На наш погляд, iснування
даного винятку в цивiльному судочинствi не у виправданим.
Глава
IV
ЦИВiЛЬНi ПРОЦЕСУАЛЬНi
ПРАВОВiДНОСИНИ
1. Поняття цивiльних процесуальних
правовiдносин
iри здiйсненнi правосуддя в цивiльних справах суд,
учасники цивiльного процесу здiйснюють чимало процесуальних
дiй, вступають у вiдносини мiж собою. Оскiльки змiст процесу-
альних дiй суду, iнших субуктiв процесуальноє дiяльностi, а та-
кож порядок єх здiйснення регламентованi нормами цивiльного
процесуального права, то цi вiдносини набувають форми право-
вих. Цивiльнi процесуальнi правовiдносини, таким чином, у за-
собом реалiзацiє норм цивiльного процесуального права. Цiую
обставиною i зумовлена та увага, яку придiляють розробцi теорiє
правовiдносин у науцi цивiльного процесуального права, i зна-
чення, якого дана тема набувау у вивченнi навчального курсу ци-
вiльного процесу в цiлому, а також окремих його iнститутiв.
Теорiя правовiдносин найтiснiше повязана з правотворчою
та правозастосовчою дiяльнiстю. Аналiз цивiльних процесуаль-
них правовiдносин - необхiдний етап дослiдження ефективностi
чинного законодавства, в процесi якого аналiзуються конкретнi
правовiдносини в єх спiввiдношеннi з нормами права для того,
щоб показати, наскiльки правильно вони змодельованi в нормi,
чи застосованi адекватнi засоби правового впливу i т. iн.
В науцi цивiльного процесуального права iснують рiзнi суд-
ження про те, що слiд розумiти пiд цивiльними процесуальними
правовiдносинами. Цi судження у своєй основi вiдбивають стан
проблеми правовiдносин у загальнiй теорiє права.
Бiльшiсть процесуалiстiв, виходячи з того, що предметом ре-
гулювання норм цивiльного процесуального права виступають
суспiльнi вiдносини, вважають, що цивiльнi процесуальнi право-
вiдносини - це суспiльнi вiдносини, урегульованi нормами ци-
50 Глава IV
вiльного процесуального права. т думка, що цивiльнi процесу-
альнi правовiдносини виникають з метою урегулювання iнших!
фактичних суспiльних вiдносин.
Так, В. П. Мозолiн зазначав, що в результатi правового ре-
гулювання вiдбувауться не <перетворення> одних вiдносин на
iншi, а виникнення нових, таких, що ранiше не iснували, iдеоло-
гiчних вiдносин, - правових, якi не пригнiчують собою iншi
вiдносини, а тiльки закрiплюють єх2.
Порiвняння названих пiдходiв приводить до висновку, що в
єх основi лежать рiзнi погляди на питання про спiввiдношення
правовоє норми, правових та суспiльних вiдносин.
Як вiдомо, суспiльнi вiдносини - це рiзноманiтнi звязки, що
виникли мiж соцiальними групами, класами, нацiями, а також все-
рединi єх у процесi економiчного, соцiального, полiтичного, куль-
турного життя й дiяльностi. Окремi люди вступають у суспiльнi
вiдносини як члени (представники) тих чи iнших соцiальних уг-
руповань та груп. Таким чином, головною специфiчною особли-
вiстю суспiльних вiдносин у єх звязок з соцiальною дiяльнiстю.
Наведенi судження примушують при науковому пiдходi до
проблеми виходити з того, що цивiльнi процесуальнi правовiдно-
сини, як i правовiдносини взагалi, повиннi бути результатом
дiяльностi. Однак практична правова дiяльнiсть не мау i не може
мати свого самостiйного предмета, не мау такого предметного
змiсту, який би давав єй можливiсть iснувати поза iншими сус-
пiльними вiдносинами.
З урахуванням цього i повинен простежуватися механiзм ре-
алiзацiє норм права, спiввiдношення суспiльних та правових
вiдносин. Не iснуу <чисто> юридичних вiдносин, право не може
створювати суспiльнi вiдносини, якi спершу виступають тiльки
як юридичнi, а потiм наповнюються фактичним змiстом.
Оскiльки практично правова дiяльнiсть не мау свого власного
предметного змiсту, то правовi вiдносини - це суспiльнi вiдно-
сини, урегульованi правом. В результатi правовоє регламентацiє
нiяких нових вiдносин не виникау, бо правовiдносини поза кон-
кретними суспiльними вiдносинами iснувати не можуть. Таким
чином, називаючи вiдносини правовими, ми, перш за все, даумо
Див.: Курс советского гражданского процессуального права. М., 1981. Т. 1.
С.190.
2 Див.: Мозолин В. П. О гражданско-процессуальном правоотношении Н Со-
ветское государство й право. 1955. № 6. С. 52.
Цивiльнi процесуальнi правовiдносини 51
не змiстовну, а функцiональну характеристику вiдносин, тобто
вказуумо, що на них мали вплив правова дiя, впорядкування.
Отже, все це дозволяу констатувати, що цивiльнi процесу-
альнi правовiдносини - це суспiльнi вiдносини, якi регулюють-
ся нормами цивiльного процесуального права. Разом з тим та-
кий пiдхiд до поняття цивiльних процесуальних вiдносин, єх ха-
рактеристики не може бути повним. Вiн тiльки вказуу механiзм
реалiзацiє права через правовiдносини. Однак крiм цього важ-
ливо визначити, хто у носiум субуктивного права, визначити
мiсце та час виникнення та виконання прав та обовязкiв для
конкретних осiб. Дiйсно, будь-якi правовiдносини, в тому числi
i цивiльнi процесуальнi, фiксують коло осiб, на якi поширюуться
дiя правових норм, закрiплюють конкретну поведiнку, яка по-
винна бути чи може бути здiйснена, субуктивнi права та обо-
вязки субуктiв.
Таке трактування правовiдносин вiдображау той факт, що
предметом безпосереднього правового регулювання завжди у
суспiльнi вiдносини визначеного виду. Вирiшальна конститутив-
на риса правовiдносин полягау i в тому, що вони виражають iнди-
вiдуалiзований суспiльний звязок мiж конкретними персонiфiко-
ваними особами. Так, скажiмо, цивiльне процесуальне право не
регулюу суспiльнi вiдносини взагалi, воно дiу безпосередньо на
поведiнку суду, сторiн, третiх осiб, прокурора та iнших субуктiв
у сферi цивiльного судочинства. Розумiння правовiдносин як кон-
кретних вiдносин дозволяу глибше зрозумiти єх роль у механiзмi
правового регулювання. На основi правових норм повиннi скла-
датися правовi звязки мiж особами, якi мають iндивiдуалiзова-
ний характер. Неврахування цього призводить, наприклад, до
формулювання концепцiє, яка зводить правоохоронну дiяльнiсть
держави до юридичних обовязкiв. Внаслiдок такого пiдходу в
процесуальнiй лiтературi дискутууться питання про те, перед ким
суд несе обовязок винесення рiшення.
Однi автори стверджують, що винести рiшення - обовязок
суду як перед державою, так i перед сторонами. iншi доводять,
що суд несе такий обовязок тiльки перед державою. Деякi вва-
жають, що суд несе обовязок без адресата.
Наведенi пiдходи не досить обгрунтованi. Тiльки на перший
погляд здауться, що дана концепцiя служить змiцненню правопо-
1 Див.: Гурвич М. А. Судебное решение. М., 1976. С. 11-13.
52 Глава IV
рядку та охоронi прав громадян. Насправдi ж досягауться проти- ;
лежний ефект: визнання того, що суд несе обовязок винести рiшен-1
ня перед державою, народом i т. д., знiмау з нього вiдповiдальнiсть.
Обовязок перед державою чи народом взагалi обертауться без-
вiдповiдальнiстю. Права громадян тим самим нiвелюються, i ста-
ють маревом обовязки суду. В дiйсностi право громадянина вима-
гати судового захисту своєх прав та iнтересiв, що охороняються
законом, кореспондууться конкретним органам правосуддя, якi
можуть розглядати та вирiшувати цивiльнi справи, а тому i обовя-
зок винести рiшення суд повинен нести тiльки перед сторонами.
Далi слiд звернути особливу увагу на таку конститутивну оз-
наку цивiльних процесуальних вiдносин, як та, що вони являють
собою не тiльки iндивiдуалiзований, але й правовий звязок мiж
субуктами на основi норм права та через єх субуктивнi права i обо-
вязки.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152
даного винятку в цивiльному судочинствi не у виправданим.
Глава
IV
ЦИВiЛЬНi ПРОЦЕСУАЛЬНi
ПРАВОВiДНОСИНИ
1. Поняття цивiльних процесуальних
правовiдносин
iри здiйсненнi правосуддя в цивiльних справах суд,
учасники цивiльного процесу здiйснюють чимало процесуальних
дiй, вступають у вiдносини мiж собою. Оскiльки змiст процесу-
альних дiй суду, iнших субуктiв процесуальноє дiяльностi, а та-
кож порядок єх здiйснення регламентованi нормами цивiльного
процесуального права, то цi вiдносини набувають форми право-
вих. Цивiльнi процесуальнi правовiдносини, таким чином, у за-
собом реалiзацiє норм цивiльного процесуального права. Цiую
обставиною i зумовлена та увага, яку придiляють розробцi теорiє
правовiдносин у науцi цивiльного процесуального права, i зна-
чення, якого дана тема набувау у вивченнi навчального курсу ци-
вiльного процесу в цiлому, а також окремих його iнститутiв.
Теорiя правовiдносин найтiснiше повязана з правотворчою
та правозастосовчою дiяльнiстю. Аналiз цивiльних процесуаль-
них правовiдносин - необхiдний етап дослiдження ефективностi
чинного законодавства, в процесi якого аналiзуються конкретнi
правовiдносини в єх спiввiдношеннi з нормами права для того,
щоб показати, наскiльки правильно вони змодельованi в нормi,
чи застосованi адекватнi засоби правового впливу i т. iн.
В науцi цивiльного процесуального права iснують рiзнi суд-
ження про те, що слiд розумiти пiд цивiльними процесуальними
правовiдносинами. Цi судження у своєй основi вiдбивають стан
проблеми правовiдносин у загальнiй теорiє права.
Бiльшiсть процесуалiстiв, виходячи з того, що предметом ре-
гулювання норм цивiльного процесуального права виступають
суспiльнi вiдносини, вважають, що цивiльнi процесуальнi право-
вiдносини - це суспiльнi вiдносини, урегульованi нормами ци-
50 Глава IV
вiльного процесуального права. т думка, що цивiльнi процесу-
альнi правовiдносини виникають з метою урегулювання iнших!
фактичних суспiльних вiдносин.
Так, В. П. Мозолiн зазначав, що в результатi правового ре-
гулювання вiдбувауться не <перетворення> одних вiдносин на
iншi, а виникнення нових, таких, що ранiше не iснували, iдеоло-
гiчних вiдносин, - правових, якi не пригнiчують собою iншi
вiдносини, а тiльки закрiплюють єх2.
Порiвняння названих пiдходiв приводить до висновку, що в
єх основi лежать рiзнi погляди на питання про спiввiдношення
правовоє норми, правових та суспiльних вiдносин.
Як вiдомо, суспiльнi вiдносини - це рiзноманiтнi звязки, що
виникли мiж соцiальними групами, класами, нацiями, а також все-
рединi єх у процесi економiчного, соцiального, полiтичного, куль-
турного життя й дiяльностi. Окремi люди вступають у суспiльнi
вiдносини як члени (представники) тих чи iнших соцiальних уг-
руповань та груп. Таким чином, головною специфiчною особли-
вiстю суспiльних вiдносин у єх звязок з соцiальною дiяльнiстю.
Наведенi судження примушують при науковому пiдходi до
проблеми виходити з того, що цивiльнi процесуальнi правовiдно-
сини, як i правовiдносини взагалi, повиннi бути результатом
дiяльностi. Однак практична правова дiяльнiсть не мау i не може
мати свого самостiйного предмета, не мау такого предметного
змiсту, який би давав єй можливiсть iснувати поза iншими сус-
пiльними вiдносинами.
З урахуванням цього i повинен простежуватися механiзм ре-
алiзацiє норм права, спiввiдношення суспiльних та правових
вiдносин. Не iснуу <чисто> юридичних вiдносин, право не може
створювати суспiльнi вiдносини, якi спершу виступають тiльки
як юридичнi, а потiм наповнюються фактичним змiстом.
Оскiльки практично правова дiяльнiсть не мау свого власного
предметного змiсту, то правовi вiдносини - це суспiльнi вiдно-
сини, урегульованi правом. В результатi правовоє регламентацiє
нiяких нових вiдносин не виникау, бо правовiдносини поза кон-
кретними суспiльними вiдносинами iснувати не можуть. Таким
чином, називаючи вiдносини правовими, ми, перш за все, даумо
Див.: Курс советского гражданского процессуального права. М., 1981. Т. 1.
С.190.
2 Див.: Мозолин В. П. О гражданско-процессуальном правоотношении Н Со-
ветское государство й право. 1955. № 6. С. 52.
Цивiльнi процесуальнi правовiдносини 51
не змiстовну, а функцiональну характеристику вiдносин, тобто
вказуумо, що на них мали вплив правова дiя, впорядкування.
Отже, все це дозволяу констатувати, що цивiльнi процесу-
альнi правовiдносини - це суспiльнi вiдносини, якi регулюють-
ся нормами цивiльного процесуального права. Разом з тим та-
кий пiдхiд до поняття цивiльних процесуальних вiдносин, єх ха-
рактеристики не може бути повним. Вiн тiльки вказуу механiзм
реалiзацiє права через правовiдносини. Однак крiм цього важ-
ливо визначити, хто у носiум субуктивного права, визначити
мiсце та час виникнення та виконання прав та обовязкiв для
конкретних осiб. Дiйсно, будь-якi правовiдносини, в тому числi
i цивiльнi процесуальнi, фiксують коло осiб, на якi поширюуться
дiя правових норм, закрiплюють конкретну поведiнку, яка по-
винна бути чи може бути здiйснена, субуктивнi права та обо-
вязки субуктiв.
Таке трактування правовiдносин вiдображау той факт, що
предметом безпосереднього правового регулювання завжди у
суспiльнi вiдносини визначеного виду. Вирiшальна конститутив-
на риса правовiдносин полягау i в тому, що вони виражають iнди-
вiдуалiзований суспiльний звязок мiж конкретними персонiфiко-
ваними особами. Так, скажiмо, цивiльне процесуальне право не
регулюу суспiльнi вiдносини взагалi, воно дiу безпосередньо на
поведiнку суду, сторiн, третiх осiб, прокурора та iнших субуктiв
у сферi цивiльного судочинства. Розумiння правовiдносин як кон-
кретних вiдносин дозволяу глибше зрозумiти єх роль у механiзмi
правового регулювання. На основi правових норм повиннi скла-
датися правовi звязки мiж особами, якi мають iндивiдуалiзова-
ний характер. Неврахування цього призводить, наприклад, до
формулювання концепцiє, яка зводить правоохоронну дiяльнiсть
держави до юридичних обовязкiв. Внаслiдок такого пiдходу в
процесуальнiй лiтературi дискутууться питання про те, перед ким
суд несе обовязок винесення рiшення.
Однi автори стверджують, що винести рiшення - обовязок
суду як перед державою, так i перед сторонами. iншi доводять,
що суд несе такий обовязок тiльки перед державою. Деякi вва-
жають, що суд несе обовязок без адресата.
Наведенi пiдходи не досить обгрунтованi. Тiльки на перший
погляд здауться, що дана концепцiя служить змiцненню правопо-
1 Див.: Гурвич М. А. Судебное решение. М., 1976. С. 11-13.
52 Глава IV
рядку та охоронi прав громадян. Насправдi ж досягауться проти- ;
лежний ефект: визнання того, що суд несе обовязок винести рiшен-1
ня перед державою, народом i т. д., знiмау з нього вiдповiдальнiсть.
Обовязок перед державою чи народом взагалi обертауться без-
вiдповiдальнiстю. Права громадян тим самим нiвелюються, i ста-
ють маревом обовязки суду. В дiйсностi право громадянина вима-
гати судового захисту своєх прав та iнтересiв, що охороняються
законом, кореспондууться конкретним органам правосуддя, якi
можуть розглядати та вирiшувати цивiльнi справи, а тому i обовя-
зок винести рiшення суд повинен нести тiльки перед сторонами.
Далi слiд звернути особливу увагу на таку конститутивну оз-
наку цивiльних процесуальних вiдносин, як та, що вони являють
собою не тiльки iндивiдуалiзований, але й правовий звязок мiж
субуктами на основi норм права та через єх субуктивнi права i обо-
вязки.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152