Простерся та й на груду,
Бувай здорова, родинко моя.
Не раз я у те буду.
Учень: «УЛАС САМЧУК».
«Я ставив і зараз ставлю собі досить, як на
письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем
українського простору в добі, яку сам бачу, чую, пере-
живаю... Хочу бути свідомим їх буття, щоб їх стопи
не затерлися на цій землі, щоб їх дух не розвіявся в
часі і просторі»,— писав Улас Самчук (22, с. 499).
Він і став таким літописцем свого українського на-
роду, такої тяжкої і трагічної його доби.
Відомий літературознавець з діаспори Григорій Кос-
ткж зазначав: «Через недолю свого народу і своєї бать-
ківщини він ще юнаком опинився поза межами рідного
краю. Але, одірвавшись фізично від батьківщини, він
духовно перебував з нею у повсякчасному нерозривному
зв'язку. У чужому світі він ще глибше, ще болючіше
відчував, бачив і переживав долю і воління рідного на-
роду і рідного краю. Ідея батьківщини і рідного народу
виповнювала вщерть його духовне єство, зміцнювала і
утверджувала в чужому світі його письменницький та-
лант» (22, с. 499).
Про роль і місце Уласа Самчука в історії української
літератури Степан Пінчук сказав: «Серед майстрів ук-
раїнської прози XX ст. постать Уласа Самчука чи не
найяскравіша і найсамобутніша. ...В тій галузі, яка для
нього стала справою всього життя — в живописанні ху-
дожнім словом сучасної йому української національної
історії — Самчук досягнув щонайбільших вершин» (35,
с.325).
У статті «Три роки літературного життя на емігра-
ції» *(1945—1947) Володимир Державин констатував:
«Улас Самчук, загальновизнаний корифей нашої белет-
ристичної прози 30-х років, упевнено прямує до своєї
мети — поновити велику (обсягом і задумом) повістяр-
ську прозу, перенісши її з етнографічно-побутового
або ж соціально-побутового плану на площину соборно-
національйрї та універсально-етичної проблематики»
(14, с. 580).
Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого
1905 року в с. Дермань теперішньої Рівненської обл., в
селянській родині. У книзі «Споминів і вражень»
письменник так говорить про отчий край: «Постають в
уяві батьки, діди, рід, покоління, у цій землі їх корін-
ня, у цьому повітрі їх дух, а тим самим і моє коріння,
і мій дух. Я вирвався звідсіль і пішов у світ, але я тут
побачив світ і пізнав його. Це та точка плянети, що да-
ла мені перше опертя з ембріону моєї матері і мого
батька, з атома їх духа і тіла, щоб пізніше я став час-
тиною великого, видимого космосу, буття. І саме тому
ця трчка плянети для мене така дорога» (38, с. 523).
Початкову освіту здобув у сільській школі, потім
навчався у Кременецькій гімназії, де і виявилися його
літературні уподобання. Покликаний до війська в поль-
ській армії, У. Самчук 1927 року дезертирував і неле-
гально перейшов через кордон до Німеччини. Вступив
до Бреславського (нині Вроцлавського) університету,
невдовзі переїхав до Чехословаччини і завершив нав-
чання в Українському вільному університеті (Прага,
1929—1931). Разом із Є. Маланюком був активним
автором «Літературно-наукового вісника» (Львів). З
початком другої світової війни У. Самчук з'явився в
окупованому Львові, став редактором газети «Волинь»
(Рівне). Письменник побував на Східній Україні, з
жадібністю вивчав дивний для нього світ. У повоєнні
роки став ініціатором створення нової літературної ор-
ганізації українських емігрантських письменників —
Мистецького Українського Руху (МУР) і першим його
головбю. 1947 року емігрував до Канади, а 9 липня
1987 р. помер, похований поблизу Торонто.
У. Самчук друкуватися почав рано. Перше оповідан-
ня «На старих стежках» опублікував 1926 року у вар-
шавському журналі «Наша бесіда». На початку 30-х
років вийшла друком «Волинь» — «тетралогія, роман-
епопея», «найвизначніше творче досягнення У. Самчука,
унікальний твір в українській літературі» (С. Пінчук —
35, с. 326). У центрі — художнє дослідження життя го-
ловного персонажа Володьки Довбенка — дитини, під-
літка, юнака, який крок за кроком пізнає навколишній
світ, прилучається до сільськогосподарської праці під
мудрим керівництвом хазяїна-батька; дядько навчає
його життєвої філософії, школа вводить у таємничий
безмежний світ знань, які породжують у хлопця жагу
творчості. Війна і революція, австрійці, поляки, гали-
чани, потім більшовики, козацтво УНР. Все це прохо-
дить перед нами не лише як етапи становлення особис-
тості Володьки, а й художня панорама історії. За сло-
70
вами дослідників творчості У. Самчука, «Волинь» — це
історія життя, зростання свідомости й початки культур-
но-суспільні діяльности Володьки, це збірний образ
української молодої людини кінця 20-х і початку дО-х
років. ...утверджується в нашій літературі й свідомості
як загальноукраїнський тип» (Г. Костюк, 22, с. 500).
«монументальні постаті, які вирізьбив У. Самчук у цьо-
му романі,— це народні характери, стійкі, оригінальні
особистості, не знані до того в нашому письменстві»
(С. Пінчук —35, с. 326—327).
«Роман-спалах «Марія» — найсенсаційніший із усіх
творів У. Самчука» (С. Пінчук, 25, с. 328), написаний
1933 року. Це перший твір української літератури про
голодомор в Україні, голодомор, спрямований проти
української нації, про страшний геноцид українства.
У 30-і роки письменник видав нові романи: «Гори
говорять» (про боротьбу закарпатських гуцулів за своє
соціальне та національне визволення), «Кулак» (полі-
тичне загострений роман про українське село).
Біля 40 років присвятив У. Самчук праці над най-
об'ємнішим та найпанорамнішим твором — трилогією
«Ост». «Морозів хутір» (1948) — І том, в якому змальо-
вані події 1918—1919 рр. в Україні; «Темнота»
(1957 р.)—другий роман епопеї про долю України в
Радянському Союзі; «Втеча від себе» (1982 р.) —третя
частина трилогії «Ост» про життя мільйонів українців,
котрих війна розсіяла по всьому світу, про трагедію на-
сильницької репатріації українських юнаків та дівчат
у середині 40-х років.
Етапним для У. Самчука став роман «Чого не гоїть
вогонь» (1959)—про розп'яття України між двома хи-
жаками, про трагедію людей в окупаційному режимі,
про стихійний зріст українського руху опору (УПА).
«На твердій землі» (1967 р.) — роман про життя
українців в Канаді. У. Самчук — автор трьох книжок
спогадів: «П'ять по дванадцятій», «На білому коні»,
«На коні вороному».
У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандиту-
вання Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман
«Волинь» (як і В. Винниченка за «Сонячну машину»).
Але, на жаль, їхніх імен нема серед лауреатів — через
відсутність реклами, перекладів, невміння показати
світові досягнення українських митців. Парадоксально,
але навіть материкова Україна приходить до своїх
письменників лише нині.
71
Учень: «ІММІГРАЦІЯ ДО США».
Перші українці потрапили до США ще задовго до
масової імміграції кінця XIX —початку XX ст. їхні
імена зустрічаються серед засновників колонії Джеймс-
таун у Вірджінії, серед учасників американської рево-
люції та громадянської війни. Але традиційно першим
переселенцем був Агапій Гончаренко — православний
священик з Київської губернії, знайомий Тараса Шев-
ченка. Він редагував перший американський часопис,
що містив відомості про Україну, її жителів — «Вісник
Аляски».
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52