Нерiдко бувау так, що пiсля укладення договору приймауться
законодавчий акт, який передбачау iншi правила, нiж тi, що ними
керувалися сторони при укладеннi договору, i цi новi правила
погiршують становище однiує чи обох сторiн договору. В Законi
<Про оренду майна державних пiдприумств та органiзацiй> (пункт
З ст. 11) на цей випадок передбачено, що умови договору оренди
зберiгають свою силу на весь строк дiє договору i тодi, коли пiсля
його укладення законодавством установлено правила, якi по-
гiршують становище орендаря. Проте це положення стосууться
лише орендних вiдносин i не поширюуться на iншi види дого-
ворiв. Доцiльно було б мати норму загального характеру про те,
що коли пiсля укладення договору новий законодавчий акт пе-
редбачау iншi правила, нiж тi, що ними керувалися сторони при
укладеннi договору, умови ранiше укладеного договору зберiга-
ють чиннiсть, крiм випадкiв, коли в законодавчому актi зазначе-
но, що його дiя поширюуться й на вiдносини, якi виникли з
ранiше укладених договорiв.
Змiст договору, тобто сукупнiсть передбачених у ньому умов,
завжди визначауться угодою сторiн. Проте воля i волевиявлення
учасникiв договору формуються насамперед пiд впливом при-
писiв норм права, якi мiстять абстрактну модель взаумовiдносин
сторiн. Договiр же у iндивiдуальним правовим актом, у якому
абстрактна модель стосункiв осiб, окреслена в загальних рисах у
законi, наповнюуться конкретним змiстом, набувау своує <плотi
i кровi>. Ось чому в договорi немау потреби дублювати поло-
ження, якi у звичайними i передбаченi у вiдповiдних норматив-
них актах (наприклад, про вiдповiдальнiсть за порушення умов
договору), оскiльки сторони повиннi керуватися ними незалеж-
но вiд того, чи включенi вони в договiр, чи нi.
На визначення змiсту договорiв можуть впливати й адмiнiст-
ративнi акти, зокрема державнi замовлення. Так обовязковими
у акти прикрiплення покупцiв до постачальникiв при укладеннi
ними договорiв на поставку товарiв за мiждержавними (у межах
СНД) економiчними звязками.
37
У визначеннi змiсту договорiв, якi укладаються мiж органiза-
цiями або мiж органiзацiями i громадянами, важливу роль вiдiгра-
ють типовi, або взiрцевi, договори. Зазначенi у цих договорах
умови вважаються зразковими. Типовi, або взiрцевi, договори у
передусiм унiфiкованим засобом (взiрцем), що забезпечуу одна-
кове оформлення конкретних договiрних вiдносин. Крiм того,
типовий договiр - це своурiдний нормативно-правовий акт, який
заповнюу правове регулювання певноє сфери господарських
вiдносин через недостатну врегулювання єх актами вищоє юри-
дичноє сили.
Типовi, або взiрцевi, договори часто використовуються при ук-
ладеннi так званих публiчних договорiв i договорiв про приуднан-
ня. Публiчний договiр у узагальненим поняттям договорiв, що
укладаються в рiзних сферах обслуговування громадян i юри-
дичних осiб (роздрiбна торгiвля, перевезення транспортом за-
гального користування, послуги звязку, медичне, готельне, бан-
кiвське обслуговування тощо).
Публiчним визнауться договiр, в якому однiую iз сторiн у
пiдприумець, що взяв на себе обовязок здiйснювати продаж то-
варiв, виконання робiт або надання послуг кожному, хто до ньо-
го звертауться. При цьому цiна товарiв (робiт, послуг) а також
iншi умови публiчного договору встановлюються однаково для
всiх споживачiв, крiм випадкiв, коли законодавчими актами до-
пускауться надання пiльг для окремих категорiй споживачiв.
Пiдприумець не повинен вiддавати переваги однiй особi перед
iншою щодо укладення публiчного договору, крiм випадкiв, пе-
редбачених законодавчими актами. Вiдмова пiдприумця вiд ук-
ладення публiчного договору при наявностi у нього можливос-
тей надання споживачевi вiдповiдних товарiв або послуг не до-
пускауться. Затверджуючи правила, що у обовязковими або ре-
комендуються сторонам при укладеннi та виконаннi публiчних
договорiв (типовi або взiрцевi договори, положення тощо),
вiдповiднi державнi органи певною мiрою забезпечують
вiдповiднiсть змiсту конкретних договорiв чинному законодав-
ству.
Договором про приуднання визнауться договiр, умови якого ви-
значенi однiую iз сторiн у формулярах або iнших стандартних
формах i можуть бути прийнятi другою стороною тiльки шляхом
приуднання до запропонованого договору в цiлому. Сторона,
яка приудналася до договору, може вимагати розiрвання або змiни
договору i вiдшкодування заподiяних єй збиткiв, якщо договiр
про приуднання, хоч i не суперечить законодавчим актам, але
позбавляу цю сторону звичайно надаваних єй прав, виключау чи
38
обмежуу вiдповiдальнiсть другоє сторони за порушення зооов я-
зань або мiстить iншi явно обтяжливi умови для сторони, яка
приудналася до договору. При цьому вважауться, що сторона,
яка приудналась, виходячи iз своєх розумних iнтересiв, не прий-
няла б цих умов при наявностi у неє можливостi брати участь у
визначеннi умов договору. Якщо вимоги щодо змiни або розi-
рвання договору предявленi стороною, що приудналася до до-
говору у звязку iз здiйсненням своує пiдприумницькоє дiяль-
ностi, сторона, яка надала договiр для приуднання, може вiдмо-
вити у задоволеннi цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка
приудналась, знала або повинна була знати, на яких умовах ук-
ладау договiр.
При укладеннi договорiв, а найчастiше при єх виконаннi i ви-
рiшеннi спорiв, повязаних з порушенням договiрних зобовя-
зань, виникау потреба у зясуваннi змiсту договору в цiлому або
окремих його умов, тобто в тлумаченнi договору. Росiйське ци-
вiльне законодавство початку XX ст. передбачало можливiсть
буквального тлумачення договору, коли його змiст визначався
iз словесного значення термiнiв, навiть якщо з усiх обставин
було видно, що змiст договору не вiдповiдау справжнiм намiрам
контрагентiв. i лише в разi сумнiву, викликаного словесним ро-
зумiнням, законодавство давало право суду зясувати змiст дого-
вору, виходячи з намiрiв сторiн та єхньоє доброє совiстi. На вiдмiну
вiд росiйського, французьке законодавство встановило головне
правило тлумачення договорiв, виходячи iз загального намiру
сторiн.
У чинному цивiльному законодавствi немау положень, якi б
визначали пiдходи до тлумачення договорiв. Зокрема, суди при
розглядi спорiв виходять з норм Цивiльно-процесуального ко-
дексу, якi зобовязують єх до всебiчного зясування дiйсних прав
i взаумин сторiн, до встановлення справжнього змiсту тексту до-
говору, поданого сторонами до розгляду.
Оскiльки договiр набувау все бiльшоє ваги в регулюваннi вiдно-
син ринковоє економiки i потреба в тлумаченнi договорiв сами-
ми сторонами або органами, якi покликанi вирiшувати цивiль-
но-правовi спори, виникау дедалi частiше, доцiльно було б пе-
редбачити в Цивiльному кодексi Украєни норму про тлумачення
угод (договорiв). При тлумаченнi угоди суд, арбiтражний або тре-
тейський суд беруть до уваги буквальне значення виразiв, що в
нiй мiстяться. Якщо буквальне значення якоєсь умови угоди не-
зрозумiле, його встановлюють шляхом порiвняння цiує умови з
iншими умовами i розумiнням угоди в цiлому. Якщо таким шля-
хом тлумачення не вдауться встановити змiст угоди, то зясову-
39
ють дiйсну спiльну волю сторiн з урахуванням мети угоди.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161