Якщо внаслiдок пошкодження, за яке автотранспортна орга-
нiзацiя несе вiдповiдальнiсть, якiсть вантажу або багажу змiни-
лась настiльки, що вiн не може бути використаний за прямим
призначенням, одержувач вправi вiдмовитись вiд вантажу i ви-
магати вiдшкодування за його втрату. Коли втрачений вантаж
буде згодом знайдено, одержувач мау право вимагати видачi йому
цього вантажу чи багажу, повернувши вiдшкодування, одержане
за його втрату або нестачу.
Майже аналогiчно вирiшувалось питання про розмiри вiдповi-
дальностi перевiзника за втрату, нестачу або пошкодження ван-
тажу й на iнших видах транспорту (ст.151 Статуту залiзниць,
211
ст.179 Кодексу торговельного мореплавства, ст.93 Повiтряного
кодексу Украєни, ст.195 Статуту внутрiшнього водного транс-
порту).
При втратi чи нестачi вантажу перевiзник, крiм вiдшкодуван-
ня дiйсноє вартостi або оголошеноє цiнностi вантажу, повертау
плату за перевезення, одержану за втрачений вантаж, якщо вона
не входила у цiну цього вантажу. В разi використання вантажу
залiзницею для своєх потреб вона вiдшкодовуу вартiсть вантажу
в подвiйному розмiрi.
Вiдповiдно до частини третьоє статтi 13 Закону Украєни <Про
транспорт> пiдприумства транспорту вiдповiдають за втрату, не-
стачу, псування i пошкодження прийнятого для перевезення ван-
тажу та багажу у розмiрi фактичноє шкоди, якщо вони не дове-
дуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не
з єх вини.
Отже, обсяг вiдповiдальностi перевiзника за втрату, нестачу,
псування або пошкодження вантажу тепер розширено, адже крiм
вартостi втраченого, зiпсованого вантажу i вартостi нестачi, а
також вiдповiдноє суми перевiзноє плати, з нього можуть бути
стягнутi й iншi фактичнi збитки, яких зазнав одержувач. Однак
ця вiдповiдальнiсть залишауться обмеженою, бо неодержанi до-
ходи в цих зобовязаннях не вiдшкодовуються.
Як зазначалось ранiше, перевезення вантажу морським транс-
портом повязане з рiзними непередбаченими обставинами (не-
безпеками й випадковостями), що нерiдко завдають шкоди суд-
ну чи вантажу. iнодi треба навмисно вдаватись до витрат або
пожертв, щоб врятувати судно й решту вантажу (наприклад, ви-
кинути за борт вантаж, який сам загорiвся). Такi збитки можуть
бути визнанi загальною чи окремою аварiую.
Вiдповiдно до статтi 277 Кодексу торговельного мореплавства
загальною аварiую визнаються збитки, яких зазнають внаслiдок
надзвичайних витрат i пожертв, здiйснених з намiром i розумно
для рятування судна, фрахта i вантажу вiд спiльноє для них небез-
пеки. Так, до загальноє аварiє вiдносяться збитки, заподiянi судну
або вантажу навмисною посадкою судна на мiлину або гасiнням
пожежi на суднi тощо. Перелiк обставин, за яких збитки можуть
бути загальною аварiую, визначено в статтях 279 та 280 Кодексу
торговельного мореплавства. Загальна аварiя розподiляуться мiж
судном, фрахтом i вантажем вiдповiдно до єхньоє вартостi. Про-
порцiйний розподiл загальноє аварiє мiж учасниками перевезення
застосовууться й у тому разi, коли небезпека, що викликала над-
звичайнi витрати або жертви, виникла з вини одного з учасникiв
договору морського перевезення чи третьоє особи.
212
Проте зазначений розподiл не позбавляу учасникiв загальноє
аварiє права на стягнення з вiдповiдальноє особи понесених
збиткiв (ст.281 Кодексу торговельного мореплавства). Для цього
спочатку встановлюуться наявнiсть загальноє аварiє. Розрахунок
єє розподiлу (диспаша) проводиться за заявою зацiкавлених осiб
диспашерами, якi володiють знаннями та досвiдом у галузi морсь-
кого права. За складення диспашi береться збiр. Розмiр його
включауться в диспашу i розподiляуться мiж усiма зацiкавлени-
ми особами пропорцiйно часткам єхньоє участi у загальнiй аварiє.
Витрати та пожертви, що не мають ознак загальноє аварiє, ви-
знаються окремою аварiую. До неє вiдносяться: збитки й втрати,
понесенi судном або вантажем внаслiдок продовження трива-
лостi рейсу (вiд простою, змiни цiн тощо); вартiсть викинутого
за борт вантажу, який самозайнявся, чи вантажу, що перевозив-
ся на суднi всупереч правилам i звичаям торговельного море-
плавства, та iншi (ст.294, 295 Кодексу торговельного мореплав-
ства). Окрема аварiя не пiдлягау розподiловi мiж судном, фрах-
том i вантажем. Збитки несе або той, хто єх потерпiв, або той, на
кого падау вiдповiдальнiсть за єх заподiяння.
Перевiзник несе вiдповiдальнiсть за прострочення поставки ван-
тажу, якщо не доведе, що прострочення сталося не з його вини
(частина друга ст.364 ЦК Украєни). Вiдповiдальнiсть за простро-
чення настау у формi неустойки (штрафу), розмiр якоє залежить
вiд перевiзноє плати i тривалостi прострочення. Так, на залiз-
ничному транспортi цей штраф сплачууться у розмiрах вiд 15 до
75%, внутрiшньоводному - вiд 10 до 50%, повiтряному - вiд 5
до 50% плати за перевезення (ст.153 Статуту залiзниць, ст.188
Статуту внутрiшнього водного транспорту, ст.94 Повiтряного
кодексу Украєни). За прострочення в доставцi вантажу при
мiжмiських перевезеннях автотранспортнi органiзацiє сплачують
одержувачам штраф у розмiрi 12% перевiзноє плати за кожну
добу прострочення, але не бiльше 60% цiує плати (ст.138 Статуту
автомобiльного транспорту).
За договором на перевезення вантажу у прямому змiшаному
сполученнi вiдповiдальнiсть за прострочення несе перевiзник того
виду транспорту, з вини якого затримано доставку вантажу. Проте
вимога щодо сплати штрафiв за прострочення предявляуться до
перевiзника, який здау вантаж одержувачевi у пунктi призна-
чення.
Якщо прострочення у доставцi вантажу призвело до його псу-
вання чи загибелi, то перевiзник, крiм неустойки за прострочен-
ня, повинен вiдшкодувати заподiянi ним збитки у межах вартостi
зiпсованого або втраченого вантажу i перевiзноє плати, що на нього
213
припадау. iншi збитки, що виникли в одержувача внаслiдок про-
строчення доставки вантажу, перевiзник не вiдшкодовуу.
Транспортними статутами (кодексами) передбачауться майно-
ва вiдповiдальнiсть вiдправникiв та одержувачiв за неналежне
виконання обовязкiв, якi передують чи необхiднi для укладен-
ня договору перевезення конкретного вантажу або завершують
перевiзний процес. Наприклад, за неправильне зазначення у на-
кладнiй найменування вантажу або за предявлення вантажу, який
заборонено до перевезення чи потребуу особливих запобiжних
заходiв, з вiдправника стягуються штраф i заподiянi перевiзни-
ковi збитки (ст.155 Статуту залiзниць, ст.198 Статуту внутрiш-
нього водного транспорту). Вiдправник та одержувач вiдповiда-
ють за простiй вагонiв або iнших транспортних засобiв, поданих
пiд навантаження чи розвантаження. Вони звiльняються вiд спла-
ти штрафу за простiй, якщо вiн був викликаний стихiйними яви-
щами, аварiую на пiдприумствi, а також у разi подачi залiзницею
вагонiв (контейнерiв) у кiлькостi, що перевищуу максимальну
переробну технiчну здатнiсть пунктiв навантаження або розван-
таження в одержувача чи вiдправника (ст.158 Статуту залiзниць,
ст.144 Статуту автомобiльного транспорту).
За пошкодження вагонiв (суден) вiдправник або одержувач
сплачують штраф: на залiзничному транспортi у розмiрi пяти-
кратноє, на рiчковому - трикратноє вартостi ремонту пошкод-
жених (втрачених) частин, а також вiдшкодовують збитки, по-
несенi перевiзником внаслiдок пошкодження рухомого складу,
перевантаження вантажу на iнший засiб (ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161