існує чимало
фразеологізмів, пов'язаних із весільним рушником. Так>
готувати рушники, дбати рушники, подавати рушники
означає давати згоду на одруження. Ілюстрації цих
фразеологізмів знаходимо у різних жанрах фольклору,
зокрема у піснях:
Ой ти, мати, пораднице в хаті,
Порадь мене, що людям сказати:
Ой чи ж мені по рушнику дати,
Ой чи ж мені людей відказати.
«Ой приїхав козак з України».
Вернутися з рушниками — значить засватати дівчи-»
ну:
Вернулися
Люде з рушниками,
З святим хлібом обміненим...
Таку кралю висватали,
Що хоч за гетьмана,
То не сором.
Т. Шевченко. «Наймичка».
%
Ставати на рушник — брати шлюб, одружуватися:
А хто ж теє відерце дістане,
Той зо мною на рушничок стане.
«Туман яром, туман долиною».
53
І/
За давнім звичаєм, як тільки у сім'ї підростала дів-
чинка, мати змалечку привчала її вишивати рушники,
сорочки, хусточки, передаючи свій досвід:
Ой мамо, голубко, не плач, не ридай —
Готуй рушники і хустки вишивай.
Є. Гребінка.
Вишиванням займалися переважно дівчата, жінки.
Для цієї роботи використовувалась кожна зручна наго-
да: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися
довгими осінніми та зимовими вечорами, у години від-
починку від польових робіт навесні та восени. Витканий
одяг, скатерки, вишиті сорочки та рушники були свого
роду характеристикою майстерності дівчини, її працьо-
витості.
Вишивання у кожній місцевості відрізняється орна-
ментом, технікою вишивки, гамою фарб. Найхарактерні-
ші кольори — червоний і чорний. Як у Дмитра Пав-
личка:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
(Виконується пісня «Два кольори» Дмитра Павличка
і Олександра Білаша).
Рушник. Він пройшов крізь віки. І хотілося б, щоб
цей символ завше прикрашав нашу оселю, був ознакою
великої любові і незрадливості.
В українців, як і в багатьох народів світу, є свої
улюблені рослини-символи. Це тополя, барвінок, виш-
ня, верба, калина... Правду каже прислів'я: «Без верби
і калини нема України». А ще народ каже: «В'ється, як
барвінок», «Там криниця, де вербиця», «Дівка, як вер-
ба: де посадиш, там і прийметься», «Не скрізь там вода,
куди хилиться верба», «Зігнувся, як верба над водою»,
«Де не повернешся, золоті верби ростуть», «На вербі
груші, кислиці на осиці».
З давніх-давен український народ опоетизував тополю,
калину, цей цілющий кущ. Ось деякі постійні народні
порівняння:
Високий, як тополя.
Гнучка, як тополя.
Дівка, як тополя.
Одинока, як тополя у полі.
Пряма, як тополя.
Струнка, як тополя.
Гарна, як калина.
Дівчина, як калина.
Дівчина, як у лузі калина.
Розцвіла, як калина.
Стоїть, як калина при дорозі.
Цвіте, як калина.
54
— Які ви знаєте українські пісні про калину, топо-
лю? Оголошується конкурс на кращого знавця народної
пісні. Переможе той, після кого вже ніхто не назве
жодної пісні. (Учень, який згадав пісню про калину чи
тополю, повинен проспівати один куплет. Присутні
підхоплюють мелодію).
Ось деякі із пісень: «Ой є в лісі калина», «Чи я в
лузі не калина була», «Ой у лузі калина стояла», «Ой
у лузі червона калина», «Ой під калиною трава зеле-
ная», «Ой вийду я на ту гору», «Калино-малино, чого
в лузі стоїш», «Ой зацвіла червона калина», «Не шуми,
калинонька», «Ой приїхав козак з України», «Три по-
ради», «Ой чиє то жито», «Ой у полі дві тополі», «По
діброві вітер виє», «Плавай, плавай, лебедоньку».
А пригадуєте у Шевченка: «Найдеш у гаї тую ка-
лину, то пригорнись, бо я любила, моя дитино, її ко-
лись», «Зацвіла в долині червона калина, ніби засмія-
лась дівчина-дитина», «Тече вода з-під явора яром на
долину. Пишається над водою червона калина», «Сонце
гріє, вітер віє з поля на долину. Над водою гне з вер-
бою червону калину». Лесина Мавка весь час заквітчу-
ється калиновим цвітом. А коли злидні почали вима-
гати у Мавки:
Дай калину
Оту, що носиш коло серця! Дай!
Вона відповіла:
Се кров моя!
В останньому монолозі Мавка говорить до Лукаша:
Я обізвуся до них
Шелестом тихим вербової гілки,
Голосом ніжним тонкої сопілки,
Смутними росами з вітів моїх...
Або у Франка:
Червона калино, чого в лузі гнешся?
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
%
Ця рослина здавна шанована на Україні. Не було
хати, біля якої не кущувала б калина. Дівчата весною
прикрашали коси її квітами. Коли кетяги достигали, їх
чіпляли попід стріхою. У народній медицині не було
55
кращих ліків од застуди, ніж калиновий чай. Свіжі яго-
ди з медом та водою вживали при кашлях, серцевих
захворюваннях, для регулювання травлення, тиску кро-
ві. Соком очищали обличчя, щоб рум'янилось.
Калина потрібна була у численних обрядах, особ-
ливо у весільному. Коли випікали коровай, неодмінно
прихорошували його гілочками калини, квітчали весіль-
ний вінок молодої.
Чи не тому так дбайливо охороняли й доглядали у
народі калину. Наруга над нею вкривала людину гань-
бою. Дітям, аби ті не нівечили цвіту, казали: не ла-
майте калину, бо накличите мороз. Справді, калина
цвіте на кінець весни, коли вже відходять заморозки.
У поета Юрія Рибчинського та композитора Ігоря
Поклада е гарна пісня — «Три поради»: «не рубай то-
полю край дороги, може, та тополя — твоя доля, твоя
доля, світла, тополина, наче пісня журавлина», «не
стріляй у птаха на світанні, може, то любов твоя остан-
ня...» І третя порада (співає):
Не ламай калину коло хати,
Бо вона заплаче, наче мати,
І впадуть на трави на шовкові
Серця сльози колискові.
Не ламай калину, не ламай калину,
Бо вона в житті єдина.
Не ламай калину, не ламай калину —
Краще їй онуків принеси.
Тут ми бачимо художню паралель: калина — мати —
батьківщина. Так, калина — народнопоетичний символ
України. Особливо це яскраво видно у стрілецькій пісні
«Ой у лузі червона калина». Давайте всі разом заспі-
ваємо цю оптимістичну народну пісню!
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо?
Марширують наші добровольці у кривавий тан,
Визволяти наших україців з ворожих кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей! гей! розвеселимо?
Гей у полі ярої пшениці золотистий лан,
Розпочали Стрільці Січовії з ворогами ган!
А ми тую ярую пшеницю ізберемо,
А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!
Не хилися, червона калино, рости догори,
Не журися, наша Україно, ми твої сини.
56
і
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну гей! гей! розвеселимо!
Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт,
Не журися, наша Україно, маєш славний рід.
Білим цвітом червона калина уквітчається,
Славним родом наша Україна гей! гей! прославиться!
ЛІТЕРАТУРА
1. Вакулюк П. Г. Оповіді про дерева.—К.: Урожай, 1991.
2. Дмитренко Микола.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52