Свiдкам, якi не досягли шiстнадцяти рокiв, головуючий розяс-
нюу обовязок правдиво розповiсти, що єм вiдомо по справi, але
вони не попереджуються про вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд дачi
показань i за дачу завiдомо неправдивих показань.
Допит свiдка починауться з пропозицiє головуючого розповi-
сти все, що йому особисто вiдомо по данiй справi, пiсля чого пер-
шою йому ставить запитання особа, за заявою якоє викликано
свiдка, а потiм iншi особи, якi беруть участь у справi. Свiдковi, вик-
ликаному з iнiцiативи суду, першим ставить запитання позивач.
Суддi мають право ставити запитання свiдку в будь-який час
його допиту.
Кожний допитаний свiдок залишауться в залi засiдання суду
до закiнчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним
свiдкам залишити зал засiдання суду до закiнчення розгляду спра-
ви за згодою сторiн.
Свiдок може бути допитаний повторно на тому ж або на на-
ступному засiданнi за його власною заявою, за заявою сторiн та
iнших осiб, якi беруть участь у справi., або з iнiцiативи суду,
204
Глава XV
Суд може призначити свiдкам очну ставку для зясуваш
причин розходжень в єх показаннях.
Порядок допиту неповнолiтних свiдкiв специфiчний. Дот
свiдкiв, якi не досягли пятнадцяти рокiв, - обовязково, а непов-
нолiтних свiдкiв вiд пятнадцяти до вiсiмнадцяти рокiв - за роз-;
судом суду провадиться в присутностi педагога або близьких для
свiдка осiб (батькiв, усиновителiв, опiкунiв, пiклувальникiв),
якщо вони не заiнтересованi у справi.
Зазначенi особи можуть з дозволу суду ставити свiдковi за-
питання.
У виняткових випадках, коли це необхiдно для встановлен-
ня iстини, на час допиту осiб, якi не досягли повнолiття, з залу
судового засiдання за ухвалою суду може бути видалена та чи
iнша особа, яка бере участь у справi. Пiсля повернення цiує осо-
би до залу судового засiдання єй повiдомляють про показання
свiдка, який не досяг повнолiття, i надають можливiсть постави-
ти запитання свiдковi.
Свiдок, який не досяг шiстнадцяти рокiв, по закiнченнi його
допиту видаляуться iз залу судового засiдання, крiм випадкiв,
коли суд визнау за необхiдне присутнiсть цього свiдка в залi су-
дового засiдання.
Показання свiдкiв, зiбранi в порядку судового доручення,
оголошуються в судовому засiданнi.
8. Письмовi докази
У законi передбачауться, що письмовими доказами у
будь-якого роду документи, акти, листування службового або
особистого характеру, що мiстять у собi вiдомостi про обстави-
ни, якi мають значення для справи (ст. 46 ЦПК).
У науцi найбiльш розповсюджений погляд, згiдно з яким
письмовi докази визначаються як предмети, на яких за допомо-
гою знакiв закрiпленi думки, що мiстять свiдчення про факти, не-
обхiднi для вирiшення справи. Дане визначення вiдбивау головнi
ознаки письмового доказу.
iстотною ознакою письмового доказу у те, що вiдомостi про
факти закрiплюються в обуктивнiй формi на тих або iнших мате-
рiальних предметах. Предмет, який може бути використаний для
закрiплення думок, повинен бути придатним для письма, щоб на-
несенi знаки могли зберегтися протягом певного часу (папiр тощо). ;
_____Доказування та докази в цивiльному судочинствi_____205
Ознакою письмового доказу у й те, що закрiплення людиною
на предметi своєх думок здiйснюуться за допомогою певних знакiв.
Засiб нанесення знакiв повинен бути таким, щоб на предметi ут-
ворювалися матерiальнi слiди цих знакiв, доступнi для сприйнят-
тя. Знаки наносяться певними хiмiчними засобами або шляхом
механiчноє змiни поверхнi предмета.
Вiдомостi про факти можуть бути вираженi або в формi дум-
ки, або у виглядi певних слiдiв на матерiальних предметах. Тiльки
своєм змiстом письмовi докази можуть пiдтверджувати наявнiсть
або вiдсутнiсть шуканого факту.
Письмовi докази за своєм джерелом належать до доказiв особи-
стих, внаслiдок чого єм притаманний процес формування особис-
тих доказiв. На єх формування впливають особистi якостi людини:
освiта, спецiальнiсть, вiк, спостережливiсть, заiнтересованiсть, роз-
виненiсть органiв чуття, душевний стан тощо. Сукупнiсть цих фак-
торiв i визначау обуктивнiсть i повноту одержання i закрiплення
вiдомостей. Особливiсть письмового доказу полягау у тому, що при
закрiпленнi вiдомостей можливi всякого роду неточностi, перекру-
чення, неповнота, що нерiдко виявляються при наступнiй перевiрцi
документа за допомогою показань осiб, якi його склали.
Важливiсть письмових доказiв у цивiльному процесi перш за все
визначауться значенням форми матерiально-правових вiдносин.
Законом передбачена обовязкова письмова форма ряду угод
i заборонено використання iнших засобiв доказування на пiдтвер-
дження єх укладення.
У судовiй практицi використовуються рiзнi види письмових
доказiв, яким притаманнi певнi особливостi, що необхiдно вра-
ховувати при єх дослiдженнi. Знання класифiкацiє орiунтуу судовi
органи в оцiнцi достовiрностi окремих письмових доказiв.
Письмовi докази класифiкуються за такими ознаками: за
субуктом (джерелом) формування; за характером змiсту; за фор-
мою закрiплення; за засобом формування.
За субуктом письмовi докази подiляються на офiцiйнi i нео-
фiцiйнi. Офiцiйнi письмовi докази - це документи, акти, якi ви-
ходять вiд державних органiв, установ, пiдприумств, службових
осiб i громадських органiзацiй. Неофiцiйнi - це документи, якi
виходять вiд громадян.
Розмежування письмових доказiв на офiцiйнi i неофiцiйнi зу-
мовлюу не однаковий порядок єх дослiдження. Дослiдження офi-
цiйних документiв потребуу зясування наявностi повноважень
206 Глава XV
органiв i службових осiб, якi склали документ, дотримання перед-
баченого законом порядку складання документiв i перевiрки
iстинностi викладених у документах вiдомостей. ,
Оспорювання офiцiйних документiв у рядi випадкiв можли-
во лише у встановленому законом порядку.
Офiцiйнi письмовi докази - такi письмовi матерiали, якi ви-
ходять вiд державних, громадських органiзацiй, службових осiб
i складенi в порядку здiйснення службових, державних або гро-
мадських обовязкiв. До офiцiйних письмових доказiв належить
велика група документiв, у складi якоє можна видiлити певнi
пiдгрупи, у тому числi документи, що виходять вiд органiв вла-
ди та мiсцевого самоврядування; службових осiб; судово-проку-1
рорських органiв; органiв громадських органiзацiй.
У судовiй практицi з цивiльних справ часто зустрiчаються
неофiцiйнi документи. У всiх випадках особа, яка склала доку-
мент, виступау тiльки як громадянин. До неофiцiйних документiв
належить листування дiлового i особистого характеру, рiзнi за-
писи, щоденники, рукописи, договори тощо.
Дослiдження неофiцiйних документiв допускау перевiрку ;
iстинностi вiдомостей, якi мiстяться в документi, або волевияв-
лення субукта. Неофiцiйнi документи мають велике доказове
значення для правильного вирiшення спору, тому що вони мо-
жуть мiстити позасудове визнання певних фактiв.
За змiстом письмовi докази подiляються на розпорядчi й;
iнформативнi. Розпорядчi докази визначаються як документи, якi
мiстять вираження волi. До розпорядчих потрiбно вiднести акти i
органiв державноє влади i державного управлiння, мiсцевого са-1
моврядування, а також документи, в яких виражауться воля i
субуктiв права, спрямована на встановлення, змiну i припинен-
ня правовiдносин.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152