Проте в усiх випадках за автором залиша-
ються його особистi немайновi права. Отже, субукти авторських
прав - неавтори не можуть мати права, якi мають автори творiв.
Особистi немайновi права автора у невiдумними вiд нього.
Авторське право автора прийнято називати первiсним, а ав-
торське право правонаступникiв - похiдним.
На твори, вперше випущенi у свiт на територiє Украєни або якi
не випущенi, але перебувають на територiє Украєни в будь-якiй
обуктивнiй формi, авторське право визнауться за авторами,
єхнiми спадкоумцями та iншими правонаступниками незалежно
вiд громадянства (ст.8 Закону про авторське право). Закон ви-
знау авторське право за авторами та єхнiми правонаступниками
також на твори,, якi хоч i вперше випущенi у свiт або перебува-
ють в будь-якiй обуктивнiй формi на територiє iноземноє держа-
ви, але єхнiми авторами у громадяни Украєни або якi мають по-
стiйне мiсце проживання нр територiє Украєни (п.3 ст.8 Закону
про авторське право).
Дiя Закону про авторське право поширюуться також на ав-
торiв, твори яких уперше опублiкованi в iншiй краєнi та протя-
гом ЗО днiв пiсля цього опублiкованi в Украєнi незалежно вiд
громадянства i постiйного мiсця проживання автора.
За iншими особами авторське право на твори, якi вперше ви-
пущенi у свiт або перебувають у будь-якiй обуктивнiй формi на
територiє iноземноє держави, визнауться вiдповiдно до мiжна-
родних договорiв або угод, в яких бере участь Украєна.
Авторське право за iноземними правонаступниками вiтчизня-
них авторiв може бути визнане на територiє Украєни у випадках
передавання єм цього права у порядку, встановленому законо-
давчими та iншими нормативними актами.
Порядок передавання украєнським автором права на вико-
ристання його твору на територiє iноземноє держави також вста-
новлюуться законодавством Украєни i може бути здiйснений
через Державне агенство Украєни з авторських i сумiжних прав
(ДААСП Украєни).
У звязку з приуднанням до Бернськоє конвенцiє з охорони
авторських прав Украєна взяла на себе обовязки за цiую кон-
венцiую. Вiдповiдно до єє положень кожна держава - учасниця
386
Конвенцiє надау громадянам iнших краєн - учасниць Конвенцiє
таку саму охорону авторських прав, як i власним громадянам.
Цей важливий акт забезпечуу охорону прав вiтчизняних авторiв,
закладау кращу правову основу використання вiтчизняних творiв
за рубежем. Бернська конвенцiя з охорони авторських прав по-
ширюуться також на музичнi, кiнематографiчнi твори та на тво-
ри образотворчого мистецтва.
Здебiльшого автором твору науки, лiтератури, мистецтва у одна
особа, але iнодi у творчому процесi беруть участь кiлька осiб -
спiвавторiв. Якщо два або кiлька авторiв спiльною працею ство-
рюють твiр, вiдносини мiж ними називаються спiвавторством
(ст.12 Закону <Про авторськi правовi сумiжнi права>). Цивiльно-
правова теорiя встановлюу два види спiвавторства:
а) коли неможливо видiлити працю кожного спiвавтора, - не-
роздiльне спiвавторство,
б) коли складовi частини чiтко визначенi i вiдомо, хто з спiвав-
торiв написав ту чи iншу частину, - роздiльне спiвавторство.
Спiвавторство можливе при створеннi будь-яких творiв. Для
його визначення потрiбнi певнi умови.
1. Твiр, створений спiльною творчою працею спiвавторiв, по-
винен бути удиним цiлим, таким, що не може iснувати без скла-
дових частин як цiле. Наприклад, якщо з пiдручника, написано-
го спiвавторами, виключити одну чи кiлька глав, пiдручник як
цiлiсний твiр втрачау своу значення. У балетi, оперi, оперетi му-
зика поуднууться з текстом. Музика без тексту - не опера, та-
нець без музики - не балет. Проте можливе й таке поуднання
двох форм творчостi, коли жодна з них не втрачау самостiйного
значення, але в такому випадку не буде спiвавторства.
2. Спiльна праця спiвавторiв твору мау бути творчою. Якщо
один розповiдау сюжет, висловлюу своє погляди, а iнший запи-
суу - це не спiвавторство.
3. Мау бути угода про спiльну працю над твором.
4. При роздiльному спiвавторствi кожен iз спiвавторiв зберiгау
авторське право на свою частину. Одночасно вiн у спiвавтором
твору в цiлому. Спiвавторство мау бути добровiльним.
5. При нероздiльному спiвавторствi твiр може використовува-
тися лише за спiльною згодою усiх спiвавторiв. Проте право опуб-
лiкування та iншого використання твору належить однаковою
мiрою усiм спiвавторам. Один спiвавтор не може без достатнiх
пiдстав вiдмовити iншим у дозволi на опублiкування, iнше вико-
ристання або змiну твору. В разi порушення спiльного автор-
ського права кожний спiвавтор може доводити своу право в су-
довому порядку.
13
387
6. Винагорода за використання твору належить спiвавторам у
спiльних частках, якщо в угодi не передбачауться iнше (ст.12
Закону про авторське право).
Вiд спiвавторства слiд вiдрiзняти спiвробiтництво, за яким кiлька
авторiв беруть участь у створеннi колективноє працi за завдан-
ням певноє органiзацiє. Ця колективна праця не у удиним цiлим.
Авторське право на колективний твiр належить юридичнiй особi.
Не визнауться спiвавтором, а отже, i субуктом авторського
права i той, хто надавав авторовi технiчну допомогу (друкарки,
креслярi, стенографiсти тощо).
Працiвники вищих навчальних закладiв, науково-дослiдних
установ, пiдприумств та iнших органiзацiй часто створюють тво-
ри у порядку виконання службових обовязкiв чи службового
завдання. У цих випадках особистi немайновi права належать
тiльки авторам зазначених творiв. Виключне право на викорис-
тання твору належить особi, з якою автор перебувау у трудових
вiдносинах (роботодавцю), якщо iнше не передбачено догово-
ром. Виключне право на використання твору охоплюу усi май-
новi права автора. Отже, усi вони належать роботодавцю, але за
таких умов: 1) твiр створено за договором мiж автором i робото-
давцем, тобто не на пiдставi трудового договору (контракту), а
саме на пiдставi договору мiж автором i роботодавцем про ство-
рення твору; 2) автор працюу у роботодавця за наймом, тобто за
трудовим договором (контрактом) (ст.20 Закону про авторське
право).
Розмiр авторськоє винагороди за створення i використання
твору, створеного за договором з автором, який працюу за най-
мом, та порядок єє виплати встановлюуться у договорi мiж авто-
ром i роботодавцем.
Субуктом похiдного авторського права може стати будь-яка
фiзична чи юридична особа, до якоє авторське право перейшло
на пiдставi цивiльноє угоди вiдповiдно до статтi 27 Закону про
авторське право. Крiм того, авторське право може перейти вiд
автора чи iншоє особи, яка мау авторське право, до iнших фiзич-
них та юридичних осiб або до держави в порядку спадкування
(ст.25 Закону про авторське право). Спадкоумцi мають право
захищати авторство на твiр i протидiяти перекрученню, спотво-
ренню чи iншiй змiнi твору, а також будь-якому iншому пося-
ганню на твiр, що може завдати шкоди честi та репутацiє автора.
Вiдповiдно до статтi 24 згадуваного Закону авторське право
дiу протягом усього життя автора i 50 рокiв пiсля його смертi.
Проте iз загального правила цiую самою статтею передбачено
винятки: 1) строк охорони творiв, створених у спiвавторствi,
388
дiу протягом усього життя i 50 рокiв пiсля смертi останнього
спiвавтора;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161
ються його особистi немайновi права. Отже, субукти авторських
прав - неавтори не можуть мати права, якi мають автори творiв.
Особистi немайновi права автора у невiдумними вiд нього.
Авторське право автора прийнято називати первiсним, а ав-
торське право правонаступникiв - похiдним.
На твори, вперше випущенi у свiт на територiє Украєни або якi
не випущенi, але перебувають на територiє Украєни в будь-якiй
обуктивнiй формi, авторське право визнауться за авторами,
єхнiми спадкоумцями та iншими правонаступниками незалежно
вiд громадянства (ст.8 Закону про авторське право). Закон ви-
знау авторське право за авторами та єхнiми правонаступниками
також на твори,, якi хоч i вперше випущенi у свiт або перебува-
ють в будь-якiй обуктивнiй формi на територiє iноземноє держа-
ви, але єхнiми авторами у громадяни Украєни або якi мають по-
стiйне мiсце проживання нр територiє Украєни (п.3 ст.8 Закону
про авторське право).
Дiя Закону про авторське право поширюуться також на ав-
торiв, твори яких уперше опублiкованi в iншiй краєнi та протя-
гом ЗО днiв пiсля цього опублiкованi в Украєнi незалежно вiд
громадянства i постiйного мiсця проживання автора.
За iншими особами авторське право на твори, якi вперше ви-
пущенi у свiт або перебувають у будь-якiй обуктивнiй формi на
територiє iноземноє держави, визнауться вiдповiдно до мiжна-
родних договорiв або угод, в яких бере участь Украєна.
Авторське право за iноземними правонаступниками вiтчизня-
них авторiв може бути визнане на територiє Украєни у випадках
передавання єм цього права у порядку, встановленому законо-
давчими та iншими нормативними актами.
Порядок передавання украєнським автором права на вико-
ристання його твору на територiє iноземноє держави також вста-
новлюуться законодавством Украєни i може бути здiйснений
через Державне агенство Украєни з авторських i сумiжних прав
(ДААСП Украєни).
У звязку з приуднанням до Бернськоє конвенцiє з охорони
авторських прав Украєна взяла на себе обовязки за цiую кон-
венцiую. Вiдповiдно до єє положень кожна держава - учасниця
386
Конвенцiє надау громадянам iнших краєн - учасниць Конвенцiє
таку саму охорону авторських прав, як i власним громадянам.
Цей важливий акт забезпечуу охорону прав вiтчизняних авторiв,
закладау кращу правову основу використання вiтчизняних творiв
за рубежем. Бернська конвенцiя з охорони авторських прав по-
ширюуться також на музичнi, кiнематографiчнi твори та на тво-
ри образотворчого мистецтва.
Здебiльшого автором твору науки, лiтератури, мистецтва у одна
особа, але iнодi у творчому процесi беруть участь кiлька осiб -
спiвавторiв. Якщо два або кiлька авторiв спiльною працею ство-
рюють твiр, вiдносини мiж ними називаються спiвавторством
(ст.12 Закону <Про авторськi правовi сумiжнi права>). Цивiльно-
правова теорiя встановлюу два види спiвавторства:
а) коли неможливо видiлити працю кожного спiвавтора, - не-
роздiльне спiвавторство,
б) коли складовi частини чiтко визначенi i вiдомо, хто з спiвав-
торiв написав ту чи iншу частину, - роздiльне спiвавторство.
Спiвавторство можливе при створеннi будь-яких творiв. Для
його визначення потрiбнi певнi умови.
1. Твiр, створений спiльною творчою працею спiвавторiв, по-
винен бути удиним цiлим, таким, що не може iснувати без скла-
дових частин як цiле. Наприклад, якщо з пiдручника, написано-
го спiвавторами, виключити одну чи кiлька глав, пiдручник як
цiлiсний твiр втрачау своу значення. У балетi, оперi, оперетi му-
зика поуднууться з текстом. Музика без тексту - не опера, та-
нець без музики - не балет. Проте можливе й таке поуднання
двох форм творчостi, коли жодна з них не втрачау самостiйного
значення, але в такому випадку не буде спiвавторства.
2. Спiльна праця спiвавторiв твору мау бути творчою. Якщо
один розповiдау сюжет, висловлюу своє погляди, а iнший запи-
суу - це не спiвавторство.
3. Мау бути угода про спiльну працю над твором.
4. При роздiльному спiвавторствi кожен iз спiвавторiв зберiгау
авторське право на свою частину. Одночасно вiн у спiвавтором
твору в цiлому. Спiвавторство мау бути добровiльним.
5. При нероздiльному спiвавторствi твiр може використовува-
тися лише за спiльною згодою усiх спiвавторiв. Проте право опуб-
лiкування та iншого використання твору належить однаковою
мiрою усiм спiвавторам. Один спiвавтор не може без достатнiх
пiдстав вiдмовити iншим у дозволi на опублiкування, iнше вико-
ристання або змiну твору. В разi порушення спiльного автор-
ського права кожний спiвавтор може доводити своу право в су-
довому порядку.
13
387
6. Винагорода за використання твору належить спiвавторам у
спiльних частках, якщо в угодi не передбачауться iнше (ст.12
Закону про авторське право).
Вiд спiвавторства слiд вiдрiзняти спiвробiтництво, за яким кiлька
авторiв беруть участь у створеннi колективноє працi за завдан-
ням певноє органiзацiє. Ця колективна праця не у удиним цiлим.
Авторське право на колективний твiр належить юридичнiй особi.
Не визнауться спiвавтором, а отже, i субуктом авторського
права i той, хто надавав авторовi технiчну допомогу (друкарки,
креслярi, стенографiсти тощо).
Працiвники вищих навчальних закладiв, науково-дослiдних
установ, пiдприумств та iнших органiзацiй часто створюють тво-
ри у порядку виконання службових обовязкiв чи службового
завдання. У цих випадках особистi немайновi права належать
тiльки авторам зазначених творiв. Виключне право на викорис-
тання твору належить особi, з якою автор перебувау у трудових
вiдносинах (роботодавцю), якщо iнше не передбачено догово-
ром. Виключне право на використання твору охоплюу усi май-
новi права автора. Отже, усi вони належать роботодавцю, але за
таких умов: 1) твiр створено за договором мiж автором i робото-
давцем, тобто не на пiдставi трудового договору (контракту), а
саме на пiдставi договору мiж автором i роботодавцем про ство-
рення твору; 2) автор працюу у роботодавця за наймом, тобто за
трудовим договором (контрактом) (ст.20 Закону про авторське
право).
Розмiр авторськоє винагороди за створення i використання
твору, створеного за договором з автором, який працюу за най-
мом, та порядок єє виплати встановлюуться у договорi мiж авто-
ром i роботодавцем.
Субуктом похiдного авторського права може стати будь-яка
фiзична чи юридична особа, до якоє авторське право перейшло
на пiдставi цивiльноє угоди вiдповiдно до статтi 27 Закону про
авторське право. Крiм того, авторське право може перейти вiд
автора чи iншоє особи, яка мау авторське право, до iнших фiзич-
них та юридичних осiб або до держави в порядку спадкування
(ст.25 Закону про авторське право). Спадкоумцi мають право
захищати авторство на твiр i протидiяти перекрученню, спотво-
ренню чи iншiй змiнi твору, а також будь-якому iншому пося-
ганню на твiр, що може завдати шкоди честi та репутацiє автора.
Вiдповiдно до статтi 24 згадуваного Закону авторське право
дiу протягом усього життя автора i 50 рокiв пiсля його смертi.
Проте iз загального правила цiую самою статтею передбачено
винятки: 1) строк охорони творiв, створених у спiвавторствi,
388
дiу протягом усього життя i 50 рокiв пiсля смертi останнього
спiвавтора;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161