Нещасні, прокляті батько й мати, що сплоджують
перевертнів; щасливий, непереможний народ, що поро-
джує своїх захисників і оборонців» (Борис Харчук).
Читець: Дмитро Павличко. «Між горами в доли-
нах — білі юрти».
Моголи! Моголи!
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
(Т. Шевченко),
Між горами в долинах — білі юрти,
червоних коней ходять табуни.
Монголи там живуть, а не манкурти,
*' рідне слово бережуть вони.
Якби сказав їм Бог: — Беріть півсвіту,
я вам Європу й Азію даю,
а ви мені віддайте дзвонковиту,
пісенну мову прадідну, свою,
вони сказали б: — Схаменися, Боже,
не треба нам ні Азій, ні Є в роп!
Де інструмент, що передати може
дощу шептання й туменів галоп?
То — наше слово, то — щоденне чудо,
То — сонця зір крізь каменя більмо,
то — дух народу — о всесильний Буддо! —
Все в нас бери, лиш мови не дамо!..
...А ви, мої освічені «моголи»,
нагі внучата княжої землі,
все віддали — і рідну мову, й школу —
За знак манкурта на низькім чолі.
(Учні виконують пісню на слова І. Малковича —>
«Мова наша солов'їна»).
Читець: «Любов до Батьківщини неможлива без
любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм
28
розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщи-
ни, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто до-
рожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як
добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мо-
ви ріднбї матері, якій нічого не промовляє рідне сло-
во,— це людина без роду й племені» (Василь Сухомлин-
ський).
Читець: Ганна Чубач. «Я долі дякую».
Я долі дякую, що виросла в селі
Та ще в сім'ї подільських хліборобів.
Батьки, мої і прадіди мої
Ніколи не цурались
Свого роду.
Я людям дякую, що чесними були,
Кали по правді жити научали.
Узявши з серця їхньої снаги,
Я добре знаю,
Де мої причали.
Мабуть, тому, що бавили мене
Робочими і щирими руками,
Моє життя небесне і земне,
Як журавлина пісня
Над полями.
Читець: Віктор Баранов. «До батьківської хати».
Завжди буду носити в собі
цю з дитинства знайому картину:
рідний ^простір полів,
гари, доли, моря, зелен-ліс
і село над Дніпром,
а. у ньому — велику і світлу хатину,
де пісень мені мама співала,
щоб із тими піснями я ріс.
Там — найперший мій крок,
цей початок теперішніх кроків,
там — найпершого слова биття,
із якого зросли найсвятіші, найвищі слова,
найчистіші джерела,
що вилились в дужі потоки,
од яких у хвилини бентеги
снаги мені знов прибува.
Час звіряє мене,
всі чуття мої, звагу і змогу,
час*рентгеном стає,
що просвічує совість мою аж до дна.
Від батьківської хати
ведуть навсібіч незліченні стежки і дороги,
до батьківської хати
веде звідусіль, де б не був я, дорога одна.
29
(Учні виконують пісню «Душі криниця» О. Морозо-
ва на сл. А. Демиденка).
Читець: Микола Ткач. «Слова, слова...»
Слова, слова... Вони в собі всі різні:
тривожні й тихі, радісні й сумні;
е терпеливі, є жорстокі й грізні,
лукаві й чесні, мудрі і смішні...
Не грайся словом. Є святі слова,
що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива.
Допоки розум і допоки сила.
Знайди те' слово — вічне і земне.
За часом час нам світ перестилає.
Минуще все. Лиш слово не мине
і та любов, що смертю смерть долає.
Читець: Українська література має свою могутню
класику, визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка,
Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинсько-
го, Василя Стефаника. Золоту скарбницю рідної мови
збагатили відомі майстри художнього слова — сучасні
українські письменники: Ліна Костенко, Олесь Гончар,
Павло Загребельний, Микола Вінграновський, Дмитро
Павличко, Іван Драч. Прислухаймося до чарівних зву-
ків, животворного трепету й вогню, материнської лагід-
ності ї доброти, мудрості земної, втілених у поетичне
слово.
Читець: Василь Симоненко. «Світ який».
Світ який — мереживо казкове!..
Світ який — ні краю ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого ,лиця.
Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурунений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!
Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любові, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе,
Хвилями прадавнього Дніпра.
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам —
Все одно ті скарби по краплині
Я тобі закохано віддам.
(Учні виконують пісню «Виростеш ти, сину» на сл.
В. Симоненка).
зо
Читець: Ліна Костенко. «Доля» / Костенко Ліна.
Вибране.—К.: Дніпро, 1989.—С. 34).
Читець: Микола Дмитренко. «І знов село».
/ я згадав своє село.
І. Ф р а нко
/ знов село — душа моя, розрада,
Пракорінь мій, колиска й джерело,
Журлива пісня і колюча правда,
Мій хліб і сіль, добро моє і зло.
В тобі, село, поєднане все суще —
Лише б зумів збагнути хоч на мить,
Ввійти у тебе — таємничу пущу,
І винести на крилах спрагу жить.
Село моє, обшарпане вітрами,
З усіх боків розп'яте на хресті,
Ти всім прощаєш, наче дітям мама,
Хоча вони далеко не святі.
Ти пригортаєш з Криму і Сибіру,
З Камчатки, Грузії, Прибалтики й Карпат
Дітей своїх... Та хто з них знає міру,
Вивозячи любов із рідних хат?
Тебе розсмикують по слову, по жарині,
Аби в далеких мандрах розтрясти,
А ти пісні ховаєш в домовині
Й танцюєш брейк. І пусткою хати.,.
А я, село моє, везу усе до тебе —
Любов і жар, і пісню, що зберіг,
Бо ти мені дало таку потребу:
Вертатися з усіх своїх доріг.
Не соромно упасти вдома ниць
Перед святою хлібною землею:
Я воду пив із багатьох криниць,
Любов черпав із неї однієї!
(Виконується пісня «Два кольори» О. Білаша на сл.
Д. Павличка).
ЛІТЕРАТУРА
1. Баранов Віктор. Народження полум'я. Поезії.— К.: Рад.
письменник, 1978.
2. Дмитренко Микола. Мандрівник: Поезії.— К., 1994.
3. Костенко Ліна. Вибране.— К.: Дніпро, 1989.
4. Куценко Петро. Манливе світло днів непроминулих: Поезії.—
К.: Рад. письменник, 1986.
5. Мово рідна, слово рідне!.. Вірші, поеми, статті:— К.: Весел-
ка, 1989.
6. Найдорожчий скарб. Слово про рідну мову. Поезії, висло-
ви.—К.: Рад. письменник, 1990.
7. Олесь Олександр. Твори в двох томах.— Т. 1.— К.г Дніпро,
1990.
8. Павличко Дмитро. Вибрані твори в двох томах.— Т. 1.— К.:
Дніпро, 1979.
31
9. Симоненко Василь. Лебеді материнства: Поезія, проза.—
К.: Молодь, 1981.
10. Сухомлинський В. О. Слово рідної мови // УМЛШ, 1987.—
№ 7,
11. Ткач Микола. Дзвони скляної гори: Поезії.— К.: Українсь-
кий письменник, 1992.
12. Харчук Борис. Слово і народ // Прапор, 1988.— № 10.
13. Чубач Ганна. Відкрию таємницю: Вірші та поеми.—К.: Мо-
лодь, 1989.
14. Чуєш, брате мій... Репертуарний збірник. Товариство «Ук-
раїна».—К., 1986.
Г. К. ДМИТРЕНКО.
МИ МАТІР
НАЗИВАЄМО СВЯТОЮ
Є в світі одне слово, перед яким усі народи низько
схиляють голови. Це слово — Мати.
Кожна людина і кожний народ мають свої святощі.
До цих святощів зараховуємо й пошану до матері. Вона
дала нам життя, виростила й виховала. День Матері —
загальне свято для всіх. По церквах відправляють Бо-
гослужіння, відбуваються святкові концерти, цей день
приносить пробудження щирих почувань у серці кожного
на згадку про свою матір. День Матері — це злука
сердець дітей із серцями живих чи вмерлих матерів. В
цей день діти стараються зробити приємність своїй ма-
тері, обдарувати її квітами і подарунками.
Коротке це слово — мама, але які надлюдські глиби-
ни скарбів містить воно в собі!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52